Що нас тримає. Зустріч заради допомоги військовим медикам влаштували «Мистецькі містки» (фото, відео)
Статтi | | 1,912 | Автор: Ірина Мироненко

Емблема міжнародного волонтерського проєкту «Мистецькі містки» і фото з мосту Варшави, надане Люциною Хворост. Колаж Ірини Мироненко
«Ах, життя моє — кругле, як м'яч…Падай. Злiтай. Смiйся. Плач» (Майк Йогансен)
Як ми конституюємо чи конструюємо власну ідентичність?
Для когось це добрі звички, для когось – улюблені страви. Багато хто відповідає, що нас тримають традиції. Вишиванки, кутя, народні пісні. Так розмірковувала ведуча онлайн-зустрічі – літераторка, перекладачка, авторка і виконавиця пісень Люцина Хворост.

Першим зазвучав на «містках» фольклорний дослідницько-виконавський гурт «Муравський шлях», заснований 1983 року в Харкові.

Спочатку вони називалися «Слобожани», а з 1986 відомі саме як «Муравський шлях».

Підібрався для онлайн-зустрічі влітку своєрідний календар «круглих дат». Окрім головної – 30-річчя ухвалення Конституції України – ще кілька локальних. 40 років назві гурту «Муравський шлях» і 20 років дебютній книжці-платівці гостя «Мистецьких містків» Олександра Клименка з визначальною для нього повістю «Пазл пазлів». Найновіша його книжка - «Метапрозорість» (Луцьк, видавництво «Твердиня», редагування Люцини Хворост).
З неї – цитата, яка дещо перегукується з Драчевою баладою 60-х років про крила – новорічний подарунок селянину Кирилові. Крила виросли йому з-під куфайки, але «щоб мати якусь свободу, /Сокиру бруском задобрив,/і крила обтяв об колоду…/Крилами хату вшив, крилами обгородився».
Рядки Олександра Клименка ведуть в інші часи, де перепочинок – це ковток із солдатського кухля.
«Встромляєш в землю крила, п’єш сон-траву із алюмінієвого кухля і засинаєш день, два. Лежиш собі у свитці обабіч крил»
Олександр Клименко
Люцині Хворост, яка від 2022 року живе у Варшаві, працює перекладачкою, випало вести зустріч у ту пору, коли соцмережі продовжували вихлюпувати хвилі взаємного роздратування на тлі політичного скандалу між владцями Польщі та України. Тож обминути цих обставин було неможливо. Який вихід знайшла Люцина? Спершу розлога цитата з її Фейсбук-сторінки.
«З обох боків є безліч людей, які є органічно нездатними вилікуватися від травм і болючих спогадів. Вони до смерті стоятимуть на старих позиціях, задивлені в привидів минулого. Гратимуться в «героїв» і «батьків вітчизни», складатимуть гучні декларації, через брак ліпшого прапора розмахуватимуть жовчним міхуром, поводитимуть себе, немов п'яний молодик на весіллі, який штиркне в суперника ножем і потрапить до в'язниці, свистітиме в порожні горіхи й пускатиме човники калюжами, у яких ще димить кров. Наполеони із шабельками з позолочених лучин, бургомістри міст, що давно вимерли від епідемій, рахівники справжніх і уявних кривд, шамани, що танцюють навколо парафіяльних тотемів, хтиві старі, що марно кокетують із цнотливою Палладою, манекени, наповнені тирсою фраз і проклять!»
Люцина Хворост не цитувала в динамічній зустрічі «Мистецьких містків» ці рядки Юзефа Лободовського, бо його словам уже понад 70 років. Але ніби сказано про сьогодення. Тільки тирса в манекенах просякнута свіжою кров’ю.
Натомість Люцина сказала:
«Вважаємо надзвичайно важливим гасити конфліктина рівні суспільств – українського і польського».
Після такої фрази передала слово Оксані Скуратівській з Любліна.

Оксана Скуратівська розповіла про фундацію «Сила єдності» (Fundacja «Siła Jedności»), на емблемі якої – дві відкриті долоні (жовто-блакитна і біло-червона), згадала про підтримку найвразливіших – біженців з дітьми, які мають інвалідність, про допомогу також дітям в Україні.
На фотознімках у репортажі про українську громаду Любліна було багато молодих облич, тож природним продовженням стала рубрика «Молоді голоси». Після текстів у попередніх програмах тепер студентка Софія Халепа представила свої експерименти з візуальними образами.

Софія часто малює маму – освітянку, письменницю і волонтерку Ольгу Халепу, яка останнім часом щомісяця дбає про технічний бік «Мистецьких містків», зв’язок з гостями і глядачами/слухачами з кількох країн. Монтаж відео здійснює Лариса Вировець (Харківщина, нині Івано-Франківщина).
Співорганізаторкою волонтерських міжнародних зустрічей і їхньою учасницею залишається Наталія Грайворонська.

