Книжковий ярмарок в Альмерії став для харків’янки перезавантаженням після випробувань

За два роки повномасштабної війни в житті Інни та її родини сталося чимало подій. Найперше – втеча з рідного Харкова від обстрілів і бомбардувань з донькою-підлітком навесні 2022 року. Перший закордонний досвід став саме досвідом гіркоти від втраченого дому й безмежної вдячності іспанцям за прихисток і підтримку. Її донька успішно навчається, Інна після кількох курсів та інтенсивної самоосвіти вже працює.

«Ми всі потрапили в сюрреалістичний контекст. Будьмо яскравими скельцями в цій мозаїці». 

Її проза вже презентована у Мадриді для іспансько-української аудиторії.  Про це наш сайт розповідав у публікації 

«Досвід випробувань і втрат. Мадридський акцент харків’янки»

Що нового відбулося в житті Інни Усенко нинішньої весни? Читайте її нотатки, написані спеціально для читачів сайту Громада.груп, а також дивіться відео, теж спеціально зняте в першу чергу для земляків.

Чому Альмерія?

Чому я раптом поїхала в це невідоме місто на півдні Іспанії? Приводом стало запрошення на книжковий ярмарок від видавництва, а ось справжніх причин було декілька.

Шлях письменника – це не тільки перемоги, а ще й поразки і помилки, які треба визнавати, щоб іти далі. Я саме переживала таку поразку. Був проект написати для іспанців книжку про наш досвід війни, зібравши історії біженців і людей, які всю війну залишалися в Україні.

Не  вдаюся у подробиці. Але згадалася книжка «Крадії пам’яті» Сергія Комберянова, викладача «Літосвіти», до речі, юриста.  У ній про те, як одного дня  людей повністю позбавили пам’яті. Залишилося лише тіло і мова. Чи достатньо цього, щоб бути повноцінною людиною? Як дізнатися хто ці люди, скільки їм років, чи є у них рідні? Головні герої цієї повісті «Крадії пам’яті» за допомогою лікарів та слідчих шукають відповідь на ці питання, але найбільше їх турбує інше: хто з ними це зробив і чому? 

«Крадій пам’яті»  –  це визначення дуже пасує іспанському літератору Давиду Кастільйо, юристу, знавцю авторського права, яким ми, українські автори, знехтували і були покарані.  Давид не порушив закону, але з етичної точки зору повівся некрасиво. Він зібрав наші історії і привласнив, не вказавши навіть прізвищ людей, які довірили йому свій травматичний досвід, надіслали свої сповіді, практично готові професійні твори. 

Мабуть, цей хлопець настільки не впевнений у власному таланті, що зважився на такий крок. Він зараз робить гучний промотур, прагне слави. Але це  –  Геростратова слава. Скрізь зустрічаються охочі ловити рибку в каламутній воді. І по крадію пам’яті не можна робити висновки про іспанців загалом. Як сказав співзасновник і секретар літературного об’єднання в Мадриді «Наше слово» Микола Душенко, українці досі не вміють робити справу по-діловому. Тому на помилках треба вчитися.

Я відчувала провину перед тими харківськими авторами, своїми друзями, які повірили моїй рекомендації і віддали власні твори цьому спритнику. Вони запевнили мене, що не переживають з цього приводу і  що цей автор сам знецінив свій труд, відмовившись від конкретних прізвищ свідків подій війни. Тому його збірка інтерв’ю – лише базікання хлопця, який ніколи не був в Україні.

Щоб не опускалися руки після таких ляпасів, мені потрібне було перезавантаження. До того ж я тільки-но здійснила неймовірну подорож в Україну і назад, рятуючи маму. За 10 днів я зробила свій власний логістичний прорив, наважилася на те, чого ніколи раніше не робила. Ми перетнули разом всю Україну і Європу, врахували десятки складових і невідомих, констант і змінних, і подолали цю відстань успішно (мама – у колісному кріслі).

Потрапити в рідні місця після дворічної відсутності,  –  це ніби сон наяву. Треба не піддаватись емоціям, не дозволити власній домівці, квітучому саду знову полонити мене в свої обійми. Треба поклонитися свіжій могилі батька, зустрітися з друзями, впізнати кожного пса-безхатька і кожен стовп на дорозі. Голова йде обертом, і вже не знаєш, на якому ти світі.

Мій приїзд ще й збігся із нищенням енергосистеми міста: транспортний колапс, відключення світла, сирени тривоги, - все це я сповна відчула в ці дні.

