Нахабна посмішка Мефістофеля на тлі «ядерної зими». «Ураган» замість «України»

Професор Роберт Оппенгеймер, «батько американської ядерної бомби», який керував її створенням, був вражений наслідками атомного бомбардування. На згадку, говорив він, йому прийшли рядки з індуїстського епосу «Бхагавадгіта»: «Я перетворився на смерть, на винищувача світів». Він додав: «Ми зробили роботу за диявола».

Зображення "Трініті", першого вибуху атомної бомби, посеред пустелі Нью-Мексико 16 липня 1945 року. На зображенні видно вибухову хвилю висотою 200 метрів через 16 мілісекунд після детонації. 

Національний музей ядерної науки та історії в Альбукерке є глибоким свідченням цього складного спадку.

У Heritage Park ви знайдете репліку 300-футової вежі, на якій було підвішено «Гаджет», а також корпус, схожий на сам пристрій.

Ці експонати що змушують задуматися, є наочним нагадуванням про величезні наукові досягнення, етичні дилеми та глибокий вплив на людство.

Вони спонукають нас замислитися над вивільненою силою та подальшим глобальним переходом до ядерного стримування.

Підготовка до випробування та підполковник ВВС США Пол Тіббетс, який скинув бомбу Little Boy на японське місто Хіросіма. 

У 1942 році лауреат Нобелівської премії Альберт Ейнштейн, живучи у вигнанні , попередив президента США Франкліна Рузвельта, що нацисти можуть незабаром створити атомну бомбу, використовуючи ядерний поділ. Рузвельт відповів, запустивши ядерну програму, надсекретну: Мангеттенський проект.

Альберт Ейнштейн та Роберт Оппенгеймер. 

Віддалене поселення Лос-Аламос було обрано штаб-квартирою, де уряд уже володів великими земельними ділянками. За дуже короткий час найвидатніші інженери та дослідники Сполучених Штатів разом з їхніми родинами були зібрані в Лос-Аламосі – таємно відомому як Проект Y.

Навіть їхні найближчі родичі не знали, де вони живуть або над чим працюють. Два інших секретних міста – Оук-Рідж, штат Теннессі, та Ханфорд, штат Вашингтон – надали уран і плутоній, необхідні для створення бомб.

Вчені справді досягли чогось неймовірного: протягом 28 місяців їм вдалося створити ланцюгову ядерну реакцію з використанням як урану, так і плутонію. Вартість проєкту становила близько двох мільярдів доларів. Донині він вважається одним із найбільших технологічних досягнень людства.

Багато років тому, ще за свого життя відомий харківський вчений-фізик, член-кореспондент НАНУ Володимир Толок (1926 – 2012) розповідав вашій оглядачці, як побував із групою радянських фахівців у святая святих Манхеттенського проекту – у тій самій Лос-Аламоській лабораторії.

Одного разу сталося так, що по дорозі до Лос-Аламоса ми опинилися в літаку-таксі без супроводжуючих нас американців. Під час польоту пілот раптом заявив нам:

 

«А мій батько з Києва». Правда, «мовою» своїх предків він більше нічого сказати не міг, але контакт між нами виник.

І він вирішив гостинно показати околиці Лос-Аламоса (найбільш закритої території США). Ми тоді зверху побачили не тільки індіанські резервації, а й окремі споруди, які розташовувалися в глибоких ущелинах.

Технічний район Лос Аламос. 

У музеї Лос-Аламоса нам показали макети перших атомних бомб – «Малюка» і «Товстуна». Запропонували попрацювати з маніпулятором – механічною «рукою» для роботи з радіоактивними матеріалами – і попросили щось написати на згадку. Я залишив їм на згадку свій підпис, але була спокуса написати традиційно-рідне «Тут був Вова», 

 

– пожартував мій співрозмовник.

Володимир Толок (1926 - 2012).

Під час термінового налагодження прискорювача на замовлення академіка Ю.Харитона пальці обох рук Володимира Тарасовича потрапили під потік гамма-випромінювання, і тільки відмінне фокусування пучка електронів тоді врятувало його від смертельного опромінення.

Зате чутливість до радіації з тих самих часів у Толока проявлялася негайно у вигляді гострого головного болю.

- Ця особливість одного разу спрацювала під час відвідування однієї з термоядерних лабораторій у США, - згадував Володимир Тарасович. - Шепнув голові делегації, академіку Є. П. Веліхову: «Женя, нас пристойно опромінили!».

За обідом у розмові за спільним столом з гостинними господарями, поскаржившись на головний біль, я пожартував щодо своєї властивості. Думаю, дошло.

Академік Ігор Курчатов залучив інститут свого шурина і соратника К. Д. Синельникова в Харкові до активної участі у вирішенні глобальної проблеми - забезпечення людства енергією.

1944 року, за підтримки Курчатова, Кирило Синельников відновив УФТІ як Харківський фізико-технічний інститут, став його директором та керівником «Лабораторії № 1», якій у рамках радянського «уранового проекту» було доручено роботи з реакторного матеріалознавства та розробки ТВЕЛів для перших ядерних реакторів.

Завдання: розпочати дослідження в галузі фізики плазми з метою здійснення керованої термоядерної реакції. Керування нею дозволить радикально, на століття, забезпечити енергією людство за будь-яких темпів його розвитку, тому що запаси «пального» для цієї реакції практично невичерпні, ним буде служити... вода Світового океану!

Більш того, як в один голос запевняють вчені, вироблена шляхом термоядерного синтезу енергія буде не тільки дешевою, але й екологічно чистою.

Завдання нагадує створення на Землі штучних невеликих Сонць, тому що наше Сонце - джерело життя на землі - виявляється, і є гігантським, постійно працюючим в космосі термоядерним реактором. Було чим надихнутися!

З легкої руки Ігоря Васильовича Курчатова почалася в світі нова ера == плазмово-термоядерна.

Відкрилася нова галузь фізики == дослідження речовини при дуже високих температурах, яку можна назвати за аналогією з існуючою кріогенною (Володимир Толок жартома придумав нове визначення - термогенною).

Роботи розгорнулися в Радянському Союзі, США, Великобританії, Франції, Німеччині, Італії, Японії. Україна представлена Харковом.

У супроводі К.Д. Синельникова Курчатов обійшов усі п'ять лабораторій УФТІ (нині – Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»).

Пересувався він насилу, спираючись на ціпок і тримаючи під руку співрозмовника. Курчатов переніс два інсульти, але його енергія була вражаюча!

Як згадував Володимир Толок, і ось так раптом він просто каже нам приблизно таке:

Я отримав у Хрущова багато грошей на розвиток термоядерних робіт. Вважаю, що треба посилити їх у Харкові. Будуватимете великий стеларатор. Чи згодні?

Стеларатор - штука заморська. Схоже, хитра. Американці пишуть про велику її перспективу. Це все, що нам відомо. "Звичайно, згодні!".

 

Перший стеларатор у США було створено в рамках секретного проекту "Маттерхорн" під керівництвом Лаймана Спітцера у 1951 році. Назва "стеларатори" походить від латинського слова "stella", що означає "зірка", і пов'язана з тим, що термоядерний синтез, на якому заснований принцип роботи стеларатора, відбувається в зірках.

Плазма високої щільності енергії (HED) з умовами, подібними до тих, що спостерігаються в зірках, ядерних вибухах та ядрі планет-гігантів, є одними з найекстремальніших станів матерії, створених на Землі. HED-плазму можна отримати в лабораторії шляхом поєднання інтенсивних лазерів або імпульсних енергетичних машин з плазмою.

Лайман Спітцер. 

За своїми параметрами нова установка, яку Курчатов дав ім'я "Україна", мала значно перевершувати всі термоядерні установки у світі.

На той час у лабораторії фізики плазми Прінстонського університету розроблявся проект встановлення середнього масштабу = стелатора моделі "С".

Ці установки призначалися для набуття необхідного досвіду у вирішенні головного завдання споруди прототипу термоядерного реактора моделі "D". Електрична потужність останньої повинна була досягати 5 мільйонів кіловат. Це було грандіозно. Саме такі параметри рівня "D" мала мати і "Україна", задумана Курчатовим.

Після відходу Курчатова з життя, як гірко зазначав Володимир Тарасович, насамперед змінилося ставлення до харків'ян у міністерстві.

Справи директора Інституту атомної енергії прийняв заступник Курчатова, академік Анатолій Петрович Олександров. Обіцяв підтримку. Однак зауважив, що низка вчених вважає, що є необхідність ще раз "розглянути питання". Власне було ясно, хто тисне на гальма.

Академік Л. А. Арцимович керував відділом плазмових досліджень, де розроблялися свої термоядерні установки  токамаки.

На всі наради він надсилав своїх підлеглих, які нарікали на "гігантоманію" Курчатова.

Останне вже було просто непристойно, обурливо! До речі, дійшли було і до такого "аргументу": стеларатор-де = штука американська, а установки токамак - наше рідне, радянське.

Компромісу, на жаль, не досягли. На останній нараді академік Л.А.Арцимович дав волю своєму темпераменту, обрушившись на інакодумців. Тоді А.П.Александров резонно зауважив: "Лев Андрійович, розумний монарх завжди має опозицію!" Усі засміялися. На тому й розійшлися. Ні з чим!

– Обсяг фінансування нашого інституту зменшився у кілька разів, – згадував Володимир Тарасович. - І, нарешті, "сюрприз" останній. "Україна", на наш подив, змінила ім'я. Вирішено було будувати стеларатор "середньої руки" (моделі "С", такий, як у США) і назвати його "Ураган".

1966 року Володимир Тарасович Толок очолив відділення фізики плазми Харківського фізикотехнічного інституту. Відділення складалося з п'яти наукових відділів, інженерно-технічного сектору та спеціалізованої лабораторії плазмової технології.

Термоядерна установка "Ураган-1". Зліва направо: О.С.Павліченко, В.Т.Толок, А.Г.Дикий. На дальньому плані В.С.Войценя та А.В.Георгієвський.

Роботи у відділенні були розгорнуті за довгостроковими програмами «Ураган», «Юпітер», «Пучок» та «Булат».

Стелараторна програма «Ураган» – найбільша – включала розробку наукових і технологічних питань, пов'язаних зі спорудженням великих термоядерних установок. Зокрема, в рамках цієї програми було споруджено серію унікальних замкнутих магнітних пасток стелараторного типу: «Сіріус», «Ураган-1», «Ураган-2», «Ураган-2м».

За цією ж програмою були побудовані перші у світі, розроблені харківськими фізиками, удосконалені нові модифікації стеларатора – торсатрони Сатурн, Вінт і «Ураган-3», що не має аналогів у світі.

Стеларатор Ураган-3 введено в дію в 1982 року. 

Ось що з цього приводу рапортувала радянська преса 1982 року:

Новий крок на шляху створення керованого термоядерного синтезу зробили вчені Харкова. У Фізико-технічному інституті Академії наук УРСР почала діяти одна з найбільших у світі стелараторних установок – “Ураган-3”. Широка програма досліджень передбачає вивчення закономірностей поведінки плазми, нагрітої до кількох десятків мільйонів градусів.

Атомна бомба була благословенням, яке поклало край Другій світовій війні – цю версію в інтерв'ю швейцарській газеті Neue Zürcher Zeitung (NZZ)  заперечує історик Пітер Кузнік. Він керує Інститутом ядерних досліджень Американського університету у Вашингтоні, округ Колумбія, та опублікував кілька книг і документальних фільмів про кінець Другої світової війни.

Керівники проекту Роберт Оппенгеймер (ліворуч) та Леслі Річард Гровс. На історичній фотографії та у бронзі у Музеї у Лос-Аламосі. 

 «Американці представляють версію, яка має на меті зобразити бомбардування як моральний вчинок, навіть більше: як щось милосердне, що врятувало життя, бо поклало край війні», – пояснює він.

Але для нього Лос-Аламос – це частина історичних війн, які країни ведуть сьогодні – і якими вони публічно виправдовують свою політику.

Історики також вказують на вирішальне значення вступу радянської армії у війну проти Японії на початку серпня 1945 року. Після того, як на Хіросіму було скинуто першу атомну бомбу, операцію було пришвидшено.

Делегатка малює ядерну хмару на заході, присвяченому Міжнародному дню дій проти ядерних випробувань, 2012 рік. 

Це раптово поставило японців під тиск на двох нових фронтах. Не лише атомні бомбардування Хіросіми та Нагасакі, а й поєднання радянського вторгнення зрештою змусили японського імператора переглянути свою позицію та здатися.

Деякі історики, як-от Кузнік, зараз переконані, що Сполучені Штати головним чином не хотіли завершити війну бомбардуваннями, а радше продемонструвати Радянському Союзу руйнівну силу нової зброї — і те, з чим зіткнеться Радянський Союз, якщо зірве повоєнні плани Америки. Інші історики стверджують, що бомбардування були єдиним способом змусити японців до беззастережної капітуляції.

У будь-якому разі, бомбардування зрештою заклали основу для стратегії ядерного стримування, яку Сполучені Штати продовжують застосовувати й сьогодні: Японія як попереджувальний приклад для будь-якого майбутнього супротивника.

Тому після жахливо трагічних ударів по Хіросімі та Нагасакі, атомна зброя проти інших держав не застосовувалася жодного разу.

1958. Андрій Сахаров переконує директора Інституту атомної енергії Ігоря Курчатова у необхідності мораторію на випробування термоядерної зброї. 

Єдиний у сучасному світі режим, який постійно пропонує «вдарити атомною бомбою» по всіх, хто не бажає танцювати під його дудку, знаходиться в Кремлі. Навіть північнокорейський "рисовий пончик" Кім Чен Ін уголос такого собі не дозволяє!

- Згадаймо, - казав мені якось у розмові Володимир Толок, - що спочатку термоядерна реакція дуже успішно вже була отримана під час вибуху водневої бомби. Але, мабуть, така вже влаштована людина, що бомби їй створювати легше, ніж вирішувати нагальні мирні проблеми.

Авторці при цьому представилася нахабна усмішка Мефістофеля на тлі "ядерної зими".

А тим часом практична потреба в нових джерелах енергії - все ж таки зіграла свою важливу роль - породила нову науку фізику плазми з найширшими можливостями використання властивостей "зоряної матерії".

Святая Святих: Перший із дев'яти модулів, необхідних для формування плазмової камери, вже встановлено всередині монтажної шахти токамака. Олів'є Шене з відділу інженерії ядерної безпеки ITER пояснює, що попереду: як «маленьке Сонце» народиться всередині камери. 

Головні виклики залишаються технічні.

Для проведення керованої термоядерної реакції на Землі, в лабораторії необхідно запалити штучне сонце - причому куди спекотніше Сонця теперішнього: максимальна температура сонячного ядра досягає 15 млн градусів, в лабораторних умовах плазму розігрівають до 100 млн і навіть вище.

Потрібно навчитися стабільно контролювати плазму і створити матеріали, здатні витримати екстремальні умови.

Вартість будівництва першого покоління реакторів буде астрономічною. Проте інвестиції у термоядерні технології зростають експоненційно. 2024 року приватні компанії залучили понад 7 мільярдів доларів. Уряди провідних країн також збільшують фінансування досліджень.

Термоядерна енергія може стати ключем до вирішення кліматичної кризи та забезпечення енергетичної безпеки.

За найсвіжішою червневою інформацією, фізики з міжнародного проекту ITER (в якому задіяні і хрківські вчені через співпрацю з європейськими колегами) щойно оголосили про досягнення критичної температури 150 мільйонів градусів Цельсія.

Це втричі гаряче ядра Сонця. Такий результат наближає людство до створення штучної зірки на Землі, яка даватиме практично безмежну енергію.

За оцінками експертів, на появу повноцінно працюючої термоядерної електростанції варто очікувати не раніше 2050-х років.

Асамблея Нобелівських лауреатів із запобігання ядерній війні опублікувала 16 липня ц.р. декларацію, присвячену 80- й річниці першого вибуху ядерної зброї в Нью-Мексико, відомого як випробування Трініті, в якій було представлено низку практичних рекомендацій світовим лідерам щодо зменшення ядерної загрози.

• Щоб країни, що володіють ядерною зброєю, розширювали безпечні лінії зв'язку одна з одною та збільшували кількість і частоту багатосторонніх діалогів з питань запобігання кризам та їх врегулювання.

   

• Щоб кожна країна публічно підтвердила зобов'язання щодо нерозповсюдження та роззброєння згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) та засудила розповсюдження будь-якою державою, включаючи союзників.

   

• І нарешті, щоб науковці, академіки, громадянське суспільство та релігійні громади допомагали створювати необхідний політичний тиск на світових лідерів для впровадження заходів щодо зменшення ядерної небезпеки.

Читайте також:

Неприродні катастрофи: наступний фронт гібридної війни Росії?