Помер заслужений діяч культури Польщі, перекладач-харківець Василь Саган

Вам траплялися в житті люди «однієї пори»? Ви познайомилися з ними, коли ті вже стали шляхетно сивими, але відтоді за десятиліття вони майже не змінилися. Особливо тембр голосу й манера спілкування.

До таких людей належав заслужений діяч культури Польщі, викладач Сковородинівского університету Василь Саган.

Він помер 18 березня 2025 року. Життя Василя Федоровича було пов’язане  з Харковом та Краснокутською громадою нашої області.

Безвідмовний, коли просила розповісти для журналістського матеріалу про чергову українсько-польську історію із харківською «пропискою». Наприклад, про поета  Адама Міцкевича в Харкові  чи художника Генріха Семирадського.

Окрема сторінка – польська класика для дітей, до якої безпосередньо причетний Василь Саган як перекладач. Вона має ще й «Слово до українського читача».

«Донині, а минуло вже понад півстоліття, раннього літа я розтираю в руках листок м’яти й чую, як тато каже: “Понюхай, так пахнуть канікули. Батько подорожував по світу — Африка, басейн Середземного моря, Грузія і Кавказ. Але усе ж таки наші гори, наші провінційні містечка, що пахнуть флоксами, були для нього найпрекраснішими» .

 

Так починається книжка Станіслава Пагачевського “Викрадення Бальтазара Губки”.

Автор прози для дорослих, репортажів із мандрівок і навіть туристичних путівників залишається для поляків в першу чергу “батьком професора Губки”, вигадником Країни Песиголовців і Країни Дощів. Ось яку книжку для малих харків’ян подарувала ініціатор, редактор і координатор проєкту поетеса Данута Бартош. Вона  видала майже 20 власних книжок, нагороджена почесною відзнакою “Znak Dobra”.  

 Грудневої пори 2017 року зібралися  на презентацію до зали Каразінського університету, де працює українсько-польський академічний центр. Яскрава афіша не  просто дублювала обкладинку книжки, а й нагадувала героїв мультиків, бо ілюстратор Альфред Ледвіг створив відомих персонажів-бешкетників — Болека і Льолека. 

У перекладу  книжки Станіслава Пагачевського українською мовою  — своя передісторія.

На початок 1960-х припав старт співробітництва між каразінським університетом і Познанським університетом  імені Адама Міцкевича. Університет Міцкевича —один із партнерів цього книжкового проєкту, який втілював Василь Саган.  

Серед логотипів партнерів є логотип Дому Нюрнберга в Харкові. 2016 року Дім Нюрнберга запропонував спільний  конкурс молодих ілюстраторів до польських і німецьких казок. За умовами, одна казка була старою, а інша — сучасною. Обрали з літературних казок Марію Конопницьку як класику, а сучасним автором запропонували  Станіслава Пагачевського. Були підбиті підсумки На конкурсі перемогла дівчина, яка ілюструвала польські казки.

Після цієї виставки навесні 2015 року до нас приїхала в гості пані Данута Бартош — на першу українсько-польську харківську весну поезії. Тоді  підготували антологію уукраїнських і польських поетів, яка вийшла у видавництві «Майдан». Паралельно виникла ідея влаштувати конкурс перекладачів, щоб вони працювали над фрагментами історії про Вавельського дракона на інших героїв Пагачевського.   “Чому ж фрагменти?! – заперечила пані Данута.  —  “Просто перекладемо і видамо книжку”  

Перекладав історію про викрадення Бальтазара Губки  Заслужений діяч культури Польщі, харків’янин Василь Саган. Він і допомагав на презентації у  спілкуванні польської гості з дитячою аудиторією.

Данута Бартош почала знайомство з дітьми й дорослими зізнанням, що сама вона вже прабабуся. У неї тоді було семеро праонуків, яким вона розповідала казки.

Книжка С.Пагачевського теж народилася із прохання донечки розказати їй чергову казкову історію. Тож батько вигадував їх і розповідав. Вони й лягли в основу  книжки. Фінансово її виходу сприяло керівництво Познані і Великопольського воєводства.

В усьому світі існують закони про авторське право, передбачаються гонорари для спадкоємців письменника та ілюстратора. Нащадки відповіли, що дають дозвіл на вихід цієї книжки, бо вона адресована дітям України. І не претендують на прибуток із цього.

