Сергій Лапко: «Лінії доль, як лінії розмежувань, рухливі». Частина 2. Вірші

Сили спеціальних операцій 一 наймолодша та найсучасніша складова Збройних Сил України. Це військова еліта держави.

Щоб служити в них, потрібно пройти спеціальний курс. «За одну ніч фізично не підготуватися до курсу. Тіло повинно пройти три етапи: зміцнення, вдосконалення та витримка»,  – пояснює сайт Міністерства оборони України.

Про одного з бійців Сил спецоперацій, нашого земляка з Харкова Сергія Лапка  ми розповідали в публікації «Військовослужбовець з Харкова Грей:  «Солдатська правда пахне полином». Частина 1. Проза»

Цього разу знайомимо з віршами Грея.

Серед військовослужбовців ССО та інших спецпідрозділів популярні неофіційні нашивки (morale patches). На них часто зображують змію (іноді з автоматом), що символізує прихований, смертоносний та швидкий удар, притаманний тактиці дій спецпризначенців.

Вірші на війні – найшвидша реакція творчої людини, яка після цивільної професії обрала шлях добровольця. Сергій Лапко з перших місяців повномасштабки в армії. Влітку  2022 року він написав рядки, що викликали дискусію в соцмережах:

***

Ісусу не місце на війні.

Усе, в що ти вірив, до чого звав,

Може змінитись піч час прильотів.

Вибухи «Градів» і мінометів шквал

Враз нівелюють твої чесноти.

Розстріляні в спину старенькі Бучі,

Зґвалтовані діти, бурятський вискал,

Згорілі тіла в кременчуцькім морзі,

Заповнений сиротами львівський вокзал.

Це так твій господь тобі наказав,

Спалахуючи фосфором серед ночі?

Коли «Ураганів» безконечний залп,

Навряд чи почуєш той голос пророчий.

А поки твоїми словами говорить

дряхліючий Папа старої Європи,

Твій гуманізм пеклом відгонить,

Твоя толерантність червонощока.

Ісусе, ховайся, у гори йди

Чи тихо замри на дні окопа.

Зараз із нами говорять боги,

Яких називаєш ти чортом.

Поруч із нами Ненависть і Жах,

Поряд із нами пращури сиві.

Сонце розпечене до білого гарту.    

І велика воронка в Ірій.

17.07.2022

Вірші Сергія на його Фейсбук-сторінці активно обговорюються, а не лише супроводжуються короткими схвальними репліками чи сердечками. Хтось не згоджується з рядком про недоречність Ісуса на війні, але й додає: зараз часи нагадують криваві події  на сторінках Старого Заповіту.

Сергій відповів примирливо: «Не претендую на істину. Але в деякі моменти  світ сприймаю саме так».

Пригадався мені епізод з поїздки електричкою до Харкова. Дідок продавав у вагоні різні мапи – світу, Європи, України. «Купуйте карту України!»  –  голосно звернувся він до двох військових, які майже поряд зі мною тихо про щось перемовлялися. Їхали з багатьма речами. Можливо, поверталися до своєї частини. На звернення діда відреагували мовчанкою. Майнуло на загрубілих обличчях непроказане: та ми й без карти ніколи не забудемо, де які міста і села пройшли, особливо, коли їх залишатися доводилося.

***

Стволи киплять...

зелені мухи, і отруту трупну всотує  шкіра.

 Відірвані вибухом частини тіла

 над полем м'ячиками летять.

На штурм ідуть, як у повільній зйомці, побратими.

Стволи уже киплять... вже прикривати майже нічим.

Від пороху ядучий дим розвіює «калаш» кадилом,

а від дерев лиш патички стирчать...

Стволи киплять... у рацію кричать:

«Тримайтеся, «Коробочки» летять» *.

«Куди летять, бл…? усюди ж міни...»

Розриви вже лягають ближче,

 І грудками землі стряса повітря,

І грунт стає рухомий, як вода.

Хотітиметься пити – адреналін

Висушує тебе, як сонце.

Як сонце, що випалює всю душу.

Серця стираються до дір,

до дрантя, як форма, що на світлі вигоря.

Від частих пострілів стволи ж киплять.

Так рухаються картою фронти.

Лінії доль, як лінії розмежувань, рухливі.

Живе ще тіло просмерділо тліном,

 і мухи налипають на живих,

тож перейти межу з 300-х у 200-ті

є шанс у всіх.

Літо 2023.

*Коробочки летять (військовий сленг) – наближається бронетехніка

Це фото супроводжувало в соцмережах вірш «Стволи киплять». Серед відгуків на нього є слова Сергієвої старшої доньки, на ту пору студентки: «Дякую, татку, що захищаєш нас».

Майнуло в соцмережах і фото з молодшою донею, яка встигла стати школяркою, доки батько на війні.  У мирні роки родина Лапків любила подорожувати історичними місцями України. Тож спробували підтримати традицію і під час великої війни: в одну з коротких відпусток Сергій вирішив показати молодшій дочці Кам’янець-Подільський. На  фото з подорожі зафіксоване величезне дерев’яне колесо, що своїм рухом піднімає воду з глибокої фортечної криниці. Механізм працює за принципом «білка в колесі», тож батько і маленька дочка впевнено ступають по дерев’яних планках. Можливо, тоді саме від татка дізналася дитина, як важко було під час ворожої облоги діставати воду, як довго заради кількох ковтків доводилося крокувати в тому колесі заввишки понад два зрости дорослої людини. Глибина криниці  в Чорній вежі – 40 метрів.

***

Війна – це мир.Мир – це війна.

На руїнах Вовчанська

Тихо росте трава.

Там, де було місто,

Місця тобі нема.

Там пасуться кози

І торохтять НРК*.

Потім ідуть дощі,

Потім підуть сніги.

Славно колись буяли

Скіфські пружні ковили.

Потім пройдуть роки,

І з «Мавіка»**  висоти 

Ти зазирнеш у світ

Мертвого часу пітьми.

І у вирвах КАБів,

У воронках снарядів,

Як у пустих    очницях,

Місто, яке тобі сниться.

*НРК – у військових означає наземний роботизований комплекс (також відомий як безпілотний наземний транспортний засіб). Завдання – доставка боєприпасів, води, провізії та спорядження на передові позиції.

** Мавік – квадракоптери (дрони), які випускалися для туризму і блогерства, але під час війни в Україні стали найвідомішими тактичними розвідниками на передовій

* * *

Підвали, погреби і собаки –

Це те, що тебе чекає

В розбомлених пегетешках,

Згорілих селах Донбасу.

Як сніги, хрумкотять під ногами

Шифер і шкло із вікон.

Як привиди мертвого міста

Зустрінуть пси різномасні.

Собаки сміливо підходять

І лижуть закурені руки.

Вони не страхаються вибухів,

Пси вже господарі пустки.

І у погребах холодних

Тебе чекають закрутки,

Смачне донбаське варення

З солодким присмаком смутку.

А на баштанах спілих

Поміж воронок глибоких

Лежать кавуни смугасті,

Прошиті осколками смерті.

Терпляче собаки  чекають,

Поки працює розвідка,

І заглядають у очі:

Хлопці, ви хто і звідки?

Від вибухів прищулюють вуха

І туляться прямо в ноги:

Ми, раптом що,  то з вами,

Ми на усе готові.

Коли село залишають

Зелені побиті пікапи,

Їх проводжають поглядом

Сміливі пси Донбасу.

Матриця

 Кажуть: треба вбивати, а не вмирати!

так просто – просмерділу плитоноску на тіло,

 в кишеню снікерс, в рюкзак б/к.

а куди свої нерви покласти?

 У цього пацана четверо діток

 і розкосі очі східного типу.

 У нього сміх заразний,

 трохи комічний та щирий –

чи він не боїться смерті?

 Чи він не боїться загинуть?

 Чи це його крайня міна?

 Чи талісман надійний?

 Ти думаєш, тут сталеві?

 Чи думаєш: це дураки?

 Ну да, я забув згадати:

наркомани і пияки...

А також тут і старі, і хворі,

 Що самі пішли воювати.

 Ти думаєш: їм нічого втрачати,

 окрім своїх старих ран?

 Тут ті, хто зброю тримав перший раз.

 І ті, хто зрісся із нею.

То чим вони гірші за вас?!

В компанії бувалих воїнів є щось від закритих сект.

Є речі, про які ніколи не буде згадано.

А якщо згадано, то так без консенсусу.

Які вже тут консенсуси?!

Солдатська правда пахне полином...

Тут правд мільйон, вибирай не хочу.

 Не хочете ви ту правду знати.

Та й ніколи фронтовика ви не зрозумієте.

 Так поєднувати несумісні речі

Може лише голова воїна.

 Так не сплітались ніколи химерно.

 В думках ваших несумісні поняття.

 Несумісних із виживанням.

Літо 2023.

Дещо з біографії Сергія Грея (Лапка)

Сергій Лапко народився  10 січня 1978 року на Харківщині. 1995-2000 рр. –  навчався в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди  на філологічному факультеті.

Працював з фотомайстром Юрієм Ворошиловим і літературознавицею Ольгою Різниченко над створенням серії альбомів про Слобожанщину.

 Займався підприємницькою діяльністю.

Від перших тижнів повномасштабного вторгнення росії на територію України  добровільно став на захист рідної землі. Дещо з написаного на фронті було запропоновано читачам сайту.

Фото надані Сергієм Лапком і публікуються з його дозволу

Читайте також: «Військовослужбовець з Харкова Грей:  «Солдатська правда пахне полином». Частина 1. Проза»

 Слідкуйте за нами в соціальних мережах:

ТелеграмФейсбукІнстаграм