Щиро співчуваю своїм землякам, які щоденну небезпеку і дестабілізацію вже сприймають як рутину.

Є потреба долати кордони між людьми, спілкуватися з тими, хто далеко і кого зовсім не знаєш. Про це моя книга.

В Альмерії мене спочатку зачепила назва. Так Орельєн, герой однойменного роману Луї Арагона, спочатку закохався в ім’я, а потім – в саму Береніку. Я чомусь вирішила, що в цьому місті є таємниця, яка приготована саме для мене. І дійсно, таємниць тут вистачало.

Тут є гори, катакомби, покинуті шахти. Тут в мене навіть вокзал вкрали! Цілком гоголівська історія. Але це вже розповім іншим разом.

Я поїхала в Альмерію, щоб відновитися і зробити перезавантаження: зрозуміти, хто я, що зі мною, куди я йду.

Довести, що література - справа мого життя, і продовжувати її я збираюся саме в Іспанії.

Отже, я, окрім того, що українка, деякою мірою вже і людина світу. Тому в затишному хостелі на вулиці поета Хосе Анхеля Валенте я за два дні змогла познайомитися з людьми з десятка країн і з перших вуст дізнатися те, чим там живуть, що хвилює цих людей. Це неймовірний досвід.

Наприклад, іспанка Ельза, яка важко працює по догляду за літньою людиною, намагається кожні вихідні подорожувати кудись, для психологічного відновлення. І ця проста жінка, дізнавшись, що я біженка, сказала: «Іспанці дуже завинили перед людством через свою колоніальну політику у Латинській Америці,  тому мусять спокутувати провину, приймаючи біженців. Що несли конкістадори тубільцям? Релігію? Сумнівно. В них була своя релігія, не гірша. Вони відкрили континент? Не смішіть, там давно жили люди. От і все». І мені захотілося її обійняти.

Друга зустріч, що запам’яталася: з італійкою Валентиною. Вона працювала у хостелі волонтеркою. Коли дізналася, що я письменниця, яка приїхала на ярмарок,  –  просто розквітла. Принесла стос книжок, який возить за собою у постійних  переїздах. Серед них – товстунець «Анна Кареніна». Каже, що перечитує цей твір втретє, тепер – в іспанському перекладі, який вважається найкращим. «А ви ж читаєте в оригіналі»,  – із заздрістю завважила вона. І я вирішила не робити порівняльний аналіз російської й української літератури. Натомість подарувала їй на згадку свою книжку.  

(Вирішила прокоментувати ситуацію, описану Інною Усенко. Світ не перестав читати російську класику і слухати Чайковського. Іноземцям, особливо з тих країн, де вплив російської/радянської ідеології був мінімалізований до культурних програм без експорту революції, важко виокремлювати Україну з «руского міра». Тому такою важливою стає письменницька українська присутність у творчих колах світу. –  коментар Ір.Мироненко, Громада.груп)

Потім була пара з Аргентини. З ними ми обговорили політику їхнього нового президента, і я дала їм посилання на свої статті у аргентинській пресі щодо війни в Україні. Вони теж – затяті читачі, і були в захопленні, що зустрілися  із живою письменницею. А ще були там поляк, який живе в Британії, французи, колумбієць, кубинка. Іспанія притягує і зачаровує.

Кілька фото авторів, яких об’єднав ярмарок в Альмерії.

Поет Рауль Сервера   представляв на ярмарку книги дідуся, батька і свою першу збірку поезій. У книжковому наметі він опинився поряд із Інною Усенко.

Назва «Альмерія» пішла від арабського Аль-Маріят — «дзеркало моря». Весняні середземноморські  вітри іноді вривалися у репортаж Інни Усенко, але вона не тільки оглядала місто, а й розмірковувала над вічною дилемою «свої-чужі».

На заголовному фото цієї публікації Інна Усенко зафіксувала  символ Алмерії, міста в Андалусії, оспіваній колись Лоркою. Походить фігурка від малюнка на скелі, якому 7000 років. Мешканці міста вірять, що цей талісман приносить удачу. Можливо, та фігурка тримає веселку в руках. Або купол-захист. Щось інше могла побачити й Інна Усенко (з польської її ім’я так і перекладається – інша, інакша). Почуватися в безпеці й залишатися під куполом творчості – чого ж іще побажати письменниці, яку ще зустрінемо і на ютубканалі, який вона обіцяє регулярно поповнювати розповідями про свої життєві кроки, про друзів з Харкова і нових знайомих – літераторів іспаномовного світу.