На межі містичного: щасливі і трагічні Великодні Івана Франка. Смерті найрідніших людей і кохання всього життя

Водночас у Великодні дні його спіткало найбільше кохання його життя. І шлюб з іншою жінкою.

Смерті  у Великдень та кохання. Тюрма і незабутня великодня подорож до Риму. І останній Великдень важкохворого Івана Франка на самоті у порожньому будинку…

Про це екслюзивно для «Громади» –  у розмові з  Наталією Тихолоз, відомою франкознавицею, директоркою Інституту франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка, головною редакторкою науково-просвітницького інтернет-проєкту ФРАНКО: НАЖИВО. 

В одній із своїх студій Франко писав, що є такий звичай: якщо паска западеться, то це є ознакою того, що хтось у хаті, зазвичай, господар або господиня помруть цього року.

-  І він пише, що одинокий раз запалася паска у нашій хаті, - цитує його Наталя Тихолоз. -  Сталося це у ту Великодню суботу 1865 року, у яку і вмер його батько. Це був дуже сумний спогад з його дитячих літ.

Ковальський міх. Знаходився у кузні батька Івана Франка, Якова Франка. Зберігався у мешканця с. Нагуєвичі Грома М.М. Джерело: ДІКЗ «Нагуєвичі».

Батько Івана Франка був дуже релігійною людиною, справив до Нагуєвицької церкви Євангеліє, поставив хрест, пов’язаний зі знесенням панщини у Галичині у 1848 році.

Пам’ятник на честь скасування панщини, поставлений батьком Івана Франка (на трьох плитах – кам’яний стовп з хрестом). Фото: Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка - Дім Франка.

Мав свою пасіку і віддавав віск на свічки до церкви.  Це була насправді глибоко релігійна людина. І Іван Франко був вимоленою в Бога дитиною, тому що Яків Франко довго не мав дітей, а сина, як він казав, послав йому сам Бог.

Згодом на Великдень 1872 року  тяжко захворіє  його мама – Марія з Кульчицьких. Вона помре вже ближче до Зелених свят.

Потім Іван Франко у листі до Ольги Рошкевич писав, як він біг до матері, коли отримав звістку, що мати помирає, як він біг з Дрогобича, де вчився, до рідного села 15 кілометрів через дощ, через сльоту, «я був голоден, я не мав обіду, не обзирався, тільки почувши, що мама вмирає, як стій побіг піхотою до Нагуєвич.

Дерев’яні підсвічники, які стояли в хаті при домовинах батька і матері Івана Франка 60-х – 70-х рр. ХІХ ст. Джерело: ДІКЗ «Нагуєвичі».

Я прибіг пополудні, мокрий до нитки, і застав маму конаючу. Вітчим сидів під вікном і чесав вовну. Я став коло постелі, не говорячи й слова,— я тільки дрижав. Сльозинки не капнуло з моїх очей. Мама не могли говорити, але дивилися пильно на мене. На другій день рано мама вмерли».

Це було друге велике горе, що притисло його важким тягарем. 15-річний Іван Франко залишився круглим сиротою…

Але поза тим молодість брала своє.

- І Великодні 1875-1877 років були для Франка дуже світлими, - розповідає Наталя Тихолоз. - Це був період його першого кохання. Він був закоханий в Ольгу Рошкевич, дочку священника.

Молодий Іван Франко. «Листи до Ольги», присвячене першому коханню Івана Франка Ользі Рошкевич (1857-1935). „Манускрипт-Львів”.

 І це кохання власне теж розвивалося на Великдень. І це зрозуміло, адже народжується весна, народжуються нові почуття, квітнуть квіти.

 І Франко пише, що Великодні, коли він повертався з Лолина до Дрогобича, його окрилювали, додавали йому сили і енергії.

В одному з листів до Ольги Рошкевич, він писав: якщо Ви не забули нашу невеличку забаву з квітами у Великодню неділю, то пришліть мені, прошу Вас, таку саму відповідь, яку Ви дали мені тоді під кінець.

-  Не знаю, що то була за відповідь, але, очевидно якась романтична і приємна, - припускає директорка Інституту франкознавства. 

Далі Великодні знову  були не радісними для Франка.

-  Великдень 1880 року він провів у тюрмі, - констатує Наталя Тихолоз. - Потім він напише оповідання «На дні», бо буде відчувати, що ця тюрма спустила його на саме дно суспільного життя. Фактично перекреслила його можливість  на щасливе життя, на щасливе одруження з Ольгою, бо після цього  отець Рошкевич відмовив  в цьому шлюбі.

 А Ольгу видали заміж за Володимира Озаркевича. Все рухнуло. І це відчуття життєвої кризи і духовної кризи, відчуття безсилля  в ньому наростало.

Шлюбне фото Ольги Рошкевич-Озаркевич. Історичне фото з відкритих джерел.

На Великодні 1881-1882 років Іван Франко  їде до Нагуєвичів, їде до рідного села, де разом з тим почувається досить  самотньо.

Шафа-мисник, яка належала вітчиму Івана Франка Гриню Гавриликові. Джерело: ДІКЗ «Нагуєвичі».

- Треба розуміти, що хата то батьківська, але мами й батька там немає. Є вітчим. Про вітчима Іван Франко відгукувався завжди дуже позитивно. Але ми мусимо розуміти, що Іван Франко і Гринь Гаврилик  це були люди різних світів, - зазначає Наталя Тихолоз. -Франко це була людина, яка формувалася в іншому культурному середовищі, а Гаврилик був файний господар і він дбав про господарство.

І дуже часто він не завжди розумів ці поривання Франка, і навіть у листах він міг попросту писати: та пришли мені гроші на буряки чи на щось там інше. Я знаю, що ти маєш.

Натомість він не питав, чи має  сам Франко за що платити за квартиру, чи має що їсти. Для людини з села здається, що у місті немає проблем, що там все добре. Але міське життя диктує інші умови, інші виклики.

У Франка  є вірш «Великдень».

- Це внутрішній діалог самого Івана Франка, де він пише, що він не має дому, не має родини, -  тлумачить алегорії цієї поезії  Наталя Тихолоз. - Про що це свідчить? Про те, що він ніби вдома, але в нього присутнє відчуття якоїсь неприкаяності свого життя, велика туга за втраченим коханням, за тим, що  немає батька й матері…

Садиба "Нагуєвичі".

Були такі Великодні, коли йому було дуже сумно, і  хоч запрошував його вітчим Гринь Гаврилик на Великдень у Нагуєвичі, якось Франко не мав бажання їхати. Бо очевидно переживав складні душевні перепетії.

Був Великдень, який Франко провів у Львові.

В одному з листів до письменниці Клементини Попович  він писав, «я сиджу сьогодні вдома, хоч і Великдень, а якось  немає в мене великоднього настрою».

Але життя тривало далі.  І от Великодні 1885-1886 років – це вже були Великодні, що навіяні образом його майбутньої дружини Ольги Хоружинської.

- У 1886 році одразу після Великодня Франко вирушає до Києва, де одружується  з Ольгою Хоружинською.

Власне Великодні, коли Франко створює власну сім’ю, коли народжуються один за одним четверо дітей – Андрійко, Тарасик, Петро і Гандзя були сповнені світла, радості і щастя, - зазначає Наталя Тихолоз. -  Це було відчуття Великодня, коли освячувалися паски, коли був щасливий і радісний процес приготування святкових страв всією родиною.

У центрі: Іван та Ольга Франки; зліва направо: Петро, Тарас, Анна, Андрій Франко. Коло родини на сходах отчого дому на вул. Понінського, 4. Львів, 1904 р

 І Анна згадувала, коли мама замішувала паску, то ніхто не мав права зайти  на кухню, ніхто не мав права зайойкати, бо паска  могла би впасти.

Франки, як і інтелігенція того часу, що жила  у міському просторі, мала службу – у Франків це була кухарка.

-  Навіть зберіглося її прізвище – Лукія Крохмальна, - зазначає директорка Інституту франкознавства. -  За її спогадами, які записав її син, за Великоднем столом  було місце також і для кухарки, бо Іван Франко казав: «Ціла родина складається з тата, мами, дітей і кухарки. Бо, якби її не було, то  не було б приготовлене свято».

На Великдень Іван Франко, як голова родини, обділював всіх великоднім  яйцем. Потім  вони йшли з Гандзунькою до церкви святого Юра на гагілки, а перед тим Іван Франко пояснював, звідки прийшли до нашого народу гагілки - народні обрядові пісні, яке мали значення.

Великдень 1904 року Іван Франко провів не вдома, а з Михайлом Грушевським у мандрівці  до Риму, побував у Флоренції та Венеції.

Іван Франко серед близьких і друзів. Сидять зліва направо: Марія Грушевська з донькою Катериною, Стефанія Левицька, Михайло Грушевський. Стоять: Іван Труш, Северин Данилович та Іван Франко. Львів, 1901 р. Історичне фото з відкритих джерел.

-  Це була єдина у біографії Франка подорож, що не була пов’язана з роботою, - зауважує науковиця. -  Це була відпочинкова подорож. Єдиний раз за усе життя – не у етнографічну розвідку чи конференцію.

Листівка Михайла Грушевського до дружини Марії 9 (за н.ст.) квітня 1904 р. Венеція. ЦДІАК України.

Франко з Грушевським ходили по різних музеях, надихнулися архітектурою Вічного міста, скульптурами Мікеланджело. Франко був вражений, коли побачив мармурову скульптуру біблійного пророка Мойсея Мікеланджело Буонарроті. 

Вони повернулися дуже натхнені, і вислідком цієї поїздки було те, за рік Франко вже писав поему «Мойсей».

Був Великдень 1905 року, який Іван Франко провів у селі Яйківці на Львівщині з Михайлом Коцюбинським, який їхав на лікування і мав чіткі приписи лікарів щодо харчування. Франко завіз його разом з Володимиром Гнатюком до цього села, до знайомого пароха. І потім Коцюбинський пише у листах, що таке все було смачне, таке все було смачне, що він все їв, але Слава Богу, ніщо йому не пошкодило. І він потім щасливо поїхав на своє лікування.

Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Володимир Гнатюк. Львів, 1905. Історичне фото з відкритих джерел.

Навесні 1908 року Іван Франко захворів, дуже тяжко.

21 березня 1908 року за порадою лікаря Лева Коссака Іван Франко вирушив на лікування до Ліпіка, що у Хорватії, який уже тоді славився своїми лікувальними водами.

Під час лікування Івану Франку ненадовго покращало.

«Мій біль у лівій руці уступив майже зовсім, так що я міг у вільних хвилях займатися літературною працею», – пише Іван Франко в «Історії моєї хороби».

 

Однак це була лише нетривала ремісія перед наступним страшним рецидивом.

Через тиждень письменникові різко погіршало. Його мучили сильна гарячка, безсоння та галюцинації, він «раптом одержав можність говорити через, так звану, пошту духів з віддаленими особами», як писав він у вищезгаданій статті.

Стан Івана Франка був надскладний. До високої температури та жахливих галюцинаторних видінь, які вимучували поета щоночі і у яких дух Драгоманова раз у раз казав йому повіситися, додався невимовний біль у правій, а потім і в лівій руці, що раптом стали удвоє більшими від їх нормального стану, зі страшенно покривленими пальцями.

- І власне на Великодні свята син Тарас забрав Франка до Львова, - розповідає Наталя Тихолоз. - Усю дорогу письменника переслідували «голоси духів» і страшенний біль.

Великдень Франко провів у лікарні  братів Свйонтковських, так званій Крумлєрівці. 

Стан письменника був настільки важким, що лікарі не давали ніяких надій на життя. Ситуація була настільки складна, що до нього нікого не пускали, навіть родичів. Провідати його лікарі дозволили лише на Провідну неділю.

На щастя, з того стану Франко вийшов і ще прожив до 1916 року. Але ці Великодні вже були позначені печаттю його недуги.

-  Наступного 1909 року після Великодня він їде до Києва на похорон  Петра Косача. Він зайшов до хати, але ніхто його не впізнав. Тільки коли він почав плакати, всі обернулися і побачили, що це Франко і він у дуже поганому фізичному стані, 

- розповідає Наталя Тихолоз.

Трагічним для Івана Франка видався Великдень 1913 року.

-  На початку Страсного тижня, у понеділок, раптово помирає син Андрій. Помирає раптово, перед тим  він ходив на гімнастику, робив фізкультурні вправи, прийшов додому, ліг і вранці не прокинувся. Це була страшна трагедія. Весь Страсний тиждень пішов на підготовку похорону. У Страсний четвер Франко поховав сина Андрія, - констатує Наталя Тихолоз.

Андрій Франко. Львів, орієнтовно 1912 або 1913 р. Історичне фото з відкритих джерел.

А у п’ятницю надходить сумна звістка з Великої України, що помер Михайло Коцюбинський…

Великдень 1914 року став останнім для Івана Франка, який він провів у колі родини, коли батьки і діти були разом, коли була атмосфера святкового Великодня.

З початком Першої Світової війни донька Анна опиняється за кордоном, вона їде до своєї тітки і не може вернутися в Галичину.

Сини Тарас і Петро йдуть на війну. Хата перетворюється на пустку… Дружині стає погано і Франко змушений віддати її до лікарні. Залишається сам на сам, будучи важкохворим…

Великдень 1916 року Іван Франко провів у своїй хаті.

Ліжко Андрія Франка. Фрагмент експозиції Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

-  Перед тим він лікувався у Притулку українських Січових Стрільців, але відчуваючи наближення своєї Вічності, він йде з притулку, повертається додому. Він дуже хотів додому, - зазначає науковиця. -  Свій останній Великдень він святкує зі своїм небожем Василем, сином рідного брата письменника, який опинився  в домі Франка чисто  випадково. Він їхав до Львова возом, віз у нього забрали, пам’ятаймо, що йде війна, і він не мав де приткнутися, тож прибився до стрийка Івана Франка.

Франко Василь, син Захарія, брата Івана Франка. Джерело: Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка - Дім Франка.

Франко був дуже радий, бо був сам. Так Бог дав, що того Великодня Франко не був самотній, що був з Василем.

У спогадах Василь згадує, що «ми зі стрийком одне яйце розділили на двох, я запхав його до недужих вже його губ, і він сказав: «Христос Воскрес!» Потім до нас пришла дружина Роздольського, яка принесла нам трошки свяченого печива, а сусідка принесла ковбаску, пасочку».

Святкова листівка кінця ХІХ століття з зображенням Івана Франка. Історична репродукція з відкритих джерел.

Тобто не було все так дуже сумно. Сумно було через те, що наближалося відчуття Вічності…

За місяць Франка не стане. 28 травня 1916 року він відійте у Вічність.

Цей матеріал опубліковано за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.

Читайте також:

«Екслюзив «Громади»: як відзначали Великдень у родині Івана Франка? Гонорова паска – це яка? І чому часом доводилося розбирати «челюсти» у печі?

Якщо вам подобається цей зміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас: