Ми не кажемо: "Їдьте кудись", ми робимо все, щоб люди залишилися тут, де їхнє коріння»

«А коли в лікарні залишалося лише дві ампули анестезії, мій заступник збирав по 2–3 ампули в сусідніх громадах, щоб урятувати поранених».

«За 40 днів окупації у Городні народилося 8 дітей — і всі вижили»,

— каже мер Городні Андрій Богдан.

Городнянщина завжди була особливим краєм. Вона формувалася як північний форпост: спочатку тут стояли давньоруські оборонні застави-поселення, що стримували набіги з півночі та сходу, згодом — козацькі сотні Чернігівського полку, які берегли волю та кордони.

Ця багатовікова історія викристалізувала особливий генетичний код тутешніх мешканців — мовчазну силу, спокійну впертість і незламну прив’язаність до власного коріння.

Сьогодні цей код знову проходить випробування на міцність.

Детальна розмова про поточні будні краю відбулася в ефірі програми «Голос громади» (спільний проєкт Харківського прес-клубу та мережі місцевих медіа «Громада Груп», ведучий — Олександр Швець).

Гостем випуску став голова Городнянської міської громади Андрій Богдан, який очолює місто вже багато років.

Городнянська громада — єдина в Україні, що безпосередньо межує одразу з двома ворожими державами: Росією та Білоруссю. Від центра громади до кордону — лише 30 кілометрів. Прикордонні села перебувають під постійною загрозою обстрілів та проникнення ворожих ДРГ.

Сьогодні повністю евакуйовані три населені пункти: Сеньківка (де колись діяв відомий митний пропуск), Гасичівка та Берілівка. Ще у двох триває процес переселення. Проте, на відміну від багатьох прифронтових територій, де населення скоротилося на 60–90%, Городнянщині вдається утримувати людей. До повномасштабного вторгнення тут проживало близько 22 тисяч мешканців, нині — понад 19,5 тисячі.

Секрет — у місцевій програмі підтримки. Громада купує покинуті будинки у більш безпечних селах углиб території, залучає міжнародні фонди для їхнього ремонту та надає переселенцям.

Вони тут приросли ментально, тут їхнє коріння, родичі, знайомі. Якщо виселити всі села повністю, там утвориться "сіра зона". Це буде територія, куди пізніше важко буде повернути людей навіть після закінчення бойових дій,

 

— підкреслює очільник громади.

Прогнози на прийдешній опалювальний сезон залишаються тривожними. Проте громада спирається на досвід минулої зими, коли лікарня під час відключень працювала по 20 годин на генераторах.

Сьогодні Городнянщина послідовно перебудовує власну комунальну та соціальну сферу.

Перехід на альтернативне паливо: близько 90% бюджетних установ вже переведено з газу на місцеві види палива (дрова). Це не лише економить бюджетні кошти, а й підтримує місцеву лісову економіку.

Сонячна генерація та каскади генераторів: у лікарні встановлено сонячні панелі, акумулятори та каскад із 4–5 генераторів різної потужності, що дозволяє оптимізувати витрати пального залежно від навантаження.

Резервні котельні: від бельгійського фонду Enabel громада отримала пересувні дизельні котельні як крайній резерв.

Коли ми використовуємо дрова з місцевих лісів, гроші за паливо залишаються в нашій громаді, працюючи на тутешній бізнес. Бюджети не дозволяють купувати все, не думаючи про економію, тому ми знайшли такий механізм. Але якщо не буде газу й доведеться запускати дизельні котельні, витрата палива складе 150–200 літрів на годину — це колосальні ресурси, де потрібна буде допомога держави,

— пояснює Андрій Богдан.

Для підтримки мешканців багатоповерхівок розробляється план тимчасового переміщення та розгортання шелтерів у приміщеннях сільських шкіл.

При власній дохідній частині бюджету близько 120 млн грн громада за останній рік залучила 64 млн грн безпосередньої допомоги у бюджет від міжнародних організацій (UN OCHA, Норвезька рада у справах біженців тощо). Ще майже 200 млн грн надійшло жителям у вигляді твердого палива, продуктів та фінансових виплат.

Із 90 генераторів у громаді ми за власні гроші купили 4–5, решта — допомога. Ми працюємо з усіма фондами дуже прозоро. Якщо не будеш працювати чесно — люди й донори від тебе відвернуться. Але є й інша проблема: багато фондів бояться заходити на самі прикордонні території, бо вважають вкладення туди "нелогічними" через ризик руйнувань. Ми ж вважаємо навпаки: тут живуть люди, які потерпають найбільше,

— зазначає голова.

У межах всеукраїнського проєкту «Пліч-о-пліч» допомогу надають й інші українські міста.

Пирятинська громада Полтавщини перерахувала 1 млн грн субвенції на закупівлю будівельних матеріалів для швидкого ремонту розбитого житла, а Славута з Хмельниччини допомогла оздоровити дітей загиблих героїв за кордоном.

Городнянська громада розлога — 60 населених пунктів на площі 1200 кв. км. Щоранку на маршрути виходить 14 шкільних автобусів. Навчальний процес організовано у змішаному та очному форматах поза 20-кілометровою зоною від кордону.

Натхненні досвідом Харкова, у Городні облаштовують підвальні приміщення ліцеїв для навчання безпосередньо під час тривог.

Коли я побував у Харкові й побачив підземну школу, то був вражений. Коли ми робили укриття раніше, не думали, що життя змусить нас вчитися прямо під землею під час повітряних тривог. Зараз ми ремонтуємо підвали, щоб принаймні початкова школа могла сісти за парти навіть під час тривоги,

— каже очільник громади.

Стійкість зберігає і місцева медицина. Завдяки програмі стимулювання (житло, підйомні виплати) сюди залучили нових фахівців, зокрема досвідченого хірурга з окупованої Херсонщини.

Нам кажуть про нормативи НСЗУ щодо кількості операцій, але ми ставимо питання чітко: нам не можна втрачати хірургію на прикордонні. Тут багато викликів, обстрілів, поранень, і ми в тому числі лікуємо військових. Відлік часу часто йде на хвилини, —

 

наголошує Андрій Богдан.

Десять років тому дорога вперше привела вашу авторку до Городні — на батьківщину предків.

Тоді я працювала над книгою «Тайна старинной фотографии» і намагалася крізь архівні пили та старі знімки роздивитися обличчя людей, які століттями жили на цій землі.

Пам’ятаю своє перше враження: охайне, доглянуте містечко. Я зупинилася в дуже пристойному, затишному готелі, який приємно здивував своєю гостинністю.

На моїх очах спільнотою мешканців, за щирої участі усієї громади, відроджувався православний храм — люди вкладали туди не лише кошти, а й працю та душевне тепло.

Та найбільше враження справив місцевий краєзнавчий музей. Розташований у колишньої поміщицької будівлі, він вражав багатством своєї експозиції та любов’ю, з якою зберігалася кожна деталь минулого.

Ця згуртованість гартувалася і навесні 2022 року під час 40 днів суцільної окупації.

Відрізана від усього світу, громада вижила завдяки самоорганізації: фермери безкоштовно ділилися зерном і молоком, люди принципово відмовлялися від російської «гуманітарки», а за відсутності поліції самі тримали правопорядок.

Нещодавно на День української державності у Городні відкрили Алею надії — простір шани землякам, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти.

У людей розпач, але ця алея дала їм надію, що про них не забули, що держава робить усе можливе. Найкраще буде, коли військовий прийде сам і власними руками зніме свою фотографію з цього стенду. Це наша головна мета,

— ділиться міський голова.

Дивлячись на нинішню Городню через призму її багатовікового минулого та власні спогади десятирічної давнини, розумієш: генетичну пам'ять неможливо витерти обстрілами чи залякуваннями. Земля, яка століттями вирощувала воїнів-оборонців давньоруських застав та козацьких старшин, сьогодні знову тримає щит.

Люди Городнянщини не чекають чужих рішень — вони щодня ремонтують укриття, заготовляють дрова, вчать дітей і вірять у повернення кожного свого захисника. Це розсудлива, роботяща й глибока сила, яку не зламати.

Дивіться та слухайте наш ефір:

Читайте також:

Ракетний апетит Кремля: на скільки Росії вистачить балістики для ударів по Києву, Харкову чи Одесі?

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.