Лейтенант ВМС США Джиммі Картер спускався в частково розплавлений ядерний реактор

Як пише в журналі Time Джонатан Альтер, автор книги « Його найкраще, Джиммі Картер, життя»:

президентство Картера, — яке супроводжувалося жахливою економічною ситуацією, радянським вторгненням до Афганістану та захопленням американських заручників в Ірані, — було приголомшливою політичною невдачею, але більшим суттєвим успіхом, ніж було визнано, коли Рональд Рейган у 1980 році заступив на президентський пост.

У сучасному світі безперервного військового втручання вражає те, що  американські війська не скинули жодної бомби чи не вистрілили під час бою, а його керівництво допомогло запобігти щонайменше п’яти війнам — у Панамі, Ізраїлі та Ірані, коли він був президентом, а також на Гаїті та в Північній Кореї після його відходу з посади.

Кемп-Девідські угоди, розроблені ним, виявилися найуспішнішим договором після закінчення Другої світової війни.

ДОВІДКА «Громади»

Кемп-Девідські угоди (англ. Camp David Accords) - укладення ізраїльсько-єгипетського мирного договору. 1978 року на саміті в Кемп-Девіді (США) було укладено попередню угоду, а 1979 року у Вашингтоні Менахем Бегін і Анвар Садат підписали договір про мир між Ізраїлем і Єгиптом.

Будучи президентом з найдовшим життям, Картер фактично прожив три століття: він народився в сільській місцевості на півдні країни, яка мало змінилася з 19 століття. Він сприяв розвитку чотирьох великих рухів 20-го століття — громадянських прав, прав жінок, прав людини за кордоном і довкілля — і прискорив розпад Радянського Союзу. І як літній чоловік у 21-му столітті, він переконався, що його Центр Картера знаходиться на вістрі великих викликів нового тисячоліття: вирішення конфліктів, викорінення хвороб, просування демократії та сталого розвитку.

Задовго до того, як він помер у неділю, 29 грудня, у віці 100 років, його епічна подорож від босого хлопця з ферми з Джорджії до нобелівського лауреата стала класичною американською історією.

Сім'я була заможною і мала автомобіль і партійний телефон, але решта його раннього життя на фермі за містом була примітивною за сьогоднішніми мірками. Поки йому не виповнилося 11 років, у його садибі не було ні води, ні електрики, ні механізованого сільськогосподарського устаткування, були лише смітники та присадибні приміщення, ручні колодязі, гасові лампи, старовинні плуги, які керували мули, і чорні пайовики, які обробляли землю у феодальній країні. система лише на один крок віддалилася від рабства.

Картер збирав бавовну, складав арахіс і навчився дисципліни, уваги до деталей і чудової трудової етики на фермі, де його перші товариші по грі були темношкірими. З раннього дитинства він націлився на вступ до Військово-морської академії США. Після закінчення навчання в 1946 році, одружився з Розалінн Сміт, подругою своєї сестри.

Прапорщик Джеймс Ерл «Джиммі» Картер закінчив Військово-морську академію США в 1946 році та через кілька років подав заявку на вступ до спільноти атомних підводних човнів ВМС.

Можливо, час перебування президента Джиммі Картера на посаді офіцера ВМС США був коротким, але нещодавно померлий 39-й президент доклав руку до початку епохи атомних підводних човнів, включаючи одну особливо небезпечну місію.

Про це пише Джефф Зєзулевич на порталі The War Zone.

Призначений на експериментальний ударний підводний човен USS Barracuda (SSK-1), Картер служив виконавчим офіцером, офіцером-інженером та офіцером з ремонту електроніки до того часу, коли він зустрівся з тодішнім капітаном Хайманом Дж. Ріковером.

Майбутній адмірал, якому приписують створення американського ядерного підводного флоту та припинення практики ВМС називати підводні човни іменами риб .

Ріковер незабаром запросив Картера приєднатися до роботи. Перебуваючи на тимчасовій службі у Відділі морських реакторів для допомоги в проектуванні та розробці ядерних силових установок, молодшому офіцеру часом було важко встигати за вимогливим темпом Ріковера.

Двогодинне інтерв'ю, яке було обов'язковим обрядом для всіх, хто бажає взяти участь у зароджуваній програмі військово-морських атомних підводних човнів,  наближалося до кінця, коли Ріковер підняв тему позиції Картера в Військово-морська академія США.

Після того, як Картер з гордістю оголосив про те, що він увійшов до 10 відсотків найкращих у класі 1946 року, Ріковер багатозначно запитав: 

«Ви зробили все можливе?»

Картер вагався, але чесно відповів, що ні. На що капітан запитав: «Чому ні?»

Інтерв’ю Картера з Ріковером і відкриття того, що він не завжди робив усе можливе, стали трансформаційною подією для майбутнього президента.

Це спонукало Картера "пройти кардинальний період саморефлексії", який змусив молодого моряка «докладати максимум зусиль у кожній справі, яку він робив протягом усього життя», — написав його колега  Робінс. Протягом багатьох років Ріковер продовжував консультувати Картера з різних тем.

Після того, як Картер приєднався до ядерних зусиль ВМС, 28-річного хлопця та його команду відправили ремонтувати ядерний реактор Chalk Water поблизу Оттави (Канада). Реактор частково розплавився, і потрібна була команда, щоб його замініть.

«Вони побудували ідентичну копію реактора на прилеглому тенісному корті, щоб точно виконати процедури ремонту через максимальний час, коли люди могли піддаватися радіаційному впливу в пошкодженій зоні», — розповідає історія ВМС. - Кожен член команди з 22 членів може бути опущений у реактор лише на 90 секунд, щоб очистити та відремонтувати місце».

Офіційні звіти не уточнюють, чим командував Картер під час місії, і його точну роль. І все-таки майбутній президент зробив свою справу, розповідав пізніше канадський журналіст Артур Мілнс.

«Йому довелося підбігти до корпусу реактора, і йому потрібно було закрутити один гвинт», — сказав Мілнс після інтерв’ю з Картером про інцидент. «Це був увесь час, який він мав. А потім - якнайшвидше назад».

Картер та інші регулярно проходили тестування після завершення місії, щоб виявити довгострокові наслідки радіації для здоров’я.

Картер сказав CNN у 2008 році, розмірковуючи про цей інцидент. «Тоді ми були досить добре проінструктовані про те, що таке ядерна енергетика, але приблизно через шість місяців після цього в моїй сечі була радіоактивність».

Протягом більшої частини 1953 року Картер служив інженером на USS Seawolf (SSN-575), другому атомному підводному човні ВМС США. Але незабаром після смерті батька в липні того ж року Картер залишив посаду у ВМС і повернувся до Джорджії в інтересах своєї сім’ї.

Колишній молодший офіцер пізніше пішов у місцеву політику і був обраний президентом у 1976 році, пропрацювавши один термін.

Картер відвідав екіпаж своєї субмаріни влітку 2005 року та відправився у «нічний VIP-круїз» після введення човна в експлуатацію.

За всіма ознаками Картер прожив надзвичайне життя. Його час у підводному співтоваристві відіграв вирішальну роль у всьому, що відбулося згодом, і він залишився військовослужбовцем до кінця.

1972 року Картер вирішив зробити неймовірну заявку на Білий дім. Його брат Біллі, який керував автозаправною станцією Plains, пожартував:

У мене є мати, яка приєдналася до Корпусу миру та поїхала до Індії, коли їй було 68. Я маю сестру, яка бере участь у гонках на мотоциклах, і іншу сестру, яка є проповідником Holy Roller. У мене є брат, який каже, що хоче стати президентом Сполучених Штатів. Я єдиний здоровий у сім’ї,

- цитує журнал Time.

створення урядом робочих місць; призначення більшої кількості суддів-жінок, ніж усі його попередники разом узяті (хоча жіночі групи, які вважали його недостатньо ліберальним, все одно нападали на нього), створення департаментів освіти та енергетики, а також Федерального агентства з управління надзвичайними ситуаціями; далекоглядна підтримка альтернативної енергетики (відмінена Рейганом, який зняв встановлені Картером сонячні батареї на даху Білого дому) та інші зусилля щодо досягнення енергетичної незалежності; очищення від токсичних відходів; лікування психічного здоров’я (також скасоване Рейганом) і грандіозний законопроект про Землі Аляски, який разом з іншими екологічними ініціативами зробив його найбільшим президентом охорони природи з часів Теодора Рузвельта.

Найбільшим законодавчим досягненням Картера стала ратифікація Сенатом у 1978 році договорів про Панамський канал, що призвело до того, що США врешті-решт передали контроль над Панамським каналом Панамі. Договори були надзвичайно непопулярними в опитуваннях, частково завдяки тому, що Рейган використав це питання, коли кинув виклик Форду на праймеріз Республіканської партії в 1976 році. Картер вміло лобіював, пояснюючи, що відмова, швидше за все, призведе до партизанської війни в Панамі, і він переконав 16 республіканців приєднатися до демократів за дві третини, необхідні для проходження.

