Що пов’язує Івана Франка з Харковом? З ким підтримував дружні стосунки? Який з творів генія харків’янин Юрій Шевельов  назвав «другим «Заповітом» української літератури”?

Люблю бувати у цьому будинку, де ще й досі живе дух Франка. Де почуваєш себе, як вдома…

Але сьогодні я не зовсім відвідувачка, бо маю неймовірно цікаву тему інтерв’ю – Іван Франко і харків’яни.

Цікаво, що пов’язує родину Івана Франка з Харковом? З ким із харків’ян доктор Франко  підтримував дружні стосунки? Як він відгукнувся на «Самостійну Україну» Миколи Міхновського і де вони зустрічались?

Яку роль відіграв Іван Франко в творчому житті Христини Алчевської-молодшої? Як осмислював його постать харків’янин Юрій Шевельов? І який з творів генія він назвав «другим «Заповітом» української літератури”?

Підсилює інтерес, що сам Франко ніколи у Харкові не був, а от його сини  - Петро й Тарас певний  час у Харкові навіть жили і працювали.

Мій співрозмовник - Кирило Івлєв, науковий співробітник Дому Франка, заступник директора Інституту франкознавства ЛНУ ім. Івана Франка.

Дім Франка - Franko House. Кирило Івлєв. 

Отже, екслюзивне інтерв’ю -  «Громаді».

 Інститут шляхетних дівчат. Олга Хоружинська. 

-  З Харковом та харків’янами Франка багато що  пов’язує, - інтригує  науковець. – Як відомо, Франко ніколи не був у Харкові, однак саме Франко, його творчість і образ стали надзвичайною символікою для українського руху в Харкові.

Його неодноразово запрошували  до Харкова. Зокрема, студенти Харківського університету на святкування ювілею Шевченка.

Але оскільки Франкові російською владою було заборонено приїжджати у Наддніпрянську Україну, і він на той час вже важко хворів, ця поїздка, не здійснилася.

Найбільшим очевидним зв’язком Франка з Харковом є те, що його дружина Ольга Хоружинська навчалася  у Харкові в Інституті шляхетних дівчат.

Цікаво, що цей заклад для дворянських дітей був досить закритим закладом, мав доволі суворий режим, дівчат не відпускали додому навіть на канікули. Вони як потрапляли туди  у 10 років, так до 17 років перебували там.

Мені вдалося знайти цікавий документ, як змінювалася  система цього інституту, і вже, коли в ньому навчалася Ольга, там  були більш ліберальні правила, принаймні, можна було їздити на канікули додому.

Насправді, про харківський період життя Ольги мало що відомо, надто мало вона залишила по собі документів, тому доводиться піднімати опосередковані якісь джерела і на підставі їх досліджувати цей період  її життя.

Микола Міхновський та "Сніп".

Микола Міхновський (ідеолог українського самостійництва, перший представник українського націоналізму, діяч Української Народної Республіки, організатор українського війська, прихильник дерусифікації та автокефалії Православної церкви в Україні, прихильник розпаду російської імперії – ред.), хоча і народився на Полтавщині та навчався у Київському університеті, значна частина його найбільш активного життя була пов’язана з Харковом.

Саме у Харкові  він заснував першу на Наддніпрянській Україні самостійницьку  партію – Революційну українську партію. Що цікаво, першу в історії України політичну партію заснував саме Франко - Українську радикальну партію 1890 року.

Що пов’язувало Франка і Міхновського?

-  Вони обидва мали дуже чітку національну, навіть націоналістичну позицію, виступали за ідею незалежності України, - наголошує  Кирило Івлєв. - Вперше вони зустрілися саме у Львові.

Міхновський приїхав до  Львова у 1897 році, щоби познайомитися з діячами-галичанами, щоби підтримувати контакти з частиною України, яка перебувала під Австро-Угорською імперією. 

Для нього надто важливо було познайомитися з Іваном Франком. Франко з родиною тоді мешкав на вулиці Крижовій, 12,( нинішній вулиці генерала  Чупринки).

Вони зустрілися з Франком на цій квартирі. Про ці відвідини Міхновським Франка у  Львові ми знаємо дуже докладно тому, що за ним стежила російська поліція і вона склала детальний звіт: де він був, з ким був, скільки часу.

У звіті йшлося про «українських сепаратистів, які хочуть відділити Малоросію від імперії». В тому ж звіті було зазначено, що Міхновський купив багато українських книжок, в тому числі і твори Франка,  і контрабандою привіз їх в Київ. На той час це була звична практика розповсюдження українських друків.

Франко і Міхновський  щільно листувалися, вони підтримували постійний зв’язок.

Міхновський пропонував Франкові долучитися до створення енциклопедії життя українців на початку ХХ століття. Там мали бути розділи, присвячені етнографії, культурі, політичному життю. Франка Міхновський розглядав, як одного з співавторів цієї енциклопедії.

Але, на жаль, цей задум так і не був втілений. В той час було важко зібрати всіх авторів разом, фактично вони знаходилися у різних державах, важко було комунікувати і єдиним способом спілкування  було листування.

Коли Міхновський з однодумцями створили Революційну українську партію, він склав  програму цієї партії, яка мала назву «Самостійна Україна»,  яку він анонімно видав у Львові.

Навколо цієї праці виникла жвава дискусія в різних періодичних виданнях, зокрема, на Галичині. Багато громадських діячів звинувачували Міхновського в тому, що  він нереалістично дивиться на перспективи української незалежності. Адже Україна тоді знаходилася у складі двох потужних імперій.

Більше того, на самостійність та незалежність тоді не зазіхали навіть найбільш національно свідомі українські діячі. Переважала ідея автономістів, якої дотримувався Михайло Грушевський. 

Майбутнє України вбачали або в складі російської імперії, або Австро-Угорської на федеративних засадах. Навіть наставник Франка  - Михайло Драгоманов також був прихильником цієї теорії.

Про те, що ці імперії зникнуть з мапи світу годі було й думати. Тоді це здавалося поза межами можливого. Франко свою статтю на  підтримку Міхновського так і назвав - «Поза межами можливого». У статті він, з одного боку, іронічно ставиться до людей, які не підтримали цю ідею, з другого, наполягає на тому, що рано чи пізно ця ідея здійсниться. І треба до цього готуватися.

Ця суголосність харків’янина Міхновського та галичанина Франка – приклад того, як в різних куточках України визрівала ідея Незалежності України.

Коли Міхновський на початку 1910-х років почав видавати у Харкові часопис «Сніп», він написав кілька листів Франкові, в яких закликав його надсилати свої твори  до цього видання. І Франко надсилав свої статті, вірші, які в «Снопі» публікувалися. Між ними була плідна співпраця.

М. Сумцов одним із перших виокремив етнографічні студії І. Франка, відзначивши їх у надрукованій у журналі «Киевская старина» статті «Современная малорусская этнография». 

-  Велику роль у житті Франка відіграв Микола Сумцов, - підкреслює Кирило Івлєв. -  Їх пов’язували наукові інтереси. Багато своїх досліджень вони присвятили творчості  Шевченка, обидва написали ґрунтовні праці про Івана Вишенського (український релігійний і літературний діяч раннього нового часу зі Львівщини, що став ченцем Афонського монастиря, де прожив 40 років - ред.).

Поєднує їх також те, що обидва вчилися у європейських університетах: Франко студіював у Віденському університеті, Сумцов – після Харківського університету слухав лекції у  Гейдельберзькому університеті у Німеччині. Вони  були інтелектуалами, які мали загальнокультурний європейський культурний рівень освіти.  

-  Професор Сумцов, розуміючи значущість постаті Франка, був ініціатором і автором докладної записки щодо присудження Франкові звання почесного доктора Харківського університету, - зазначає науковець. -  Це сталося 1906 року. Сумцова і Франка  поєднували не тільки наукові та літературні інтереси, але й теплі дружні стосунки.

Слід зазначити, що  громадськість Харківського університету постійно і уважно стежила за життям і творчістю Франка, а також переймалася тяжким матеріальним станом його сім’ї.

Так, у листі до Сумцова академік Шахматов зазначав: 

Тяжкое положение Франко и его семьи сильно меня беспокоит. Я думаю, было бы целесообразнее всего, если бы несколько ученых и литераторов подали свое заявление литературному фонду и академической комиссии. Можно было бы рассчитывать на назначение пенсии семье Франко. Другого пути я не вижу.

Франко друкував свої праці у виданнях Харківського університету. У рукописному відділі Центральної наукової бібліотеки ХНУ і досі зберігаються автографи Каменяра.

"Моя мати присить передати Вам ії прівитання...". Христина Данилівна Алчевська та  лист її доньки Іванові Франку. 

- Франко дуже добре знав всю родину Алчевських: і  Христину Алчевську, яка займалася просвітницвом та розвитком жіночої освіти, і  ії чоловіка Олексія Алчевського, який був дуже впливовим промисловецем, банкіром і меценатом, і чимало коштів вкладав  у розвиток української просвіти на теренах російської  імперії, - розповідає Кирило Івлєв. -  Подружжя також було активістами в українському національному русі, обличчям українського Сходу.

- Донька Олексія і Христини Алчевських  - Христина Алчевська-молодша, драматургиня, письменниця, поетка багато в чому завдячує Франкові у своєму творчому становленні, - наголошує Кирило Івлєв. -  Її поетичний дебют тогочасна літературна критика зустріла дуже негативно. Зокрема, Сергій Єфремов( літературний критик, історик літератури – ред.) досить гостро розкритикував поезію Христини. Він мав дещо консервативні погляди, тому критикував  не лише Христину Алчевську, але й Ольгу Кобилянську, Гната Хоткевича тощо.

Але Франко заступився  за творчість молодої поетки.

І запропонував публікувати її твори у літературно-науковому віснику, який він очолював. До слова, це був перший в історії України журнал, в якому авторам платили  гонорар.

-  Христина Алчевська-молодша листувалася з Франком, безперечно, Франко  вплинув на її світогляд та її проукраїнську позицію,  - підкреслює франкознавець. – На формування її поглядів і переконань вплинули також її батьки, Микола Міхновський, Борис Грінченко та Ольга Кобилянська.

До Франка Христина ставилися як до вчителя, наставника, прислухалася до його слова.

Вона бачилася з Франком, вони зустрілися  у Львові в готелі «Жорж», в якому Христина з матір’ю зупинилися на кілька днів перед тим, як вирушити на курорт в Карпати. Христина дуже цінувала Франка, і він залишив в її альбомі автограф – декілька рядків з поеми «Мойсей».

У бібліотеці Алчевських зберігалися книжки Франка, перші видання з його автографами.

Коли Франко захворів, Алчевська писала у харківських газетах про потребу допомогти Франкові матеріально. Вона також докоряла  спільноті Харківського університету тим, що професори обрали Франка почесним доктором, але не турбуються про матеріальну підтримку важкохворого Каменяра, якої він так потребує.

-Теплі дружні стосунки  пов’язують Франка з Гнатом Хоткевичем, який народився у Харкові, - розповідає Кирило Івлєв. -  Коли Хоткевич приїхав до Галичини у 1906 році, тікаючи від переслідувань російської влади за політичні погляди, він  вперше зустрівся з Франком, хоча заочно вони були давно знайомі: Гнат Хоткевич надсилав свої твори Франку, які він публікував у літературно-науковому віснику.

- Знаєте, як Сергій Єфремов  назвав Гната Хоткевича у розгромній статті про українських модерністів? – знову інтригує співрозмовник. -  Стаття називалася "Літературний Бонавентура", і в ній Єфремов дає знущальну характеристику Хоткевичу як «містику».

 І Франко також заступився за Хоткевича, за що той був дуже  вдячний за підтримку.

Коли Франко важко захворів 1908 року, Хоткевич був одним з тих, хто приходив до нього у будинок на Софіївці, де зараз музей, допомагав йому у справах, побуті та догляді за ним. Франко дуже потребував такої допомоги. Є згадки, що Хоткевич  дарував Франкові квіти, аби підтримати його душевний настрій.

Занепокоєний станом здоров’я Франка, Хоткевич написав в той час різку статтю «Іван Франко безнадійно хворий», в якій він дещо безапеляційно звинувачував галичан, які не докладають жодних намагань, аби хоч якось поліпшити важке фізичне і матеріальне становище геніального Каменяра.

Пізніше Хоткевич згадував, що ці зустрічі та спілкування з Франком були найсвітлішими моментами його життя.

Борис Грінченко та Іван Франко у Львові, 1903 рік. 

Борис Грінченко народився у Харківській губернії. Усе своє недовге життя, лише 47 років, Борис Грінченко віддав невтомній праці для розвитку української культури.

Грінченко автор першого фундаментального «Словника української мови», який складався з 68 тисяч українських слів з народної і писемної мови, багатьох підручників, один з організаторів товариства «Просвіта», активно боровся за право викладати українську мову в школах.

- Перші оповідання Грінченка Франко також опублікував у своєму літературно-науковому віснику, - зазначає Кирило Івлєв. -  1903 року Грінченко приїхав до Львова разом з донькою Анастасією, яка мріяла навчатися у Львівському університеті. І про те, що для цього потрібно, Франко докладно  інформував Грінченка у листуванні.

Грінченко з дочкою гостювали у нього в будинку, зберіглася навіть спільна світлина Франка і Грінченка. Ще вони зустрічали 1909 року у Києві, куди приїздив Франко. Про це йдеться у спогадах дружини Грінченка – Марії. Їх пов’язували дуже дружні взаємини.

Леся Українка з братом Михайлом на березі моря в Криму. 1897 р. Історичне фото: суспільне надбання. 

-  Можна також згадати брата Лесі Українки  - Михайла Косача, значна частина життя якого була пов’язана з Харковом, - розповідає Кирило Івлєв. - Він викладав у Харківському університеті, спілкувався з Франком, публікував у літературному віснику свої твори. Франко сприяв тому, щоби у Львові під  його редакцією Михайла Косача вийшли переклади Гоголя.

 Чому так важливо було Франкові спілкуватися з харків’янами,  а також підтримувати науковий і культурний зв’язок зі Слобожанщиною та Наддніпрянською Україною?

- Франко мислив загальноукраїнським масштабом, а не регіональним, і переймався  національною самоідентичністю українців, - стверджує дослідник його творчості. – В “Отвертому листі до галицької української молодежі” 1905 року Франко  закликав: «Ми маємо навчитися відчувати себе українцями  - не галицькими, не буковинськими, не русинами, а українцями без офіціяльних кордонів» (опубліковано в «Літературно-науковому віснику» 1905 року, - ред.).

 

"Отвертий лист до галицької української молодежі” опубліковано в «Літературно-науковому віснику» 1905 року.

Його зв’язки з харків’янами та Наддніпрянською Україною демонстрували духовну єдність українців, свідчили про те, що попри політичну роз’єднаність, живучи під двома різними імперіями, українці здатні до діалогу. І що певні культурні відмінності не стоять на заваді об’єднанню нації, хоча на той час це не було так очевидно.

Крім того, Франко розумів, що українська культура розвиватиметься лише тоді, коли з’являтимуться нові імена, коли це буде єдиний український  культурний простір. Тому він так гаряче  і активно підтримував молодих авторів з Наддніпрянщини, захищав у полеміці, опікувався їхнім творчим зростанням.

Він вірив у відродження української нації, у здобутті державності України.

Учасники з’їзду українських письменників та діячів культури з нагоди 100-літнього ювілею «Енеїди» Івана Котляревського

У першому ряду сидять: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. У другому ряду: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. У третьому ряду стоять: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Осип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола Івасюк [31 жовтня ‒ 1 листопада (за н. ст.) 1898 р. Львів]. Історичне фото з відкритих джерел.

Недарма харків’янин літературознавець Юрій Шевельов назвав поему “Мойсей” Франка “другим «Заповітом» української літератури”, тому що в цьому концептуальному творі митець порушив найголовнішу проблему свого часу: визволення українського народу з неволі та здобуття незалежності.

Це, по суті, програма розвитку нації, роздуми про необхідність здобуття незалежності.

Зліва на право. Перший ряд: діти Тараса Франка: Зиновія, Роланд, Дарія. Другий ряд: Катерина Франко, Тарас Франко, родичка (особа точно не встановлена). Трускавець. Фото: квартира-музей родини Івана Франка у Києві. Передана до фондової колекції Роландом Франком у 2016 р.

Попри те, що Франко ніколи не був у Харкові, два його сини - Тарас і Петро не те, що бували, а навіть жили і працювали у Харкові.

Після закінчення Першої Світової війни середній син Франка -Тарас Франко у травні -серпні 1919 року у складі Української Галицької Армії брав участь у боях на Поділлі, у вересні потрапив у полон до більшовиків.

Його інтернували у Кожуховський концентраційний табір для військовополонених у москві. Як полонений він працював на ремонті залізничної колії у москві,

Після звільнення переїздить до Харкова, де відразу включається у культурне життя міста.

У Харкові він працює журналістом і перекладачем у виїзних  редакціях і періодичних виданнях, де друкує свої вірші, статті, рецензії, працює у Державному видавництві, для якого здійснює переклади творів.

Певний час він читає лекції з німецької мови та літератури для літпрацівників, а потім на курсах українських червоних старшин.

Петро Франко з дружиною Ольгою та донькою Вірою. 

Наймолодший син Франка - Петро Франко, у 1931 році за рекомендацією професора Мосціцького (вчений-хімік, винахідник, професор та ректор у 1925–1926 роках Львівської політехніки, був 3-м президентом Польщі – ред.) їде до Харкова з групою польських інженерів на запрошення радянського уряду, де п’ять років працює як старший науковий співробітник у Науково-дослідному інституті прикладної фізико-хімії та молочної промисловості. Автор підручника з неорганічної хімії та енциклопедичного словника з хімічної термінології, автор 36 винаходів у галузі хімії.

Був свідком Голодомору 1933-го. Відмовився приймати радянське громадянство, йому дозволили виїхати до Львова лише в обмін на підписку про нерозголошення баченого у Харкові.

У 2023 році в Харкові провулок Петрашівський перейменовано на провулок Петра Франка.

Читайте також:

«Котик відмовляється жити…» Як рятувальники з Харкова під обстрілами вивозять тварин із зони бойових дій та повертають їх до життя