Іван Труш: живописні шедеври "поета сонця" на тлі життєвих історій

За життя художника його роботи експонувалися на виставках  в Австрії, Болгарії, Польщі. Одну з робіт художника придбав король Румунії Кароль І. А робота, продана польському графу, намісникові Галичини, спричинила грандіозний скандал і розрив дружніх стосунків з художником. Що стало причиною? Кому не догодив Іван Труш?

Велике кохання Івана Труша. З першого погляду на фото майбутньої дружини. З якими відомими родинами  того часу був пов'язаний  художник?

Про це у розмові «Громади» з  Роксоляною Козак, завідувачкою  Художньо-меморіального музею Івана Труша у Львові.

«Був тонким знавцем людської натури»

-  У портретному жанрі Іван Труш проявив себе тонким знавцем людської натури, -  відзначає Роксоляна Козак, завідувачка  Художньо-меморіального музею Івана Труша. -  Він відтворював не просто візуальну схожість осіб, які портретував. Для нього було важливо відчути внутрішній стан людини, душу цієї особи. І усі ці нюанси він відтворював на своїх полотнах.

Твори Івана Труша у розпал його кар’єри з успіхом експонувалися  на різноманітних виставках. Зокрема, у 1901 році у хорватській Аббації, на міжнародній виставці промислу і мистецтва в Лондоні, на виставках у Софії, Кракові, Познані, Варшаві, Відні. Одну з робіт художника придбав король Румунії Кароль І. Ці факти свідчать про те, яким  був Іван Труш популярним.

Іван Труш закінчив Краківську академію красних мистецтв. Як одного з кращих студентів, його номінували на стипендію, яка давала йому змогу отримати освіту в інших навчальних закладах Європи. Він мав намір продовжити навчання в Мюнхенській академії мистецтв, але через бюрократичні перепони кошти не надійшли вчасно, інших він не мав, тому знову повернувся до Кракова, щоби завершити навчання.

Після навчання художник приїжджає до Львова.

Він входить до мистецької еліти. Він знайомий з Лесею Українкою, Михайлом Драгомановим, Василем Стефаником, Миколою Лисенком, Станіславом Людкевичем, співпрацює з науковим товариством ім. Т. Шевченка. У Львові Труш знайомиться з Іваном Франком. Пізніше він напише близько 10 портретів великого Каменяра.

Відомо, що художник написав  понад 350  портретів знакових діячів-українців.

- Серед них портрет кардинала Сембратовича, предстоятеля Української греко-католицької церкви, - розповідає  Роксоляна Козак. –  Цікава історія цього портрету. Іван Труш намалював  його у 1899 році вже після смерті кардинала, фактично по його фотографіях. Це доволі велике полотно, надзвичайно гарний портрет. І портрет цей  просто дивом вцілів.

У 40-х роках, як відомо, була запроваджена ціла кампанія зі знищення національно-патріотичних творів з фондів львівських музеїв. Ці твори вилучали, вивозили і знищували. У бібліотеці Стефаника горіли печі кілька днів поспіль, в яких спалювалися твори.

Дуже багато шедеврів ми маємо втрачених. Цей  портрет Сембратовича вдалося врятувати дивом. Його зняли з підрамника працівники музею і кинули на підлогу лицевою частиною до паркету і ходили  по портрету як по килимку. Але саме це його врятувало від знищення.

Іван Труш дуже часто звертається до творчості Шевченка, причому, він вивчає творчість Шевченка і як маляра, і як поета та письменника. 

-  Він пише статті про Шевченка, публікує їх не тільки у львівських журналах українською мовою, але й пише статті німецькою мовою і публікує їх у віденських виданнях, що мають надзвичайне широке коло читачів, тим самим популяризуючи  українську культуру, українську літературу  і мистецтво, - констатує завідувачка музею. - Труш малює Шевченка по фотографіях, але без тієї шапки, принаймні, ті портрети, що до нас дійшли. Будучи у Києві у 1900 році, художник  їде на могилу Тараса Шевченка. Для Труша це було чимось неймовірним, надзвичайно знаковим, він тричі був у Каневі на могилі Кобзаря. 

Два портрети Лесі Українки, скандал та розрив стосунків з Трушем

У 1900 році  Іван Труш знайомиться з Лесею Українкою і створює її портрет.

- Він приїздить  для цього спеціально до Києва, - розповідає Роксоляна Козак. – Леся їздить позувати до Труша через пів міста. Їм було цікаво разом, вони легко знайшли спільну мову. Леся розуміла Труша, який він є запальний до роботи, який він є активний і тому погодилася на портрет і їздила до нього позувати.

Труш створив два портрети Лесі Українки.

- Ми не знаємо достеменно, який є першим, який другим, тобто, що є авторською реплікою, - стверджує Роксоляна Козак. –  Портрети є однакові за розміром, але дещо відрізняються між собою. Авторську репліку, тобто повторення, художник  залишив у себе. Леся Українка про це не знала.

Саме один з портретів і став причиною розриву стосунків між художником і Лесею. На персональній виставці у Львові Труш  представив  його і продав польському графу намісникові Галичини  Леону Пінінському.

-  Коли Леся про це довідалася, вона дуже обурилася, вона була страшенно люта, - спираючись на Лесини листи розповідає завідувачка музею. - Леся Українка була розлючена цим портретом-реплікою.

Труш намагався пояснити, що портрет, який він намалював для Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), там і залишиться. Але Леся була непохитна і не хотіла, щоб її портрет був у приватній колекції. Не для того вона позувала. Вона вимагала негайно забрати її поличчя з польської хати і знищити. Вона наполягала, аби залишився тільки  той портрет, що зберігався у шевченківському товаристві.

Але Труш не міг собі дозволити піти до покупця своїх творів, забрати свою роботу, натомість віддати кошти, які він на той час вже точно потратив, бо грошей постійно бракувало.

Труш, як видно з їхнього листування, обіцяв залагодити цю справу, але обіцянки не дотримався.

Це спричинило розрив теплих приятельських стосунків і ніжних спілкувань. Леся припинила спілкування з художником.

“Ми зірвали знайомість з Трушем і, здається, назавжди”, – писала вона в одному з листів.

Крім цього, майже припинилися родинні та дружні стосунки між двоюрідними сестрами – Аріадною Труш, дружиною художника, та Лесею Українкою, що болісно переживала Леся. 

Портрет Лесі Українки  залишався в колекції графа Леона Пінінського аж до 1940 року, коли його збірку «націоналізували» і передали до Національного музею у Львові.

Про долю портрета Лесі Українки, яке належало НТШ, нічого не було відомо. Лише у 1954 року цей портрет надійшов до тоді Львівського музею українського мистецтва (зараз – Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького – авт.). У 1958 році  цей портрет передали  до Київського державного музею українського мистецтва. Сьогодні – це Національний художній музей.  

Отже, обидва портрети Лесі Українки пензля Івана Труша 1900 року знову були  в Україні – в музеях у Києві та Львові. І досі невідомо, який  з них є авторською реплікою. 

Ці два портрети вперше разом експонувалися  п’ять років тому на ювілейній виставці до 150-річчя Івана Труша у Львові.

Історія  великого кохання

Якось у свого приятеля  Михайла Павлика Іван Труш побачив фотографію Лесі Українки, а поруч з нею юну дівчину, яка привернула увагу молодого художника.

Це була Аріадна Драгоманова, дочка Михайла Драгоманова, двоюрідна сестра Лесі Українки. Майбутня дружина художника. Це була іскра, з якої  згодом розгорілося велике кохання.

Іван Труш замалював на звороті своєї візитівки олівцем обличчя Аріадни. До слова, візитівка  художника  була дуже лаконічна: просто Іван Труш. Без жодних пояснень, хто це.

Труш закохується в Аріадну і його поїздка до Києва затягується на цілих дев’ять місяців.

-  Аж доки він не отримав від Аріадни позитивної відповіді на пропозицію його руки і серця, - переповідає історію кохання майстра Роксоляна Козак. -  Саме тоді він почав малювати портрет Аріадни, і коли він привіз цей портрет до Львова, то ніяк не міг зупинитися.

Високе почуття ніяк не давало поставити йому крапку в цій роботі. Він весь час прагнув удосконалити портрет, йому  все здавалося, що портрет не стільки показує усю красу Аріадни. Він весь час працював над цим портретом. У  своєму листі художник згадує, як приходив митрополит Шептицький, глянув на портрет і сказав, що панна Драгоманівна пречудово виглядає! Це стало тією крапкою, що дозволила Івану Трушу завершити роботу над цим твором.

Протягом життя Труш дуже часто малює кохану дружину.

- Аріадна його розуміла, вона  була надзвичайно ерудованою. Вона народилася у Женеві, зростала  у Софії, студіювала у Сорбонні. Це людина дуже широких знань, вона  була надійною опорою для свого чоловіка. Вони щасливо мешкали у Львові, у своєму затишному будиночку, - ділиться Роксоляна Козак.

У Трушів народилося четверо дітей - Мирон, Роман Аріадна і Оксана.

-  Він був дуже гарним батьком, хорошим сім’янином, багато уваги приділяв вихованню дітей. Вони це розуміли і коли художник помер на вінку було написано – «Ідеальному батькові від дітей». Вони згадували, що коли виростали з вбрання, кравчиня, яка в них мешкала, їм всім шила одяг. А як виростали із взуття, то тато брав за руку донечок та синів, і вів до крамнички, кому які черевички треба купити. Як на мене, це настільки одразу підняло Труша на п’єдестал, як людину, - зізнається Роксоляна Козак. – Це показує, наскільки батько дбав про свою родину.

Як Франко любив гостювати у Труша. І не тільки він

-  Одним з найважливіших людей, які впливали на Труша, був Іван Франко. Коли Труш тільки приїхав до Львова і його ще ніхто не знав, Франко дав йому дуже гарний відгук. Це стимулювало його до співпраці з науковим товариством Шевченка. Згодом Труш пише Франка. Художник намалював близько 10 портретів. Всі  вони мальовані з натури. Перший портрет Франка малював у Криворівні. Потім були авторські репліки, які так любив Труш.