Як вже зазначала «Громада», американські видання повідомляють, що новообраний президент США Дональд Трамп не жартує, коли йдеться про «повернення» Гренландії та Панамського каналу як частини його стратегії «Америка понад усе», спрямованої на протидію Росії та Китаю.

Зовнішня політика Картера була водночас далекоглядною та практичною. Його наголос на правах людини, хоч і нерівномірно застосований, встановив новий глобальний стандарт того, як уряди мають ставитися до своїх людей. Він також просував справу свободи в Латинській Америці, Африці та Східній Європі.

У 1979 році, спираючись на прорив президента Річарда Ніксона, Картер прийняв китайського лідера Ден Сяопіна, і разом вони нормалізували американо-китайські відносини, прокладаючи шлях до величезних змін у світовій економіці. Важче було мати справу з Радянським Союзом. Після вторгнення Радянського Союзу в Афганістан Картер відкликав із залу Сенату договір про ракети та ядерну зброю SALT II (хоча його положення продовжували дотримуватись), запровадив ембарго на зерно та бойкотував літні Олімпійські ігри 1980 року в Москві.

Як вважають політичні оглядачі у США, жодна з них не була достатньо ефективною.

Коли інфляція зросла до двозначних цифр, президентство Картера стало економічним кошмаром. У 1979 році він призначив Пола Волкера головою Федеральної резервної системи, і суворі ліки Волкера — двозначні відсоткові ставки, які знищили бізнес і домовласників — приборкали інфляцію, але лише після того, як Рейган прийшов на посаду.

Влітку 1979 року дефіцит бензину, який виник через підвищення цін ОПЕК та іранську революцію, призвів до довгих черг біля заправок, які викликали гнів.

 

Того листопада студенти, вірні революційному іранському режиму аятолли Хомейні, захопили 52 американців із посольства США та взяли їх у заручники — помста за те, що Картер дозволив поваленому шаху Ірану приїхати до США для лікування. 

Спочатку американці згуртувалися навколо Картера, і він отримав бали за терплячу роботу над звільненням заручників. Він переміг Теда Кеннеді на ранніх праймеріз Демократичної партії і здавався гідною ставкою для переобрання.

У квітні 1980 року Картер санкціонував місію з порятунку заручників, але три з восьми гелікоптерів, надісланих в Іран, вийшли з ладу в пустелі. Після зриву місії гелікоптер зіткнувся з транспортним літаком, загинули вісім військовослужбовців.

Останні ночі свого президентства Картер перебував в Овальному кабінеті, цілодобово працюючи над успішним звільненням заручників. Іранці звільнили їх лише через кілька хвилин після того, як Рейган склав присягу 20 січня 1981 року, на 444-й день їхнього полону. Усі вони були живі та здебільшого здорові, хоча республіканці ще довго стверджували, що «честь» нації постраждала.

Покинувши Білий дім, Картери не дивилися в дзеркало заднього виду з гнівом чи гіркотою. Вони повернулися до Джорджії та із задоволенням продовжили кар’єру та проекти. Вони стали авторами та професорами університетів і заснували центр Картера в Атланті — організацію, яка втілювала їх спільну відданість гуманітарним справам.

У якийсь момент Уолтерс запитав його: «Mr. Президенте, у вас була низка захоплюючих і складних кар’єр; які були твої найкращі роки?» Відповідь Картера була: «Зараз найкращий час».

У суботу 4 січня тіло Картера, який помер у своєму рідному Плейнсі, штат Джорджія, після короткої родинної церемонії перевезли до столиці штату Атланти, де з колишнім президентом було влаштовано прощання для жителів Джорджії.

Усі охочі попрощатися з Джиммі Картером зможуть зробити це до ранку вівторка, 7 січня. Цього дня траурна процесія попрямує до столиці, куди труну з тілом Картера перевезуть літаком, де її буде виставлено в будівлі Капітолія.

У Вашингтоні американці прощатимуться з 39-м президентом із ранку середи до ранку четверга, 9 січня. Президент Байден розпорядився зробити 9 січня вихідним днем.

Після завершення всіх служб тіло Картера перевезуть назад у рідне місто, де його поховають поруч з дружиною Розалін, яка померла торік у віці 96 років.

Читайте також:

Топ-ІПСО тижня: (30.12.2024 – 05.01.2025): дивацтва «впливу на думку людей»... Як Росія і Китай перемогли у Другій світовій війні. Пропаганда РФ намагається перекласти провину на Україну