Смертельна коробка цукерок. Євген Коновалець: історія нерозкритого вбивства

У книжці «Євген Коновалець. Історія нерозкритого вбивства», яку написали знані фахівці з історії українських визвольних змагань часів Української революції 1917-1950 років Олександр Кучерук, Юрій Черченко, Михайло Ковальчук, зібрано величезну кількість документів, пов’язаних з убивством Коновальця, які публікується вперше

Яким був Євген Коновалець? Що сталося 23 травня 1938 року у Роттердамі?

Свідчення очевидців злочину, прихована історія радянської спецоперації та спроб розколоти ОУН, листи, статті з газет того часу дозволяють  відтворити останні роки життя українського воєначальника та засновника ОУН.

Про це розповів один з авторів книги Олександр Кучерук, завідувач відділу Національного музею історії України, директор Бібліотеки ім. Олега Ольжича під час презентації книги «Євген Коновалець. Історія нерозкритого вбивства», яка відбулася  у львівській Книгарні «Є».

-  Ідея написати книжку виникла, коли ми  нарешті отримали  «Голландську справу» від нідерландської поліції, що багато років була  засекречена, - розповідає  Олександр Кучерук. - Україна через Міністерство закордонних справ України та  від імені інших інституцій неодноразово зверталася з листами офіційно і напівофіційно в усі інстанції у Нідерландах, і щоразу отримувала відмову в силу засекреченості, тому що не минув термін, коли документи можна оприлюднити.

Коли цей термін закінчився, одна з колишніх музейних співробітниць з Києва, яка живе в Роттердамі, на наше прохання, як громадянка Нідерландів, звернулася до архіву, де зберігалися ці документи із запитом: чому ви не надаєте документи нідерландській  громадянці? І нарешті  вона офіційно отримала ксерокопію 72 машинописних сторінок «Голландської справи». 

ДОВІДКА «Громади»

Йдеться про здобуту від архіву Роттердамської поліції кримінальну справу, що називається в оригіналі "Звіт у справі вбивства Є. Коновальця, скоєного в понеділок 23 травня 1938 року на обвідному каналі Коолсінґел в Роттердамі можливо особою, яка називає себе Валюх або Велмуд, і яку підготував 1-ий відділ служби юстиції Центрального бюро Роттердамська поліції за № 1262 від 20 червня 1938 року”,

Але документи були нідерландською мовою.

-  Несподівано нам допоміг професор Ярослав Довгополий зі Львова, який знає  нідерландську. Він переклав ці документи безкоштовно, - розповідає історик. - Коли переклад був готовий, то сама книга склалася з трьох частин. 

 

Михайло Ковальчук написав про Коновальця в добу УНР, я  - текст власне про саму загибель лідера ОУН та обставини  його вбивства. Третю частину підготував Юрій Черченко, вона  архіографічна, в ній йдеться про листування, зокрема, Коновальця з Судоплатовим, який увійшов до нього у довіру, а також з Кіндратом Полуведьком, керівником осередку ОУН у Фінляндії , який водночас був московським агентом у середовищі ОУН, та з іншими людьми, які могли щось додати, аби зрозуміти обставини цієї трагедії.

-  Так вже склалося так, що історію загибелі Євгена  Коновальця світу було подано у вигляді книги Судоплатова, який писав навіть не сам Судоплатов, а його син, бо вбивця був вже старий, і руки його вже не слухалися, - зазначає Олександр Кучерук. -  Довгий час ці «спогади» кадебешника  були єдиним джерелом «інформації» про вбивство Коновальця, бо інших не було.

Слід розуміти, що книжка Судоплатова, генерала КДБ не могла просто так з’явитися. В тій структурі просто так нічого не робили. Було завдання ФСБ видати цю книгу і, на мій погляд, мабуть, ніхто не буде заперечувати, вона була написана для того, щоби розказати неправду.

Тому не можна вірити жодному слову Судоплатова, бо він попросту брехун, який виконував завдання, яке перед ним поставили.

-  Все сказане Судоплатовим щодо його проникнення в середовище ОУН і вбивства Коновальця не має незалежного документального підтвердження. До сьогодні не опубліковано жодного документу КДБ  - звітів, службових записок тощо, які б пролили світло на цю операцію, - констатує історик. - Лише «спогади» Судоплатова, ціна яких відома.

Які ж нові факти та подробиці нарешті  стали  відомі завдяки розсекреченій «Голландській справі»?

23 травня 1938 року о 12.13 по полудню  в тихому, спокійному бюргерському Роттердамі в самому центрі міста, неподалік площі Ринок стався вибух. Вибух був такої сили, що посипалися вікна у кількох будинках, були пошкоджені вітрини магазинів і кінотеатру, зчинилася паніка серед людей, двоє перехожих були  поранені, їх було госпіталізовано, ще кільком надали  медичну допомогу на місці.