-  Всі портрети Франка, які ми знаємо ще зі шкільних років, бачимо їх у підручниках - це  якраз портрети саме пензля Івана Труша, - нагадує  Роксоляна Козак. -  Але навіть сьогодні про це далеко не усі знають.

 Іван Франко часто приходив до Труша в гості. Неподалік від будинку Труша була лікарня, де лікувалася  дружина Івана Франка, і повертаючись додому, він відвідував Івана Труша, в будинку якого його завжди гостинно приймали.

- І Аріадна, і сам художник, - наголошує завідувачка музею, в будинку якого і відбувалися дружні зустрічі геніїв. - Аріадна була знайома з Іваном Франком ще задовго до знайомства зі своїм чоловіком.

Коли Аріадна з батьком  їздила до Парижу, то у Відні відбулася зустріч Михайла Драгоманова з Іваном Франком. Під час цієї зустрічі Михайло Драгоманов представив Франкові свою донечку. І тому, коли вона була у Львові господинею, і до неї в гості приходив Іван Франко, вона його дуже радо вітала. Причому, застеляла обрус  (скатертина – авт.) власноруч вишитий болгарським хрестиком.

Цей обрус діти  художника згодом передали до музею Івана Франка. Ми цього року,  співпрацюючи з коледжем декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша, оглянули цей обрус і  зараз студенти вже почали виготовляти  репліку, тобто, вишивають такий самий обрус. З часом  ми зможемо демонструвати його  нашим відвідувачам.

Малює художник Михайла Грушевського, його дружину Марію, доньку Катрусю. Родину Грушевських Іван Труш дуже поважав і вважав їх своїми меценатами.

-  Маючи професорську зарплату, глава родини міг собі легко дозволити придбати будь-який мистецький твір. Часто він делегував свою дружину до майстерні художника і перед  виставкою вона могла купити наперед 10-15 творів, які після виставки йшли до родини Грушевських. Іван Труш дуже це цінував і неодноразово відзначав це в  своїх листах і спогадах.

Труш був знайомий з митрополитом Андреем Шептицьким, який неодноразово приходив до художника  в майстерню.

-  Відомо, что Труш малював митрополита Шептицького. Про це свідчать  його листи до митрополита, в яких він чекав прибуття митрополита кожного передполудня, щоби малювати його з натури. На превеликий жаль, у нас в музеї жодного його твору немає. Є у приватних збірках. Але далеко не всі, що художник створив. Швидше за все, більшість з них постраждала, коли знищували твори, тому що про них немає жодних відомостей.

Таємниця  сонячної магії його пейзажів

Попри те, що Іван Труш створив багато портретів відомих особистостей, уміло передав їхні настрої й характери, робота з людьми його виснажувала. Натомість відрадою для художника була природа. Там він цілком розчинявся, занурювався, заглиблювався, відпочивав і дуже багато творив.

В численній мистецькій спадщині Труша, яка містить понад 6 000 робіт, знаковою його роботою є «Захід сонця в лісі». Це таємниця  сонячної магії. Твір був створений на дачі Драгоманових  в період його закоханості  в Аріадну.

До пейзажних шедеврів належать: «В обіймах снігу» (1925), «Місячна ніч над морем» (1925), «Самітна сосна», «Полукіпки під лісом» (1919), цикли «Життя пнів» (1929), «Луки і поля», «Квіти», «Сосни», «Хмари», «Дніпро під Києвом» тощо.

У Львові Труш працює і над львівськими краєвидами. Але це не вишукана львівська архітектура міста, а паркові алеї, Високий замок, його улюблений Стрийський парк.

Він також багато подорожує – Україною, Італією, Єгиптом, Палестиною.

Будучи в Києві, Іван Труш малює краєвиди і створює близько 180  творів  з видами Дніпра.

-  Щоразу він створював на полотні інший настрій, - пояснює завідувачка музею. - Схоплював яскраві природні моменти. Схід сонця, полудень, помарачевий захід. Дніпро для нього був символом України. На той час, коли він приїжджав до Києва, він приїздив в іншу країну. Київ тоді був під російською імперією, Львів, з якого він приїжджав, під Австро-Угорщиною. Розмови про об’єднання двох берегів Дніпра в один-єдиний український народ витали в його товаристві. У Труша масово замовляли краєвиди із Дніпром.

Труш любив малювати квіти. І квіти не у вазах, не натюрморти, а квіти на лоні природи. Квіти на тлі ґрунту оживають кольоровими відтінками, острівками і тішать наше око.

Художник малює поля, луки, снопи сіна в різний час. До слова, пам’ятник Івану Трушу  стоїть на острівці  серед зелені  на вулиці Івана Франка, органічно вписуючись у львівський простір.

Читайте також:

«Перехід» Юлії Баткіліної. Я кажу «Привіт!». І в мене одразу запитують: «Ви зі Львова?»

Будемо раді Вашій підписці в наших соцмережах: 

Телеграм:  https://t.me/gromada_group

Фейсбук:  https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti

https://www.facebook.com/gromada.grp