На межі: як Краснокутська громада перетворила виклики війни на управлінський креатив

Ці слова голови Краснокутської селищної ради Харківської області Ірини Карабут, що прозвучали в ефірі аналітичної програми «Голос громади» Харківського прес-клубу (автор і ведучий — Олександр Швець), якнайкраще описують сучасну філософію українського локального самоврядування.

Краснокутщина опинилася унікальним, стокілометровим «рівновіддаленим» центром між трьома великими обласними містами — Харковом, Сумами та Полтавою.

Таке географічне положення в умовах повномасштабного вторгнення та активізації бойових дій на прикордонні перетворило громаду на стратегічний гуманітарний, соціальний та інфраструктурний хаб, де кожен управлінський крок вимагає справжнього креативу, сміливості та нестандартних підходів.

Життя під постійні звуки сирен та вибухів, регулярні прильоти ворожих безпілотників — це реальність, яка, здавалося б, мала паралізувати будь-яку ініціативу.

Ситуація ускладнюється тим, що ворог цілеспрямовано б'є по цивільних підприємствах, які є основними платниками податків до місцевого бюджету.

Зокрема, серйозних ударів зазнало відоме Сахалінське нафтогазоконденсатне родовище — одне з найбільших в Україні, яке розташоване на території громади.

"Сахалінка" – один з найбільших майданчиків вуглеводнів в Україні, розташований у Харківській області. Його доведені запаси – близько 15 млрд куб м газу, 1,7 млн тонн газового конденсату та приблизно стільки ж нафти.

Рашисти вже вчетверте атакували родовище дронами. Зараз громада щомісяця втрачає понад 9 мільйонів гривень рентної плати, яка раніше була драйвером розвитку.

Попри безпекові ризики, місцева влада спільно з державними органами оперативно ліквідує наслідки атак, і, як ексклюзивно поділилася очільниця громади, їм вдалося вирішити критичну проблему: відновити газопостачання для понад сотні приватної оселі в одному з прилеглих сіл, мешканці якого через обстріли промислової зони тривалий час залишалися без блакитного палива.

Проте справжнім відкриттям ефіру став той факт, що внутрішнє переформатування громади відбулося завдяки людям, які через війну втратили все. 

Свого часу Краснокутщина зареєструвала близько 24 тисяч внутрішньо переміщених осіб із Харкова, Куп'янська, Донеччини та Луганщини.  

Згодом потік зменшився наполовину, але через нещодавні запеклі обстріли Богодухова та прикордонної Великої Писарівки кількість біженців знову стрімко зростає.

Але замість того, щоб стати тягарем, переселенці перетворилися на рушійну силу місцевої економіки. Багато хто з них адаптувався, відкрив тут власний бізнес із нуля, працевлаштувався у фермерські господарства чи медичні заклади. Вони самотужними зусиллями перезапускають громаду, стаючи новими сумлінними платниками податків.

Підприємство з вирощування еко-малини. 

Старіння населення та колосальний наплив самотніх літніх людей, евакуйованих із зони активних бойових дій, поставили перед місцевими соціальними службами надважке завдання.

Стаціонарне відділення Центру надання соціальних послуг, яке раніше було розраховане лише на 30 осіб, довелося терміново розширювати.

За кошти місцевого бюджету тут провели капітальний ремонт, встановили ліфти й спеціальні підйомники, повністю оновили обладнання для кухні та їдальні, а також удвічі збільшили штат працівників, адже дві третини нинішніх мешканців закладу — це лежачі хворі з деокупованих чи понищених Золочева, Дергачів та Харкова.

Оскільки утримання однієї людини у стаціонарі коштує понад 15 тисяч гривень на місяць, Краснокутськ запровадив абсолютно унікальну для України практику міжмуніципального партнерства у соціальній сфері.

Коли сусіднім прифронтовим громадам немає куди евакуювати та де прихистити самотню немічну людину, Краснокутська селищна рада укладає з ними офіційний договір, і та громада, звідки прибув переселенець, перераховує цільову субвенцію на його утримання.

Це дозволяє рятувати життя та знімати критичне фінансове навантаження з одного локального бюджету.

Паралельно з цим колосальний тиск витримує комунальна сфера. Влада громади згадує, як у перші роки війни обсяг твердих побутових відходів через масовий наплив людей зріс у рази.

Навіть у цих умовах Краснокутськ зміг повністю оновити автопарк спецтехніки (частково за власні кошти, частково завдяки німецьким та американським партнерам) та кардинально розширити мережу організованого вивозу сміття, охопивши майже всі старостати.

При цьому селищна рада взяла на себе левову частку витрат: якщо для мешканців тариф становить усього 25 гривень з особи, то реальна вартість вивозу сміття на сміттєпереробний завод у Богодухів сягає 140 гривень, і цю різницю повністю дотує громада.

Ще одна інновація Краснокутщини — тотальна цифровізація та грантова робота.

Створений у селищній раді відділ стратегічного розвитку та муніципальних ініціатив фактично став безкоштовним консалтинговим центром для місцевого дрібного бізнесу, аграріїв та ветеранів.

На тренінгу з навчальної програми з управління публічними інвестиціями для органів місцевого самоврядування, організований програмою І_CAN у м. Полтава. 

Фахівці ради самотужними зусиллями пишуть грантові заявки для фермерів, допомагаючи їм виживати, купувати техніку та розміновувати землі, що межують із Сумською областю.

Абсолютно новим і неочікуваним управлінським ходом для прифронтового регіону став запуск пілотного проекту з роздільного збору та пресування сміття, який ініціювала переселенка з Харкова Марина Олексієнко.

Сьогодні в населених пунктах громади поруч зі звичайними баками з'являються мобільні локації з простими, але ефективними пресами для пластику та алюмінію, створеними місцевими винахідниками.

Комунальники збирають цю сировину і здають переробникам, заробляючи кошти, а лісосмуги та ліси, куди раніше десятиліттями звозили непотріб, нарешті очистилися. На порушників, які намагаються діяти по-старому, активно полюють поліцейські офіцери громади — цей інститут разом із новою службою офіцерів-рятувальників ДСНС тут вважають однією з найуспішніших реформ у державі.

Більше того, за підтримки Міністерства закордонних справ Словенії в Краснокутському ліцеї реалізували унікальний екологічний проект «Екогромада».

Тут встановили сучасні компостери та навчальну теплицю, причому обов'язковою умовою було використання обладнання з маркуванням «Зроблено в Україні». Школярі самі збирають листя, перетворюють його на компост для шкільних клумб, а головне — виховують нову еко-культуру у своїх батьків.

Аналізуючи реформу децентралізації, у громаді погоджуються з експертними думками про необхідність запровадження інституту префектів за французьким зразком для конструктивного нагляду за законністю рішень, а не карального контролю. Водночас місцеве самоврядування стикається з серйозною інфраструктурною несправедливістю, яка під час війни переростає в логістичний глухий кут.

Через територію Краснокутщини проходять три великі автошляхи державного значення та мережа місцевих доріг між селами. Наразі всі вони перебувають у критичному, незадовільному стані, оскільки капітальних ремонтів тут не бачили вже чотири-п'ять років. Проте весь шквал критики та емоційного невдоволення від водіїв, військових та цивільних падає саме на голову громади.

Ми завалені листами від військових, які потребують якісної логістики для евакуації та переміщення техніки, але закон чітко забороняє нам витрачати кошти місцевого бюджету на балансові об'єкти держави. У 2023 році, маючи солідну державну дотацію у 34 мільйони гривень, ми повністю віддали її у вигляді субвенції вищим структурам, аби просто зробити проїзною стратегічну дорогу з Краснокутська на трасу Київ–Харків–Довжанський,

— ділиться болем Ірина Карабут.

Виходом із цієї ситуації, на думку керівництва громади, має стати фінальний акорд децентралізації: передача доріг місцевого значення безпосередньо на баланс громад разом із пропорційним перерозподілом коштів Дорожнього фонду. Тоді на місцях чітко розумітимуть, який шлях для шкільного автобуса чи військової евакуації потрібно латати негайно, не чекаючи погоджень із кабінетів у столиці чи обласному центрі.

Попри всі виклики, Краснокутська громада демонструє дивовижну життєстійкість. Тут не просто чекають на перемогу, а щоденно забезпечують своє право на нормальне екологічне, соціальне та культурне майбутнє, доводячи, що найбільшою цінністю Слобожанщини є і залишаються її круті та винахідливі люди.

Читайте також:

Паливний зашморг для кошика: 100 доларів за Brent, 100 гривень за хліб?

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.

Наша місія – просувати демократичні цінності, відповідальну журналістику та права людини.