«Шевченковий блокпост». Антологія 101 автора часів війни теж воює

Перший блокпост на Харківщині я побачила 2014 року. Нашу машину в Харківському районі не зупиняли, можливо, знали за номерами, що вона пов’язана з медициною.  Але вже іншим авто діставалася я  тоді у Вовчанськ. Блокпост на околиці міста  був розігрітий  сонцем бабиного літа. Нас попросили зупинитися. Книжки 19 століття в багажнику молодого вартового не те щоб здивували.  Змусили питально на нас подивитися. Моя супутниця-бібліотекарка швидко пояснила, що це для спільної конференції медиків, дослідників і охоронців лісів та істориків. Виставка книжок про земську медицину і Вовчанськ межі 19-20 століть. Головне, що нас абсолютно не лякала близькість  зони бойових дій АТО, а також майже візуально доступний кордон із рф. Хлопці із блокпосту  попросили на зворотній дорозі привезти чогось смачного, майже дитячого. Здається, морозива. І ми це просто привезли з Вовчанська, у якому зараз, влітку 2024-го, невідомо що вціліло із земських споруд.

Блокпости  зими-весни 2022 року вже не здавалися несподіванками на околиці. Навпаки, своєю присутністю додавали надії, що ворог не навпростець котиться від кордону вглиб нашої країни.

Поступово слово «блокпост»  перейшло у назви того, що не просто перетинається з війною, а дихає її димами, намагається вирватися з її реальності. Так назвали благодійний фонд, а в іншому місці України – реабілітаційний простір для поранених бійців. Цим словом об’єднав свої прозові й поетичні тексти письменник Борис Гуменюк ще 2016 року. І ось  до 210-річчя від дня народження Тараса Григоровича літераторка і громадська діячка  із Черкас Валентина Коваленко (2014-15 роки – голова Черкаської обласної ради) вирішила впорядкувати антологію воєнної поезії та назвати її «Шевченковий блокпост».

«Не всі письменники під час війни творять, як раніше. Хтось надовго замовкав, хтось, навпаки, поспішав вилити на папір думки й емоції. Збирати під одною обкладинкою твори різних авторів – дуже відповідально. Готувати до друку – відповідальність подвійна. Тут великий ризик схибити, тут відміряти треба не сім разів, а сім по сім чи й більше. Щоб не загубити серед полови золотого зерна вічного рідного Слова. Того, що перемагає і переможе!» Ось такими роздумами про антологію «Шевченковий блокпост» поділилася літньої ночі  одна з авторок цього колективного видання, поетеса і перекладачка зі Львова Оксана Лозова.

Її рядки з антології цитуватиму далі, а загалом, переглядаючи зміст, шукала харківців. Що їм пишеться дотичного до Шевченкових рядків? На жаль, не знайшла фронтових поезій двох поетів-земляків, які давно, ще від років АТО-ООС пішли захищати Україну – Олег Бородай і Олександр Лисак. Їм ніколи  читати оголошення в соцмережах і на літературних сайтах.

Олександру Лисаку належить визначення: вірші – це емоції, закапсульовані у вічності.

Закапсульований страх  під час війни виривається на поверхню. Латинське слово capsula буквально означає  скринька, коробочка. Тож у шкатулках текстів ховаються настрої, перегуки, відлуння. Подекуди опиняються там і   газетоописи чи телемарафонокоментарі в риму. 

При цьому образ Тараса продовжує працювати в сучасному плакаті.

Наблизимо не тільки візуальний образ Шевченка до наших  реалій. Що робив улітку різних років наш найвідоміший  класик? Шевченкові хронографи-біографи склали спеціальний календар і внесли до нього важливі події життя поета й художника, за долею й творами якого дехто і в неукраїномовному світі розрізняв – а це таки не росія, а Україна. Тож перш ніж далі писати про антологію посвят Тарасу Григоровичу у 210-й рік від дня його народження, зазираю до того календаря. Його назвали Життя генія в датах та подіях.  

