Остання сповідь Франка: була чи не була? Детектив з інтригами. Частина ІІ

Чому таки відбувся християнський похорон Каменяра?

Про це екслюзивно для «Громади» - Ігор Медвідь, заступник директора з наукової роботи Дому Франка, старший викладач кафедри Нової та Новітньої історії України УКУ, автор книги «Пророк чи єретик? Релігійний світогляд Івана Франка та його взаємини з духовенством».

-  Похороном Франка опікується Наукове товариство ім. Шевченка, де він довгий час працював. Його друзі Василь Щурат, Карло Бандрівський та молодий журналіст Федь Федорців намагаються організувати християнський похорон.

Цього разу вони йдуть до Василя Давидяка, пароха церкви Успіння Пресвятої Богородиці, до якої Франко був «приписаний», - розповідає Ігор Медвідь. – Пароха  вони просять про церковний похорон Франка.

Отець Андрій Білецький. Василь Давидяк.   

На що їм отець Василь Давидяк зазначає, що Франко людина з надто ліберальними поглядами щодо церкви, і він не знає, що робити, тому треба запитати у вищої церковної  влади.

Він пише до отця Андрія Білецького, який заступає митрополита Андрея Шептицького, який в цей час знаходиться у засланні у росії, і запитує його про  дозвіл на церковний похорон Франка.

Білецький відписує хитромудро: поручається поступити згідно канонічних приписів. Відмовляє? Дозволяє?

- Тобто він не каже «ні», і він не каже «так», - коментує ситуацію Медвідь. -  В мене таке враження, що отець Білецький в такий спосіб перекладає відповідальність на отця Василя Давидяка, щоби уникнути непростого рішення.

Напруга зростає.

Це видно зі щоденника протоігумена провінції  Чину святого Василія Великого Платоніда Філяса, що був знайдений не так давно у Римі, і зберігається в Архіві Головної Управи Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ).

 У записі від 30 травня він переповідає: «В полудне о. Зафійовський ще приходив питати о. Тита Галущинського, чи не було яких знаків у Франка волї поєднати з Богом. О. Тит сказав, що нї. По полудни була депутация о. Стефановича і о. Дзеровича і ще хтось до Білецкого. Білецкий відмовив».  

Книга «Пророк чи єретик?» та ії автор. 

-  Якщо би Франко виявляв волю до сповіді,  то ще можна було трактувати це так, що він не встиг сповідатися, але хотів. Відповідно  він має право на похорон, - розмірковує науковець.  – Але Галущинський заперечує цей факт. Водночас бачимо, що священники, які вважали, що християнський похорон Франка потрібний, починають тиснути на отця Теодозія Галущинського, і ходять до отця Білецького.

Далі отець Платонід  Філяс у щоденнику пише, що на похорон Франка хочуть йти священники, але їм забороняє це зробити вище церковне керівництво. Семінаристи  також хочуть на похорон - приватно співати.

Білецький попереджає директора семінарії отця Дикого: якщо хто з питомців піде, він буде  виключений з семінарії.

Атмосфера ще більше напружується.

-  Бачимо, що суспільство є поділене. Маємо поділ не лише серед громадськості, але й у церковній спільноті, як це питання вирішити, - констатує науковець.

Згодом отець  Філяс резюмуючи пише наступне: «Сам похорон зрештою провадив о. Гургула, з парохії сотрудник. За трумною йшли оо. Сембратович, Чапельский, Лопатиньский, йшла школа з учителями і учительками. Дириговав хором п. Барвіньский. Бандрівський, Щурат поступали в першім рядї за труною».

Християнський похорон Франка  таки відбувся.

Попри воєнний час, у похороні взяли участь понад 10 000 людей. Якби не Перша Світова війна  людей було би набагато більше, зазначає дослідник.

-  Перша версія, яку наводить отець Філяс у своєму щоденнику така:

«Імовірно виграла в останій хвилї комісія судово-лїкарска і Білецкий уступив», - цитує запис науковець. – Справа в тому, що Карло Бандрівський долучив лікарську довідку про те, що Франко непочитальний, тобто не відповідав за свої вчинки в силу хвороби, мав деменцію в остання дні життя, і така людина не могла відповідати за сповідь.

Однак  письмового дозволу митрополичого Одинаріату  на церковний похорон Франка немає.

-  Можливо він є, але  десь чекає  на свого дослідника. Наразі такого документу, що Білецький дозволяє похорон, немає, - резюмує Ігор Медвідь. - Як відомо, Білецький був людиною «старого типу»,  яка цілою душею  була віддана закону і авторитету.  Він жив за принципом: якщо існують правила, по-іншому не може бути.

Версія друга.

Тут виникає постать Івана Копача. Він український релігійний і громадський діяч, педагог, мовознавець, доктор філософії, професор, колишній сусід Івана Франка. Дізнавшись, що він вмер, Копач приїздить до Львова і буквально на вокзалі дізнається про відмову церковного похорону Франка.

Іван Копач. Некролог Івана Франка. 

Він йде до отця Білецького, аби той дозволив церковний похорон, але той говорить про радикальні погляди небіжчика проти церкви, на що Копач каже, що усі ми грішні перед Богом. Згодом Білецький заявляє: «Я не маю наміру забороняти християнський похорон Франка, а справа відправи похорону належить до компетентного пароха».

Тобто фактично Білецький пробує перекласти усю  відповідальність на пароха церкви Успіння Пресвятої Богородиці Давидяка. За версією Івана Копача, він йде до Давидяка, переказує розмову з Білецьким і Давидяк  поручає цю справу отцю Володимиру Гургулі.

Третя версія.

Отець Давидяк - москофіл. За словами Теодозія Галущинського, у разі відмови у похороні Давидяк побоювався тиску обуреної громадськості, того що люди донесуть в поліцію про його  москвофільство, і у нього почнуться проблеми.

Це був 1916 рік, вже рік, як повернулася австрійська влада, і вона починала переслідувати усіх, кого підозрює у симпатіях  до російської імперії.

-  У нього дійсно була непроста ситуація, - аналізує Ігор Медвідь. -  З одного боку, він боїться церковної влади, яка не каже чітко, як йому чинити. Але він інтуїтивно відчуває настрій, що церковний похорон скоріше має бути. Однак більший тиск чинить  на нього українське суспільство.

 

Франко є авторитетною людиною і люди хочуть, щоби йому дали належний християнський похорон, на який він заслуговує.

Похорон Івана Франка. 

Побоюючись помсти з боку прихильників Франка, отець Василь Давидяк  доручає провести церковний похорон Франка отцю Володимиру Гургулі,  якому Франко відмовився сповідатися у нього перед смертю через політичні погляди, які розходилися. 

Тепер вже парох перекладає відповідальність на отця Гургулу, що стоїть нижче нього у церковній ієрархії.

За проведення церковного похорону отець Давидяк отримує догану від отця Білецького.

-  Ця версія особисто мені видається найбільш правдоподібною з усіх можливих, -  вважає Ігор Медвідь. - Хоча й неможливо стверджувати, що це було саме так. Але у цій версії я знаходжу найменше слабких моментів.

Похорон Івана Франка став одним з наймасовіших у Львові того часу. 

Управитель Львова Казимир Грабовський не дав дозволу на виділення окремого місця для поховання Франка. Каменяра  поховали у родинному склепі поляків Сас-Морчинських. Однак  навіть за цей "тимчасовий прихисток" українці мали заплатити, хоча Наукове товариство імені Шевченка клопотало до міської влади, щоби та виділила місце на Личаківському кладовищі безкоштовно.

Тіло Франка пролежало в чужому гробовці до 1921 року, коли відбулось урочисте перепоховання Каменяра на Личакіському цвинтарі.

Перепоховання письменника Івана Франка на Личаківському цвинтарі у Львові. 

П'ять наступних  років “нова” Франкова могила залишалася непомітною. На ній була лише плита з написом: "Тут поховано великого українського поета Івана Франка". Не було навіть хреста…  Всі чекали на величний надгробок.

Лише у 1933 році, через 17 років після смерті видатного письменника і українця, на Личаківському некрополі встановлено монумент великому Каменяреві.

Закінчення. Початок читайте тут:

Остання сповідь Франка: була чи не була? Гучні конфлікти та емоції. Частина І

Якщо вам цікавий цей зміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас: