Син для батька акварій проєктував. Історія роду Брандтів

Після реконструкції, що закінчилася  за якихось пів року до повномасштабного вторгнення Харківський зоопарк почали називати першим європейського класу в Україні. Він входить до двадцяти  найстаріших у світі.

Тож яка його історія і який життєвий шлях засновника й першого директора цього  знакового для Харкова об’єкту  пізнання природи, відпочинку й захисту видів тварин, які опинилися на межі зникнення? Як вона пов’язана з Німеччиною і перегукується з одеським документом кінця ХІХ століття  «План зверинца на Полицейской улице у обрыва»?

Тож почнімо з фото «для настрою».

Історія Харківського зоопарку пов’язана з діяльністю університету, розвитком у ньому природничих наук.

1825 року при університеті відкрили Ботанічний кабінет, згодом – Ботанічний сад. На ту пору одна з вулиць Харкова називалася Німецькою, бо на ній мешкали університетські викладачі й співробітники німецького походження. ХІХ століття  продовжило імперську російську традицію запрошень іноземців на посади, які вимагають грунтовної освіти і сучасних  умінь.

Так до імперії потрапив батько майбутнього  доктора медицини і доктора зоології, першого керівника    тоді єдиного на українських  землях зоосаду.

 Йоган Фрідріх фон Брандт  (або ж Федір Федорович)  закінчив Берлінський університет. З роботою на батьківщині не складалося, тож він вирушив до Петербурга і зробив там академічну кар’єру. Вихідець із Саксонії заснував  і очолив Зоологічний музей, здійснював палеонтологічні експедиції  на південь українських земель. Один із його асистентів у подорожах степами України, теж німець,  став зятем успішного зоолога, Найстарший син Олександр  продовжив справу батька. Народжений у Петербурзі, він не обмежився освітою в цій похмурій столиці, а майже щороку стажувався в наукових центрах Західної Європи. До переїзду в Харків Олександр Брандт устиг попрацювати в Зоологічному музеї Академії наук, заснованому його батьком, Був приват-доцентом Петербурзького університету і навіть читав історію у Жіночому патріотичному інституті, де навчалися осиротілі доньки офіцерів.

Олександр Федорович устигав і в наукові експедиції. Так, 1877 року вивчав фауну вірменських озер.

36-річним  Брандт  переїздить до Харкова як ординарний професор ветеринарного інституту, а згодом очолює лабораторію порівняльної фізіології і зоологічний кабінет Харківського університету.

1890 року на базі ветеринарного інституту Олександр Брандт пропонує створити «публічний акварій». Того ж року влада затверджує статут цього нового для Харкова закладу.

У справі популяризації природничих цікавинок харківців мало не випередила Одеса.

До заснування зоосаду в портовому місті долучився теж  іноземець, Генрик Бейзерт, який народився в Норвегії, але дід і батько вже пов’язали свою працю з Петербургом і Одесою. Якщо діда цікавив  рибний промисел, то батько захопився театром і цирковими виставами з тваринами. Генрик потрапив до Одеси на судні свого дядька, який перевозив оселедці.

Ще до його переїзду в місті розглядалася перспектива спорудити звіринець на Поліцейській вулиці. Але далі креслень справа не зрушилася. Друга спроба була 1914 року. Тоді добрі наміри зупинила Світова війна, революційні події. Тільки 1922 року почалося будівництво зоосаду, до якого найбільше долучився керівник товариство «Південь клімат» Генрик Бейзерт. Він розглядав майбутній зоопарк як базу для акліматизації тварин, яких купували для інших зоопарків (зокрема, вже відомого на ту пору – Харківського). Тварини прибували до Одеси морем, тож адаптувати їх  до  клімату, де змішані вітри степу й морської стихії, треба було  у прийнятних мовах.

Але повернімося до Харкова. Зооісторія від Олександра Брандта  починалася з акварія. Студентам і викладачам (поки що для такого обмеженого кола) пропонувався огляд морських та прісноводних тварин, а також знайомство зі штучним розведенням риби.

У 1895 році в саду при університеті ( зараз – сад Шевченка) на 2,5 га побудували дерев’яний будинок, що слугував бджільницько-шовківницькою станцією. Поряд з будівлею розташували невеликий пташник з домашньою птицею. Через рік почалося облаштування зоосаду.

З часом зоосад почав поповнятися різними видами тварин із заповідника “Асканія-Нова”. Це дало йому змогу  1902 року відкритися для відвідувачів.

Плата за вхід для дорослих становила 10 коп., а для дітей – 5 коп.

Утримували зоопарк на кошти Товариства з акліматизації, сприяла його розвитку й Харківська міська дума.

1922 року  на вході до зоосаду з’явилося оголошення: «Групам школярів і червоноармійців вхід безкоштовний».

У Харкові як адміністративному центрі радянської республіки звернули увагу й на розвиток зоосправи. Від 1924 року зоосад перейменували в «Харківський зоопарк». Розширилася його територія, будувалися вольєри й теплі приміщення для тварин.

Перший слон 1928 року приїхав до зоопарку з батьківщини Брандта-старшого – з Німеччини, а точніше – з Гамбурга.

В зоопарку також  з’явилися лами, єноти, рожеві фламінго, мангусти, леопард та 10 видів папуг. З Азербайджану привезли дикобразів, пеліканів, лебедів та 96 видів водоплавних тварин. 

Повернімося до фактів із життя першого директора зоосаду. Олександр Федорович Брандт виріс у великій родині. У нього було дві сестри і двоє братів. Наймолодший, Роман, став славістом, тобто вивчав слов’янські мови, різними мовами, зокрема, польською,  писав вірші. Деякий час викладав у Ніжині.

У засновника Харківського зоопарку  і його дружини Елеонори-Шарлоти-Марії був єдиний син Володимир (1874 – 1944). Він став архітектором, професором архітектури.

До реконструкції зоопарку існував спроектований на початку ХХ століття  Володимиром Олександровичем акваріум із сходинками, які вели вниз, у фактично підземне царство риб і гадів, тому по-своєму магнетичне для маленьких відвідувачів приміщення. Та й риби там були не екзотичні, а з місцевих водойм.

Цікаво, що Володимир Брандт спершу закінчив у Харкові реальне училище, а вже потім у Петербурзі Інститут цивільних інженерів.

Щоб познайомитися з видатними зразками архітектури, рік після інституту мандрував Європою.  Побачив Австрію, Італію, Німеччину, Голландію, Данію, Швецію і Норвегію. Повернувся до Харкова працювати у будівельному відділенні Харківського губернського правління. Свою практику почав помічником архітектора – виконроба  на спорудженні Богодухівського монастиря в Харківській губернії. Володимир Брандт проектував житлові будинки та інші споруди в різних містах. Після революційних подій емігрував до Чехословаччини.

Найвідомішим втіленим його задумом залишається православний храм на історичному Ольшанському цвинтарі в Празі. Там  був похований  поет і громадський діяч Олександр Олесь,  в юності  це – студент Харківського ветеринарного інституту Олександр Кандиба. Можливо, і професора Брандта слухав  майбутній лікар-ветеринар і автор романтичної формули «сміються-плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди».

Після реконструкції  2000х років приміщення акваріуму-тераріуму втрачене.

Син пережив батька менше, ніж на десятиліття.  Брандт-старший теж покинув Харків, помер 1932 року в Тарту (Естонія).

Зоолога Олександра Брандта охоче друкували журнали «Вестник Европы», «Нива». У Харкові виходили його книги  з порівняльної анатомії хребетних, курс медичної зоології.  

«Животный индивидуум»  –  назва однієї із його статей. Якщо непоспіхом прогулюватися оновленим зоопарком у Харкові, переконуєшся, що  тварин і  справді варто вважати індивідуумами.

Холодну пору року медики називають  періодом  сезонних афективних розладів,  тобто порушень емоційної сфери. Смуток і пригніченість наздоганяють багатьох. Починається розгойдування емоцій  від  насиченої мрякою осені і тривати може до  пронизливих морозів лютого. Для мешканців Харкова і приміських громад є доступні «ліки»   –  безкоштовне відвідування зоопарку.

Пригадую одного чиновника, чий кабінет був у Держпромі. На обідню перерву він часто йшов прогулятися алеями зоопарку. «Тоді я можу і  з людьми говорити»,  –  абсолютно серйозно пояснив свою звичку.

У психологів є визначення «позитивні види діяльності з низьким рівнем збудження, які нас розслабляють та роблять щасливішими». До них належать малювання, збирання головоломок, в'язання, читання і повільні прогулянки. Якщо вдягтися зручно і тепло, то прогулянки без поспіху принесуть розвантаження. Тільки враховуйте, що харківські зоопаркові вовки  голосно підспівують сиренам повітряної тривоги.  

Але закінчувати матеріал краще не нагадуванням про грудневі вовчі весілля, а стриманим фото із відносно мирного життя та передріздвяним віршем.  

Десятий олень Санти в сірім небі.

Не світять вікна полюс і Держпром.

Бубновий туз при каторжній потребі

писати палицею, гусячим пером,

в осінню сирість видихнутим криком.

На вовчі вогники машин і телевеж

у санях Санта стукне черевиком  –

і ти в різдвяні звички попливеш.

Яскраві прибиральників жилети   –  

ото й усе для зустрічі зими.

Впадуть на дерев' яні еполети

сніжинки ті, що вигадали ми.

 

Читайте також:

«Все близько, що жива душа долає».  140 років українського жіночого руху і харків’янки