Тіло Коновальця внаслідок вибуху відлетіло на кілька метрів, аж на проїжджу частину вулиці…

Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна

Цього разу теракт вдався.

Агент КДБ Судоплатов, який видавав себе за представника не існуючої  підпільної організації ОУН в УРСР на псевдо Валюх весь час намагався витягнути Коновальця на зустріч, щоразу при цьому казав: «Приїжджайте один! Я вам таке розкажу, що зайві вуха не треба!» 

-  Оточення Коновальця розуміло, наскільки це небезпечно, і він ніколи не їхав на зустріч один. Навіть, якщо відбувалася якась розмова на одинці, людина Коновальця стояла на сторожі, - розповідає історик. - Тому Судоплатов ніяк не міг здійснити вбивство.

Однак в останню поїздку, коли вони мали в зустрітися в Роттердамі, Коновалець раптом послухався Судоплатова, і сказав, що приїде сам. Своєму секретареві  Ярославу  Барановському  він сказав приїхати на день пізніше.

Аби не цей факт. Все могло статися інакше…

-  Я спробував дослідити останні дні життя Коновальця, - зазначає Олександр Кучерук. -  Він тоді з дружиною та сином Юрком  жив в Італії, в Римі, куди вони переїхали зі Швейцарії.

Коновалець з Риму вирушив  потягом спочатку до Берліна, там зустрівся з оунівцями, потім сів на потяг до Роттердама.

Потяг прибув на головний вокзал Роттердама об 11.24. Хоча готель «Централь», де мав зупинитися Коновалець, знаходився лише за 400 метрів від вокзалу, він взяв таксі. Мав дві важкі валізи. В одній – особисті речі і друкарська машинка, в другій – антибільшовицька література, яку він мав  під час зустрічі передати «оунівцю» Судоплатову для розповсюдження на території УРСР.

Таких зустрічей було чотири або п’ять. Під час однієї з таких зустрічей  Судоплатову вдалося «підкупити» Коновальця таким фокусом.

- Вони разом поїхали у Париж, і Коновалець повів його на могилу Петлюри. Вони поклали квіти, і тут Судоплатов нахилився, взяв грудку землі і зав’язав її  в хустинку.

Сказав, що повезе цю землю в Україну. І все!

-  Цим жестом Судоплатов остаточно «підкупив» Коновальця, - розповідає історик. - У нього була якась така особливість, що живуючи в атмосфері підвищеної небезпеки, він довіряв і вірив людям. Його попереджали, що Судоплатову не можна вірити, але він  наводив власні контаргументи, аргументував, що потрібно розвивати контакти з Великою Україною. І всі контакти з УРСР Коновалець замикав на себе, щоби ніхто нічого не знав, щоби нікого не видали.

Коновалець завжди мандрував з литовським паспортом, але цього разу, щоби заплутати сліди, він приїхав з чехословацьким паспортом на ім’я Юзефа Новака. Бланк був справжній, а от штамп «поставили» в оунівській лабораторії.

Коновалець зайшов в готель, піднявся в номер, розклав свої речі, на столі коло ліжка поставив дерев’яне Розп’яття. Його, за переказом, дала йому колись мати, і він завжди возив його з собою.

Від готелю «Централь» до готелю «Атланта», в ресторані якого  він мав зустрітися з Судоплатовим,  близько 400 метрів.

На слідстві кельнери ресторану «Атланта» розповіли, що приблизно в полудень зайшов чоловік середнього зросту, замовив по-німецьки келих хересу і сів біля вікна.

«За дві-три хвилини прийшов другий, далеко молодший  присівся до старшого та замовив ламаною німецькою мовою для себе пиво. В часі розмови він  передав пакет старшому панові і, не випивши пива, попрощавсь, пішов».

Це була коробка шоколадних  цукерок з українським орнаментом, яку Судоплатов  передав Коновальцю, як подарунок «від друзів».

- Коли у кельнера запитали, якого розміру була ця коробка, він сказав, що це була  коробка, як для взуття. А Судоплатов каже, що він цю коробку носив у плащі у кишені. Чи в нього була в плащі спеціальна кишеня?  - розмірковує Олександр Кучерук. -  Я спеціально  поміряв коробку від взуття і розмір кишені  в своєму плащі, різниця  дуже велика. Така коробка не може вміститися у кишеню одягу.

В коробці з цукерками був вибуховий пристрій. Він спрацював, коли Є. Коновалець вийшов з кафе та попрямував по вулиці Коолсінґел до свого готелю…

Нідерландський уряд призначив премію 10 тисяч гульденів для того, хто затримає вбивцю Є. Коновальця.

 

Це питання перебувало на контролі у столиці Нідерландів. Справа набула міжнародного значення, до слідства було  залучено австрійську, німецьку, італійську, британську поліцію.

Але вбивцю тоді так і не знайшли.

Вбивця сам зголосився через 56 років по тому, коли 1994 року вийшли спогади співробітника НКВС Судоплатова, який стверджував, що у 1936-1938 роках він видавав себе за агента  «Валюха», і що це саме він вбив Коновальця у Роттердамі. Вибухівкою, що була закладена у коробку цукерок.

Судоплатов твердить, що в коробці з цукерками була бомба з годинниковим механізмом, яку було виготовлено в спецлабораторії НКВД в москві.

Тут виникає чимало питань.

- Якщо це так, то коли  він передавав Коновальцю цю бомбу, вона мала б тікати. Чи взяв би він її в руки? Хіба не запідозрив би замах?  - зважує ситуацію Олександр Кучерук. - Швидше за все бомба була з хімічним запалом. Коробку треба було тримати лише горизонтально, якщо її покласти горизонтально, там починалися хімічні процеси і через якийсь час вона мала вибухнути.

- Водночас розповідають свідки, Судоплатов  попросив у кельнера  папір, щоби замотати коробку цукерок. Навіщо? Така коробка дуже підозріла. Коробка шоколадних цукерок виглядає більш безпечно. Паперу не було і йому порадили купити газету і загорнути в неї коробку. І він ніби купив газету і замотав коробку.

Якщо бомба з хімічним запалом, і її не можна класти горизонтально, як він її загортав? Такі рухи, така маніпуляція з небезпечною коробкою це  дуже непросто. Це великий ризик.  І це привертає увагу співробітників ресторану.

До того ж, Судоплатов о 8 годині ранку зійшов з радянського судна, де він нібито був радистом,  і до 12-ої ходив містом з цією коробкою. Ця бомба, з якою він ходив по Роттердаму чотири години, мала б здетонувати, аби він десь зачепився, якби хтось випадково його штовхнув абощо. Тут щось не в’яжеться, - висловлює сумніви історик.

Судоплатов пише, що годинниковий механізм вмикався натисненням перемикача, вибух мав статися через 30 хвилин від часу, коли бомба буде активована. Але одночасно він зазначає, що вибух мав статися після того, як пакет з вертикального положення перевести в горизонтальне. Виникає питання: бомба вмикалась перемикачем вручну чи при перевертанні пакета?

Ще одна нісенітниця.

 

-  Що бомбу виготовили в спецлабораторії НКВД у москві. Швидше за все, її виготовила група Волльвебера, яка спеціалізувалася на вибухівці, - припускає Олександр Кучерук.  - Це підпільна агентурна група, сам  Волльвебер  був  особисто знайомий зі Сталіним, а після війни очолював  Штазі у Східній Німеччині, яка тісно співпрацювала зі спецслужбами радянського  союзу. 

Вірогідно, це була робота цієї групи. Не возив він скрізь ту бомбу по морях, океанах, корабель майже місяць йшов з радянського Мурманська до Роттердама, і важко уявити, що весь цей час на борту була бомба, яка могла підірвати судно. Це дурниця якась.

Викликає сумніви і такий факт.

- Є сумніви в тому, що Судоплатов сам зміг ліквідувати лідера ОУН,  - зазначає дослідник. – І це підтверджується наступним міркуванням.

У 1936 році за проникнення в мережу ОУН та вдалу легалізацію його нагородили радянським орденом Червоного прапора. Наступну нагороду, також орден Червоного прапора, Судоплатов отримав влітку 1941 року за участь у розробці та проведенні операції з ліквідації Льва Троцького.

Дивним видається те, що за проникнення в мережу ОУН він отримав орден, а за вбивство Коновальця не отримав нічого. Як це можна зрозуміти? Якщо не було «подвигу», то не було й нагороди.

З часу вбивства голови ОУН Євгена Коновальця минуло 86 років… Так що  ж це була за бомба? Один був Судоплатов чи з кимось?

Цього і досі ніхто не знає.

Які висновки зробила голландська поліція? Що відомо після розсекречення документів?

-  Для поліції це просто звичайна кримінальна справа, - пояснює Олександр Кучерук. – А   досліджувати бомби це справа  вибухотехніків та зацікавлених політиків.

Мабуть, як саме сталася  трагедія того фатального дня ми  вже ніколи не дізнаємося…

Читайте також:

З архівів  ЦРУ і ОУН: яким Був Степан Бандера насправді? Без зайвої глорифікації та брудних фальсифікацій