З архівів  ЦРУ і ОУН: яким Був Степан Бандера насправді? Без зайвої глорифікації та брудних фальсифікацій

Виправдовуючи військове вторгнення в Україну 2014-го, а потім і повномасштабну навалу 2022 року, російський диктатор зробив Степана Бандеру ледь не головним доказом загрози національній безпеці рф.  

Адже Степан Бандера  не тільки фанатично вірив у повноцінне державне відродження поневоленої української нації, а й став символом опору будь-яким окупантам і, насамперед, московитським.

Яким Був Степан Бандера насправді? Без зайвої глорифікації та брудних фальсифікацій і демонізації?

Про це у книжці «Степан Бандера (Життя видатних українців)» Романа Офіцинського, історика, письменника, громадського діяча, професора Ужгородського національного університету, яка вийшла друком у харківському видавництві «Фоліо» і була презентована у львівській Книгарні «Є».

-  Степан Бандера  - це найбільш відома постать в історії України ХХ століття. За впливом на масову історичну свідомість він конкурує  з такою видатною постаттю як Тарас Шевченко, - наводить дані дослідження автор книжки. – Сьогодні він став маркером національного самовизначення в Україні.

Як пересічні люди ставляться до Степана Бандери?

-  Перелом у свідомості сучасних українців щодо цієї постаті стався після широкомасштабного вторгнення російських окупантів в Україну, - констатує історик. - У 2022 році позитивно до Бандери ставляться понад 74% українців. А до війни позитивно його сприймали близько 32%. Ставши символічним воїном сучасної російсько-української війни, він одночасно змінює докорінне ставлення співвітчизників до своєї держави та історії.

Роман Офіцинський  зазначає, що у  своїй книзі він звертав увагу насамперед на маловідомі події і факти у житті цієї історичної постаті.

- Я брав первинні джерела, дивився мемуарні джерела, що насправді  було характерно для Степана Бандери, не оминаючи жодних дражливих чи дратівливих моментів, 

- підкреслює він.

Що найбільше вразило в них  історика?

-  Найперше вразила інша дата народження Степана Бандери, - розповідає Роман Офіцинський.  - Я звик, як ми  усі, що це 1 січня 1909 року. Вся країна звикла, і факельна хода відбувалася саме цього дня.

Але  виявилося, що Степан Бандера народився кількома днями раніше. А через це змінився і рік його народження. Це мене вразило, бо раніше я ніколи не звертав на це уваги. Ставився  до цієї дати, як до прописної істини.

Нову інформацію я знайшов  в публікаціях української діаспори, які є доволі рідкісними. Я знайшов спогади дядька Степана Бандери, і там було пояснення, чому у той час  не фіксували реальний  день народження, а шукали зручну календарну дату за церковним календарем.

Насправді Степан Бандера народився 30 грудня 1908 року, а не 1 січня 1909 року. Втім, в усіх офіційних джерелах вказано саме 1 січня, і ця дата стала вже офіційною.

Романа Офіцинського  також вразила зрада найближчого побратима Степана Бандери, якому він довіряв.

Мирон Матвієйко був одним з особливо найближених до Степана Бандери людей, керівником Служби безпеки Зарубіжних частин ОУН. Його дружина, Євгенія Кошулинська, була хрещеною матір’ю сина Бандери – Андрія.

Насправді, керівник контррозвідки ОУН Мирон Матвієйко був подвійним агентом, працював на розвідку Великобританії та державну безпеку радянського союзу, а також  співпрацював з німецьким Абвером і американським ЦРУ.

- Для мене це було своєрідним відкриттям, - зізнається автор. -  І я повинний був вибудувати певну лінію, як ставитися до свідчень керівника служби безпеки, найближчого побратима, який був десантований за завданням Степана Бандери на території урср, і який зрадив побратимів та визвольний рух.

Він брав участь в оперативних  радіоіграх кдб (- заходи, в ході яких орган державної безпеки від імені та за участю подвійного агента систематично направляє противнику різного роду дезінформацію та «звіти» агента), тобто завдав великої шкоди визвольному руху, особливо, героїчного чину. І потім до кінця життя був активним пропагандистом на службі кдб радянського союзу.

-  Як колишній шеф служби безпеки  ОУН Мирон Матвієйко  у своїх публікаціях в радянській пресі  виступав із засудженням власної участі в націоналістичному русі, таврував свою службу і своїх колишніх товаришів, а потім у свідченнях в кримінальній справі щодо Степана Бандери відверто фальсифікував факти і обмовляв найближчих людей.

До слова, помер зрадник 1984 року, десь на Галичині. Україною так і не був покараний. За  гріш, за можливість краще жити він продав все – і гордість, і честь, і гідність людей, які у важких умовах боролися за незалежність  України. 

ДОВІДКА «Громади»

Внаслідок співпраці зрадника Мирона Матвієйка з органами  МДБ  тільки з 1951 по 1954 роки співробітники держбезпеки радянського союзу захопили чотири кур'єрні групи (вісім осіб), ліквідували 33 агенти SIS (таємна розвідувальна служба, що працює на уряд Великої Британії) і ЦРУ (10 з них вбили), здобули «трофеї» – 10 радіостанцій, зброю, цінні документи.

Над  самою книжкою Роман  Офіцинський працював три місяці, але підготовка до неї тривала роки.

-  Щоби бути готовим до написання цієї книжки, треба 5-7 років, - зазначає він. -  Моя мама була засуджена, як посібниця «банд» ОУН-УПА, тому для мене з дитинства була зрозуміла національно-визвольна боротьба, яка точилася на західноукраїнських землях, сама атмосфера, психологія, настрій мені зрозумілі з дитячих років. Оскільки я володів великим колом джерел, пишучи наукові статті, часу для написання книги зайняло не так багато.

У роботі над книгою про Степана Бандеру історик використовував документи з архівів ЦРУ та ОУН у Лондоні.

-  Вони загальновідомі, але дуже мало прочитані, там є чимало фактів, які є менш оприлюднені, - розповідає письменник. - Я, в першу чергу, я зазирнув в архів ЦРУ. Зараз він  у відкритому доступі в мережі інтернет. В цих архівах багато інформації, яку ще  не брали до уваги.

 

Мені було цікаво, як в архівних документах  трактували факти про ОУН та Степана Бандеру.

Далі я дуже пунктуально  переглянув архів ОУН у Лондоні, він  також добре оцифрований. Там тисячі документів, і є такі, щоби уточнити той чи інший ракурс. Починаючи з відомої машинописної автобіографії «Мої життєписні дані»  Степана Бандери на 13 аркушах, набраної  ним власноручно для подання  на американську візу  до генерального консульства США в Мюнхені, закінчуючи листуванням. Ці документи зберігається в «Особовому фонді Степана Бандери» Архіву ОУН у Лондоні.

Під час роботи над книгою історика і письменника вражали не лише маловідомі факти, але й суто емоційні моменти.  

- Емоційно мене вразило те, що змалку діти Степана Бандери не знали справжнього прізвища свого батька й носили прізвище Попель.

Про діяльність свого батька вони дізналися тільки після його смерті. Діти виховувалися під охороною, мали дуже обмежені можливості пересування, змінювали школу за школою, тому що родина постійно переїжджала з одного місця проживання на інше, - ділиться він. 

-  Другий момент. Мене емоційно вразила технологія вбивства Степана Бандери, - Держава, яка мала такий величезний  ресурс, стільки років витратила, щоби ліквідувати Степана Бандеру, - дивується автор. -  Це були новітні для радянського союзу напрацювання, але вони, будучи німецьким винаходом, застосовувалися під час Другої Світової війни.

 

Богдан Сташинський вбив лідера ОУН за допомогою новітньої зброї  - капсульного пістолету с ціаністим калієм. Коли  через два роки вбивця втік від кдб у Західний сектор Берліна і здався поліції, розповідь його була настільки нереальною, що йому не повірили.

Навіщо радянському союзу потрібне було вбивство Степана Бандери? На який розраховували ефект? Звичайно, переможний. Але наслідки були зворотні. Фактично після вбивства Бандери 15 жовтня 1959 року у Мюнхені стали вести мову про його канонізацію.

-  Сташинський, завербований кдб 19-річним студентом, – вбивця і зрадник, але мене емоційно вразив нарис про нього «Вбивця, роззброєний любов’ю», опублікований в журналі Лайф, який я читав в оригіналі, - розповідає Роман  Офіцинський. - Там є такий момент, як він зі Східної Німеччини перебігає з дружиною до Західної Німеччини з-під нагляду  щонайменше 10 агентів радянських спецслужб  за три години до зведення Берлінської стіни, використавши свій останній шанс. Та ще й під час похорону.

В день похорону чотиримісячного сина, на який Сташинський  насилу відпросився  з москви, коли його і дружину ненадовго залишили самих біля труни, вони зрозуміли - або зараз або ніколи, і вибралися на вулицю через чорний хід, за яким не слідкували агенти кдб.

 

Їм дивом вдалося втекти від переслідування трьох агентів, вони бігли, доки не дісталася метро, одна зупинка якого відділяла Східний Берлін від Західного.

-  Емоційно це вражає, хоча і не є відкриттям, а загальновідомий факт, - наголошує  Роман  Офіцинський. - Я уважно прочитав цей нарис про вбивцю Степана Бандери, і  зрозумів внутрішні його мотиви: чому він власне зрадив раз, потім вдруге, зрадивши власну родину, яка дізналася про це і прокляла його, бо він видав кдб нареченого рідної сестри Марії та побратимів ОУН, а потім зрадив і кдб.

Про це у новій книжці українського історика і письменника Романа  Офіцинського – без масово розтиражованих міфів про Степана Бандеру, без перекручування відомих  історичних та фактів та фактів з подвійним дном. Автор не нав’язую свої думки, він змушує генерувати власні.

Читайте також:

Що відбувається після захоплення храму у Самійлівці «московським» попом? Позови до суду, лють Салтичихи, підробка підписів