Червень 1835 року. У Літньому саду Тарас  Шевченко зустрівся із земляком, Іваном Сошенком, який навчався  в Академії мистецтв і зацікавився, хто це змальовує статуї. За деякими художніми текстами – при світлі місяця. Так несподівано активізувався шлях молодого талановитого кріпака до волі.

1847 рік, 11 червня. Петербург. Оголошено царський вирок без суду учасникам Кирило-Мефодіївського товариства. Микола І збільшив кару Шевченкові, власноручно дописавши: «Под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать».

1847 рік, 21 червня. Всього за вісім днів Шевченка доставили з Петербурга до Оренбурга в розпорядження штабу військового корпусу. Зважте, залізниць на тій території тоді не існувало.

1848 рік, 2 червня. Експедиція Бутакова зупинилась у форті Кара-Бутак, де Шевченко намалював укріплення. Експедиція мала на меті перевірити стан фортифікацій, а прихильні до засланого Шевченка офіцери  допомогли йому позбутися щоденної солдатської муштри. Подорож степами Азії вносила різноманіття у побут покараного поета, а його талант художника й мистецька освіта дозволяли 34-річному рядовому працювати з папером і олівцями, фіксувати побачене.

 1857 рік, 24 червня. Чекаючи на звільнення з військової каторги, Шевченко почав писати щоденника.

1859 рік, 7 червня. Після років заслання поет вирвався в рідні краї, в Україну.   

1860 рік, 5 червня. Петербург. Шевченко почав писати цикл поезій, об'єднаних спільною назвою «Молитва».

Царям, всесвітнім шинкарям,/І дукачі, і таляри,/ 

І пута кутії пошли. /Робочим головам, рукам /

На сій окраденій землі/ Свою ти силу ниспошли. 

Мені ж, мій Боже, на землі /Подай любов, сердечний рай! 

І більш нічого не давай! 

Микола Кирилович – патріарх  поетичного цеху Харкова. Йому 87. Довше писав гуморески, але згодом перестав замовчувати в собі лірика. В антології «Шевченковий блокпост» є такий вірш Миколи Возіянова.

***

Та скільки доньок та синів /спалити долі доведеться

на тім жертовному вогні,

докіль в людині /Бог проснеться?..

Щоб освятив смиренні хати,

людське взаєморозуміння,

примусив разом всіх збирати

колись розкидане каміння.

Шевченко радив поминати

із хлібом, сіллю на столі...

«...і буде син, і буде мати,

і будуть люде на землі».

Канал Бібліопідвальчик на Відрадному (Київ)

Бібліотеки 13 Солом’янського району влаштував презентацію  видання «Шевченковий блокпост. Антологія воєнної лірики». Її  провела письменниця Інна Ковальчук.  

Авторка  прозових і поетичних посвят Шевченковій долі й творчості Галина Тарасюк  обрала для антології таке пояснення до своїх текстів: «У різні роки Т. Шевченко написав три твори під назвою «Сон». Такий художній засіб, як сновидіння, він часто використовував і в своїх прозових творах, зокрема, в «Журналі» – щоденнику».

Галина Тарасюк (Київ)

ПЕРЕД БОГОМ

… Чи не покинуть нам, небого,/Вірші нікчемні віршувать /Та заходиться рихтувать /Вози в далекую дорогу, /На той світ, друже мій, до Бога…

Т.Г.Шевченко

І проступить на шибі Богородиці лик,

І слова, наче душі козацькі, злетяться й зберуться всі разом…

 І згадаєш зненацька, як тобі виривали язик

«височайшим указом»…

І густимуть круг тебе міріади не сказаних слів,

наче бджоли над сотами – солодко й густо,

Але жодне, хоч би як ти волів і велів,

Не ужалить вуста Златоуста…

 І кричатимуть криком у вуху слова,

Та душа не озветься на жодне…

І прозриш осіянний: невже німота твоя Уже не царю – а Богу угодна?!

Тарас на Майдані – окремий образ для візуалізації і «закапсулювання» у римованих строфах. Саме таку назву – «Тарас на Майдані»  обрав для своєї публікації в антології поет зі Львова Іван Гентош. 2014 року він писав:

…Нині ти, Тарасе, певно радий,

Що нащадки подолали страх,

Дивишся згори на барикади,

І гордишся там, на небесах…

Іван Гентош зберігає дати під віршами, тож  мені легко простежити еволюцію особистої Шевченкіани сучасного поета. Рядки 2015 року.

Літом поля затоплять, 

Як рани – маки,

Від канонади, 

А чи громів від злив…

Нинішнє славне 

Козацтво і гайдамаки –

З ворогом вчинять, 

Батьку, як ти учив.

Може тоді і розквітне 

Вкраїна-ненька –

Виб’ємо гадів повзучих 

Аж до ноги!

Тільки не скажемо 

Більше на них воріженьки –

Вічні і Богом 

Прóкляті вороги.

Із рядків Івана Гентоша, написаних 9 березня 2022 року:

«Чуєш, Тарасе – співаєм “Не вмерла”? / Ти народився – відро́димось ми!» Майже за формулою: «Христос воскрес – воскресне Україна».

Не тільки одним харківським фото відносно мирних часів об’єднані львів’янин Іван Гентош і  харківець В’ячеслав Романовський. У них схожа поетична мова  в публіцистичних текстах.  

«Бачиш, Тарасе – орда нескінченна /Із Україною вийшла на рать?

Ми стоїмо – синьо-жовті знамена /Гордо над нами вгорі майорять!» (Іван Гентош)

«Орда в неславі знайде крах, /Впаде імперія ворожа.

Пророка глас – у прапорах. /Країна честі переможе!» (В’ячеслав Романовський)

Оксана Лозова (Львів) повертає читача до образів, ширших від майданних і навіть воєнних одкровень:

«…шукаю слову Рідне слово /І не чекаю ласки від чужих. /Хіба не мій народ серед руйновищ /зі слова вийшов і у слові жив?»

Перечитайте  вірш Оксани Лозової, мами воїна Василя Лозового, який протистоїть ворогу на сході України, боронить у своїх відрядженнях  на фронт і  нашу Харківщину. Назва – за рядком Шевченка «В своїй хаті своя й правда».

Тривожно, Господи, тривожно –

Іде на рать ворожа рать…

Та хто ж таке придумав, Боже,

Щоб нас од нас «освобождать»?

Щоб нас до смерті «рятувати»,

Прийшов на нашу землю кат.

Та наша правда – в нашій хаті

І навіть на руїнах хат.

Поділюся і власними строфами із антології «Шевченковий блокпост»

Ірина Мироненко «НЕМОВЛЯТІ З ПАМ'ЯТНИКА  ШЕВЧЕНКУ В ХАРКОВІ»

Поспи, Івасю, в мами на руках.

Вони зігріті сонцем і піснями.

А той пісок навколо у мішках   –  

для подарунків, що летять без тями

від прапрадіток батечка твого.

«Залиштесь в укритті!»  –  сигналять чати.

Твій дід на чатах розкладав вогонь,

бо як би міг із степу докричатись

про ворогів чи довгу гілку зрад.

Із неї досі падають гнилиці.

Безпеку прибираю із принад –

уже весну наспівують синиці.

Побачиш небо  –  зразу підростеш.

І побіжиш розквітлим  вільним садом.

А маму Катрю порятують теж

із  чорного чадного снігопаду. 

Зберуть сітки, чували, помістки.

Розбронзовіють прапори і жорна.

Він довгий  –  брід смертельної ріки.

Та хтось тебе на березі  пригорне.

2024 рік

Читайте також:  Футбол як любов до життя. Книжка Фоззі та фотозгадки про ЄВРО-2012 у Харкові