Друкувалася книжка за сприяння Познанської Фундації Літераторів “ Jak podanie ręki” (“Як рукостискання”), заснованої поетесою і громадською діячкою Данутою Бартош. Польська дипломатична пошта прислужилася, аби книжка дісталася до Харкова. Частина накладу залишилася в Польщі — для  українських родин, які працюють там.

Книжка Станіслава Пагачевського, написана у Кракові 1963 року,  закінчується  коротким діалогом: “Значить, ти задоволений? – запитав князь. – Ще й як! – відповів Дракон”.

Задоволеною залишилася і польська гостя, яка ще побувала в Генеральному консульстві своєї країни в Харкові та в колі письменників-слобожан. 

“Ідеш, допоки триває страх”.   Рядок із вірша Данути Бартош.  

Страх зомбує, паралізує, радість життя продовжує.  Гостя розповіла, що вона народилася в Києві 1939 року. Не тільки ровесниця Другої світової війни, а й сирота, у якої війна забрала батьків. Батько  загинув на фронті, а мама померла від туберкульозу. Виростила її інша польська родина. На все життя запам’ятала свист “катюш”.

Майже на прощання пані Данута сказала: “Ви маєте свої родоводи, я того не маю, але ви для мене — як моя родина”.

Польські міжнародні акції часто будуються на родинних емоціях і традиціях. Наприклад, під патронатом президентського подружжя  від 2011 року проходять так звані Національні читання для польських товариств у різних країнах світу.

"Polonia Charkowa" представила до цих читань  інсценізацію вистави Габріели Запольської, яка жила й писала на території України  на межі  19-20 століть. П’єса  "Мораль пані Дульської" (написана 1907 року) була екранізована наприкінці 50-х років  кіностудією імені Довженка.

Ведучий вечора Василь Саган прочитав тоді невелику лекцію про життя і творчість  акторки й письменниці, які піднімала табуйовані тоді теми.  

Диктант  «Я пишу, ти пишеш, ми пишемо польською» проходив у Сковородинівському педагогічному університеті, де на філологічному факультеті працював Василь Федорович. Майже 80 учасників представляли різні вищі школи Харкова, зокрема, й Каразінський університет, де польські студії й традиції перекладацької творчості  існували від початку  19 століття.

Із Фейсбук-сторінки Польського культурно-освітнього центру “Drzevo” (Древо), Харків

Коли ми організовували майстер-класи для вчителів польської мови, учасниці запитували, хто цей неймовірний майстер слова? Пан Василь точно залишився в пам'яті кожної учасниці. Погляньте лише на це щасливе фото.

Спогади Маргарити Кондратенко

Василь Федорович телефонував мені вже після початку повномаштабного вторгнення питав про Національні Читання, потім як завжди спонтанно сказав щось на кшталт "Пані Маргарито, з вашого дозволу прочитаю вам вірш якщо ви не проти". Хіба ж від такого відмовляються?! Так вмів лише він. А в кінці розмови сказав: "До кращих часів". І я повторила і зараз також повторюю "До кращих часів, Пане Василю".

Спогади Олени Раковської

Ми зустрілись 17.08.2024 року на музичному фестивалі ( місце проведення якого повідомлялось тільки зареєстрованим учасникам з міркувань безпеки), під час якого збирались гроші на розмінування Харківщини ( Краснокутщини). Він був дуже радий такій неочікуваній зустрічі, розповідав про своє життя та ті переживання, які привнесла в нього широкомасштабна війна.  Ділився своїм болем: деякі його студенти загинули після початку повномасштабного вторгнення, захищаючи Україну та її незалежність.

Василь Федорович зацікавлено розпитував про діяльність нашого центру, з яким мав приємний досвід співпраці. Щиро радів, що в Харкові продовжує діяти осередок польської мови та культури, проявляв інтерес до культурних заходів, які ми проводимо та ініціюємо.

Світла пам'ять видатній людині.

У склепіннях різних залів відлунював голос Василя Сагана. Він любив ставати на  колективному фото скраєчку, ніби поспішав вибігти у справах чи заховатися в кулісах.

Тепер над ним тільки небо зоряне, а з нами – світлі згадки і,  як завжди,  – запізніла вдячність.

Слухати також:

«Талановитий той, хто вміє примусити себе замовкнути». Григір Тютюнник у подкасті «Градусник»