За спиною Наталії – рушник, вивезений нею з Харкова 2022 року, подарований їй колись вишивальницею з Вінничини Галиною Стерницькою. Згадки Наталії про різні події й зустрічі, родинні історії періоду розвалу Союзу й утвердження української держави переплелися у публічній сповіді. Саме так захотілося назвати монолог нашої землячки.
Посвята вишивальниці Галині Стерницькій багатьом нагадає про рідне:
«Купаю погляд в рушниках, що пахнуть буханцем і липою».
Зможете також переслухати у відео, розміщеному в цьому огляді, посвяту поету і військовослужбовцю з Харкова Олегу Бородаю та його трилогії «Вогневий вал». Він брав участь у попередніх «Мистецьких містках», продовжує військову службу.

Авторку прози Олену Просцевічене, уродженку Донбасу, запам’ятали за оповіданням «Лего» із збірки 2024 року «Сіра зона».
Програма будувалася так, що музичний блок прозвучав майже під фінал.

Від поетеси, перекладачки Ольги Ледо дізналися про міжконтинентальний пісенний фестиваль «Співай рідною». Вона привітала з лауреатською відзнакою цього фестивалю авторку і виконавицю пісень Люцину Хворост, а також представила колектив-лауреат – хор з Іспанії «Передзвін».


Молода українська співачка з Картахени (Іспанія) Катерина Дуда обрала для творчої онлайн-зустрічі пісню С. Вакарчука «Оберіг».
Доповнила пісенний блок Леся Королик (Італія) з піснею «Молитва».
Експресії голосу актору Миколі Моху здалося мало. Він записав відео на природі, в’їхав у кадр на велосипеді. Мав читати Йогансена – любителя різноманітних подорожей і спорту.

Василь Мисик присвятив Йогансену такі рядки:
З села приїхавши, зустрів я в місті Майка.
Якраз весна була, йшла крига під мости.
Він упізнав мене і запросив зайти.
«Звичайно, з віршами». Заходжу. Синя майка
Йому підкреслює спортивний торс. На час
Мене покинувши, він знову до розмови
З гістьми вертається — про порох, дріб і лови,
Забувши начисто про муз і про Парнас.
Мисливці харківські, о скільки шуму й диму
У колі вашому було в той день! Проте
Я слухав радо вас, бо думав, що пусте
Приніс на суд йому: якийсь там вірш і риму.
Ви так тіснилися, що й зошита на стіл
Не зміг покласти я. А з бесіди тієї
Я зрозумів, що є на світі безліч діл
Куди цікавіших за ямби та хореї.
(За збіркою Василя Мисика «Чорнотроп»).
За плечима актора Миколи Моха на відео з парку прогулювалися качечки. Нагадало анекдот про качку від художника Василя Шандра. Можливо, це теж було для мене пошуком відповіді на запитання «Що нас тримає?».
Заходить качка в бар, підходить до стійки, замовляє кухоль пива та сендвіч і дістає гаманець, щоб розплатитися. Бармен дивиться на неї і каже:— Зачекайте... ви ж качка!— Бачу, зір у вас добрий, — відповідає качка.— І ви вмієте говорити! — вигукує бармен. — Що ви робите в наших краях?— Я працюю на будові через дорогу. Штукатуром, — пояснює качка.
Бармен вражений, але качка дістає із сумки газету і починає читати, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.
Два тижні вона так приходить на пиво.Аж ось одного дня до міста приїздить цирк. Директор цирку заходить до бару випити, і бармен каже йому:—Я знаю качку, яка ідеально підійшла б для вашого шоу. Вона розмовляє, п'є пиво, їсть сендвічі, читає газету... одне слово — диво!Директор цирку протягуючи свою візитку. — Передайте їй, нехай зателефонує мені.
Наступного дня, коли качка знову заходить до пабу, бармен каже:
— Гей, пані Качко, здається, я знайшов для вас чудову роботу. І гроші хороші.Можна довго переповідати їхній діалог про тісні фургончики для тварин і шатро з діркою в центрі. Розкішна фінальна репліка тієї трудівниці-качки: — І на якого біса їм там здався штукатур?!
Мені та качка-штукатур ніби натякає на людей творчих і ширше – гуманітарних професій, яким пропонують розважати публіку в умовних євроцирках, але вони продовжують не просто пити своє пиво, а вирівнювати стіни, стелі й фасади спільного євродому, створювати його гармонійну геометрію.
Щоб той дім вистояв, триває боротьба на землі України.
Усі фото в тексті – скріни із цього відео
Заради чого влаштована зустріч.
Для евакуаційного автомобіля стабілізаційного пункту 4 ОВМБр потрібні 4 шини.
Ціль: 15 000 ₴
Посилання на Банку
https://send.monobank.ua/jar/4mQDTPCb5n
Номер картки Банки
4874 1000 3889 2215
ПриватБанк 5168745192438239
Дивіться також інші зустрічі, про які щомісяця розповідає сайт «Громада.груп» :
«Мистецькі містки». 12-та волонтерська зустріч. «Не видно моря з мого вікна. Там війна»
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз