Коротка історія української літератури у… коміксах. Як мальопис  розширює канони української літератури?

В чому інтелектуальна унікальність цієї книжки? Як у мальованих історіях можна розповісти про слово, письменників, їхні твори та про тисячолітню історію української літератури? Які несподіванки та відкриття таїть мальопис? Як ця книжка  розширює існуючі канони української літератури? І у який спосіб?

- Після того, як я у Львові відчитав серію лекцій з історії української літератури, мені видавець запропонував робити цю книжку, - розповідає  Остап Українець. - Тобто перетворити цей  лекційний цикл на більш щось книжкове, наприклад,  на мальопис, бо у видавництві тоді стартувала лінійка мальописів. Я погодився. За моїми п’ятьма лекціями вибудувалися п’ять частин цієї книжки.

- Я сів писати сценарій і десь на сторінці п’ятій до мене доходить, що я не знаю для кого я роблю цей мальопис. Я пишу видавцеві: а для якого віку ми будемо це видавати? Він каже, що загалом для широкого кола читачів, від 12+. Я тоді запитую, тобто жарти про Корчинського можна туди записувати? 

 

 - жартує письменник.

І пояснює:  в книжці буквально на одній з перших сторінок, де йдеться про християнство, проповідник каже традиційну цитату з ютюб каналу пана Дмитра, тільки не про канал, а в його контексті: «Підпишіться на нашого Бога, від інших Богів відпишіться». 

Тобто мальопис не тільки фундаментальний і серйозний за змістом, але й зі смішними мемами та дотепами, що робить читання його не нудним, а доволі веселим. Крім цього, він не тільки дає певні знання, але й заохочує  пізнавати більше. І більше читати.

- Загалом ідея була така, щоби мальопис можна було прочитати, навіть не розуміючи більшості жартів, а просто зосередившись на якихось ключових моментах, які викликають додаткові запитання, а потім піти в список джерел і зрозуміти, до якої літератури треба звернутися далі, - пояснює Остап Українець.

- В цьому головна інтелектуальна «прикольність» цього продукту. Тому що розповідати фундаментально про літературу зображеннями, не належить до традиційних способів говорити про літературу. Це як танцювати про архітектуру, - жартує він. -  Але спробувати це зробити, спробувати знайти спосіб через візуальні засоби розповісти про слова, це повна протилежність тому, що я роблю зазвичай – через слова розповідаю про візуальні образи, коли пишу звичайну прозу.

Незвичний посібник з історії української літератури у коміксах викликав чималий інтерес.

- Відгуки варіюються - від дуже добрий хороший літературний стендап до – мало що зрозуміло, бо довелося багато що шукати,  - ділиться Остап.- Це тому, що багато текстів  у людей не прочитаних.

Але ж в цьому і є сенс! В такий пізнавальний спосіб стимулювати дітей і дорослих читати книжки. Шукати нічого не потрібно. Всі джерела є у посиланнях:  варто лише погуглити, прочитати книжку і знайти відповіді на додаткові запитання, що зацікавили у мальописі. У ньому вказано більше сотні текстів.

- Є канонічні автори, канонічна твори, але далі цих творів ми зазвичай не заглядаємо. І це створює ілюзію вичерпності, але насправді це не так, - зазначає письменник. – Всі ми знаємо Нечуя-Левицького і кілька його канонічних творів.

Але хто знає його роман  «Над Чорним морем»? Багато хто не знає, що такий роман є. Це перший в українській літературі роман про Одесу. Мене особисто вразила його  повість «Хмари», про яку  мало хто знає сьогодні.

- Чому я не знав про це раніше? Це відчуття наздоганяє і сьогодні. Ця книжка дає можливість побачити ширший спектр літератури, а вже потім кожен може вибирати, що його цікавить більше.

Мальопис - це скоріше меню, ніж основна страва. Основна страва – це література. Мальопис – це те, що тебе чекатиме у цій мандрівці загалом. Ніхто і ніколи не прочитає усю українську літературу, бо ц е не можливо. Але можливо дати ширше розуміння того, що вона взагалі пропонує.

- Мальопис  - це великою мірою про симптом нашої літератури, яка багато в чому і досі нам невідома, - зазначає письменник. – Ми не знаємо літературу такою, якою вона є.

 

Українській словесності тисяча років, а коли доходить до практики роботи з літературою, ми біжимо-біжимо повз різні  часи і періоди і от нарешті: «Все - Котляревський!» Видихаємо,  тепер можна читати українську літературу.

 

А  все, що було до Котляревського, воно проходить повз нас, і ніби це не українська література. Бо воно дуже дивне, дуже екзотичне. І жанри взагалі те такі, як ми звикли.

- Ключова ідея мальопису була розповісти не стільки про літературу Котляревський плюс, про яку всі знають, а про те, як попередні 700-800 років породили Котляревського, і все, що було після нього, - резюмує автор. - Насправді фундаментально першою частиною української літератури, відносно якою ми починаємо визначати усі інші, для мене є концепція шляху «З варягів у греки».

Чому саме вона?

-  Тому що середньовічна українська література приблизно про це, - пояснює  Остап Українець. - Впродовж середньовічної української літератури, особливо на літописному матеріалі, ми дуже чітко бачимо, як від германо-скандинавської літературної спадщини автори приходять до грецької літературної спадщини. І в момент, коли стається остаточний синтез, засвоєння одного і другого впливу, коли починають з’являтися все сильніші латинські впливи, тоді, з мого погляду, в нас стається Ренесанс.

 

І власне першим проренесансним текстом я називаю «Слово про погибель руської землі» невідомого автора ХІІІ століття, що доволі неортодоксально з погляду на періодизацію.

Усі дальші теми визначаються за стандартними періодами. Тобто у нас є Ренесанс і бароко, після цього настає доба «тихого служіння» з дуже природних причин.

 У нас розрив між бароковою і романтичною літературою. Це лакуна, в якій мав би бути класицизм, але його там практично немає. І це пов’язано в першу чергу з політичними причинами.

Ми не можемо говорити про історію української літератури і не говорити при цьому про політичну історію України.

Письменник порівнює соціальні витоки української і французької літератури.

- Ми не можемо говорити, о Боже, наша література ХІХ лише про село і кріпаків і не зважати при цьому на те, що французька література ХІХ століття теж про село і кріпаків. Але з іншої причини. Тому що французам хотілось читати про когось, хто не вони, вищі шари суспільства читали про нижчих людей, з якими вони ніколи в житті  б не перетнулися, бо це прикольно, це екзотика.

У нас було зворотна ситуація. Люди, які дуже добре знали ці реалії, описували реалії, в яких жили безпосередньо, або мали з ними дуже тісний контакт, для інших людей, які з цих реалій вийшли, або ж знову мали з ними дуже тісний контакт.

Тобто між умовним українцем давнього роду, який живе у своєму маєтку, і селянином, який трудиться на полі, дистанція було соціально значно менша, ніж між французьким читачем журналу «"Gil Blas"», де друкувався Гі де Мопассан, і персонажами текстів Гі де Мопасана.

- Микола Гоголь – це для мене феноменальний автор в тому плані, що це український автор, який цілеспрямовано вирішив стати російським автором, і це йому вдалося, - зізнається  Остап Українець. -  Це не питання інтерпретації: кого і як ми вважаємо? Це об’єктивна даність: Гоголь починав як український письменник, а закінчив як російський, бо така була його ціль.

Він хотів стати модним петербурзьким письменником. Він починав з категорії Котляревського, закінчив категорією, ближчою до Чехова, так, як ми сприймаємо їх в каноні.

 - Я не дуже багато в мальописі приділяю уваги самому Гоголю. Тут присутня дискусія  про Гоголя Шевченка і Куліша, які обговорюють його на сторінках цього мальопису, - розповідає автор. -  Ключова історія в тому, що про Україну, Миргород та вечори на хуторі поблизу Диканьки Гоголь пише з іронією, абсолютно сатиризуючи і пародіюючи реальність, висміюючи її, але абсолютно людяно.

 

Він залишає простір для співчуття кожному персонажеві, який з’являється на його сторінках. Навіть Вакулі, який, на моє переконання, є найдеструктивнішим персонажем української літератури, якщо приймати події ночі перед Різдвом за історичний канон.

Ніхто не заподіяв Україні більшої шкоди, як коваль Вакула. Але попри це в нас ще залишається простір для співчуття цьому персонажу.

 

- Коли ми переходимо в сезон Гоголя, який вже став російським письменником, ми не побачимо там співчуття персонажам, - зауважує Остап Українець. -  Гоголь, живучи у Петербурзі, зневажав Петербург. І не любив людей, серед яких він жив. І це дуже-дуже відчутно по його прозі. 

Він стає значно більш цинічним в момент, коли він стає російським автором. Чи це характеристика російської літератури чи це характеристика російського суспільства, в якому він жив? Що тут є загальною мотивацією не  настільки важливо.

Важливий сам факт: Гоголь є українським письменником, який цілеспрямовано став російським. Щастя це йому не принесло , але своєї цілі він досягнув.

Під час великомасштабної війни  питання російськомовності Гоголя та перехід його в російську літературу мали б загострити це питання. Як це відбулося з Булгаковим.

Але цього не сталося. Чому?

- Для того, щоби сперечатися про Гоголя, потрібно знати значно більше, ніж для того, щоби сперечатися про Булгакова, - стверджує письменник. -  І через складність автора, і через часову дистанцію.

Обмежитися дискусією щодо того, український це автор  чи російський, у нас не вийде, тому що Гоголь не написав «Бєлую гвардію». Він не писав тексти, які були б для нас фундаментально неприйнятними. Ми  спокійно приймаємо ту його частину творчості, яка українська, і хтось поважає або робить вигляд, що немає частини, яка російська.

- Гоголь, як український автор відбувся, - констатує Остап Українець. -   Але за цією постаттю стоїть дуже багато «але», які треба знати.

Скажімо, читати «Тараса Бульбу» сьогодні без розуміння того, що існувало два різні тексти з назвою «Тарас Бульба», це дуже програшна історія. Тому що першу версію «Тараса Бульби» можете прочитати українською  у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га».

 Це оригінальний авторський задум. А другу версію «Тараса Бульби» сьогодні читають росіяни, і виключно її. І ми її можемо прочитати в інтернеті. Тільки навіщо? Це про перетворення з українського автора на російського.

Спочатку був написаний текст про козацьку вольність, про велелюбність харцизяк. Але стається варшавське повстання, і Гоголь одразу: треба терміново стати полонофобом і антисемітом. 

Час кличе! І він просто пише другу редакцію «Тараса Бульби», яка відверто полонофобська і антисемітська проти першої. І набагато більше зросійщена, зі значно меншою кількістю українських слів.

От такий суперечливий Гоголь.

Остап Віталійович Українець (нар. 24 квітня 1994, Калуш) — український письменник і перекладач, засновник та автор YouTube-каналу «Твоя підпільна гуманітарка».

Народився в Калуші в сім'ї лікаря-мікробіолога Віталія Григоровича Українця (1969—2021) й музикантки, учительки і журналістки Оксани Омелянівни Лісовської (нар. 1973).

2016-го та 2017 року у видавництві Жупанського вийшли два томи перекладів Говарда Лавкрафта (спільна робота Остапа Українця й Катерини Дудки). Також у тих роках і в співавторстві з Катериною Дудкою опублікував у харківському видавництві «АССА» переклад десяти частин книжкової серії «Коти-вояки».

Пише у жанрах історичної прози і фентезі. Як письменник дебютував у 2017-му оповіданням «Маланка». Того ж року в червні в альманасі «Нова проза» вийшло оповідання «Адвент», яке лягло в основу роману «Малхут», презентованого на XXIV Форумі Видавців у Львові.

Остап цікавиться давніми та сучасними мовами, володіє кількома з них. У підлітковому віці вивчив квенья — одну з мов, створених Дж. Р. Р. Толкіном.

У березні 2024 року мобілізувався до лав ЗСУ.

Читайте також:

Остання сповідь Франка: була чи не була? Гучні конфлікти та емоції. Частина І

Якщо вам подобається цей зміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас: