Пірникози на ставку потрапили у бійку лебедів (фото, відео)

Збитки, завдані війною українській природі, перевищили вже два трильйони гривень. І це дані початку 2024 року, наведені міністерством захисту довкілля і природних ресурсів.   Нині нещадно нищиться окупантами-рашистами все живе вздовж кордонів Харківщини і Сумщини. Страждають екосистеми Дніпропетровщини, Запоріжжя, Херсонщини.  Орнітофауну  досліджують  як вершину природного айсберга, видиму багатьом. Птахи, як і люди, потерпають від потужних канонад, вибухових хвиль, переживають контузії.  Але в нашій історії є ще й місце для радісної посмішки. Як радив один блогер у своїх публікаціях про птахів і тварин Харківщини, «почитайте разом з дітками».  Подивитися фото і відео про птахів у Харківському районі  нашої області, сподіваюся, цікаво і дорослим, і малим.

«ВПО-стрижі». Був для мене у тій почутій фразі відтінок смутку. Стрижів з великою війною поменшало у Харкові, де для них гучно від сирен і вибухів. Для мене вони залишаються символом сонячного теплого, а головне – мирного  ранку. Щоправда, після 2014 року їхні дзвінкі польоти  почали перекривати басисті гвинтокрили, які перевозили до Харкова поранених із зони АТО-ООС.

2023 року зустріла інших пташиних ВПО, яких раніше на ставку в Харківському районі не було. 

 За програмою розпізнавання птахів дізналася, що з війною на стару, зарослу очеретом і вербами водойму, прибилася парочка птахів, у яких родинна назва – пірникозові. Називають такого птаха ще норець великий, але ПІРНИКОЗА – це так по-українськи. Майже козацьке прізвище на зразок Заплюйсвічка, Забийворота і Вирвикишка. Це не філологічне тренування чи кепкування. Знала  таких реальних носіїв прізвищ: перший очолював  один із навчальних закладів, двоє інших працювали  на велозаводі. Свого часу писала  для газети  про їхні  справи, але не про  прізвища. Пірникоза личило б спритному і невисокому козакові, який  раптово для ворога по подавав сигнал-мекання, то  пірнав у гущавину очеретів або лісових кущів та й відривався від  погоні. Описуючи уявну людину, я майже познайомила вас із пірникозою-птахом. Пірникозенянята 2023 року благополучно підросли під колискову повітряних тривог. Біля води сирена виє ще зловісніше, ще голосніше. Сфотографувати все сімейство так і не вдалося. Але весна-2024  майже одночасно із радістю повернення лебедів дозволила побачити на ще холодних хвилях пірникозячу сімейку. Близько до себе вони не підпускали, раптово пірнали, а виринали далеко і в несподіваному місці. Тож кадри фотополювання виходили здебільшого не парними.

Прісноводні птахи обирають водойми з густою рослинністю. Очерет дозволяє приспати їхню пильність і роздивитися  самця й самку одночасно.  Гніздяться перелітні пірникози від квітня до липня. Мені їхнє гніздо нагадувало  здалеку плотик з очерету, спроможний витримати, якщо рівень води буде підніматися разом із сезонними зливами.

Пірникози їдять риб і жаб, молюсків і комах. Дорослі птахи доповнюють раціон водоростями, пірнають по них із повним зануренням.

Довгий гострий дзьоб допомагає підводному полюванню  і будівництву гнізда з відмерлих висохлих очеретин, паличок.

Пурхають птахи над водою, швидко змахуючи крилами.

Але навіть у найбільшої пірникози  розмах крил не сягає метра, а її вага рідко перевищує кілограм. Важко сказати, звідки мігрувала пара, за якою спостерігала я.  У Центральній Європі клімат  і відсутність війни дозволяють пірникозам бути осілими.  Наша територія  не стільки погодою, як постійним неспокоєм неба змушує птаство шукати нових місць, щоб продовжити свій рід.

Шлюбне оперення пірникоз мало не призвело до їхнього зникнення у ХХ столітті. Модниці прикрашали їхнім пір’ям  капелюшки. Мода минула і нищити пірникоз по всій Європі заради прибутків капелюшників облишили. У Центральній Європі живе ще декілька видів – чорношия або вухата, сірощока і мала пірникози.

Коли птахи залицяються, у них стирчить і навіть роздвоюється чубчик. Комірець на шиї – теж із пташиного весільного вбрання. Він темний або рудувато-каштановий. 

Пірникози намагаються  заховати своє гніздо від різних загроз, закріпити його, щоб не знесло вітром чи течією.

Пірникоза велика живе по всій Європі, але уникає крайньої півночі і не гніздиться в горах. Більшість території Азії, Східна і Південна Африка, а також Австралія і Нова Зеландія  знають про цих крилатих, яким складно пересуватися по суші.

Природоохоронні організації влаштовують заради цих птахів різноманітні акції й кампанії, щоб зацікавити аматорів  спостережень за водоплаваючими птахами. Так, 2023 року світ обирав «Птаха століття» Нової Зеландії.  Путекетеке (або чомга, або пірникоза) зібрала рекордну кількість голосів  –  понад 290 тисяч голосів. Голосували за птахів майже  200 країн. Національний птах Нової Зеландії ківі став другим, великий папуга кеа – «бронзовий призер» віртуальних перегонів за звання «птах століття» Нової Зеландії.

Повернімося на Харківщину. Одного весняного дня на ставку  з’явилося десять лебедів. Більшість із них  іще не стали білосніжними, не  скинули «підліткове» рудувато-сіре пір’я. Погода була похмурою, молода лебедина зграя меланхолійно обідала майже впритул до хисткого гніздечка пірникіз. Раптом лебедів стало дванадцять. Причому додалася старша лебідка, яка до того могла сидіти на гнізді в очеретах, а головним героєм став великий дорослий лебідь, готовий захистити  матір своїх майбутніх дітей. Пірникози мимоволі опинилися майже в епіцентрі бійки «один проти десяти». Старший лебідь уміло розділив зграю на перелякані групки, декого встиг куснути, інших просто налякав випнутими грудьми й настовбурченими крилами. Він дуже швидко розігнав молодих.  Уже вдома посміхнулася, хто опинився   в кадрі. 

Лебедина пара залишилася без молодих некликаних сусідів-лебедів головними господарями водойми.  Мабуть, уже скоро  на велику воду випливуть і лебедята. А ось чи вдасться побачити влітку пірникозенят?

Читайте і дивіться також:  Намолені храми Мазепи чекають (фото, відео)