«Столітня війна» українців за свою незалежність. Російське вторгнення як основа іншого погляду на ХХ століття

Віталій Скальський, історик, доктор наук, директор Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, редактор сайту «Історична правда», викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія», дослідник історії XIX і XX століть.  

Відповіді на ці важливі питання він виклав  під час панельної дискусії «Як ми тут опинилися? Магістралі і манівці української історії ХХ сторіччя», що відбулася на ютюб-каналі освітнього проєкту «У пошуках ідентичності».

Історик вразив новими сенсами. Найголовніший з них - історію України ХХ сторіччя треба бачити як війну українців за незалежність і називати цей період «столітня війна за незалежність».

 -  Вторгнення російських агресорів в Україну стало основою мого перегляду сенсів та іншого погляду на ХХ століття, - зізнається Віталій Скальський, історик, доктор наук, директор Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, редактор сайту «Історична правда», викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Ще на початку 2000-х років ми часто чули фразу: «Досить переписувати історію!»

Так от, треба сказати, що історію можна переписувати, - наголошує науковець. - Більше того, її потрібно переписувати. Це чи не єдине завдання історика – переписати  історію, відповідно до сучасних уявлень про справедливість, про світ, про наші цінності. Тому що 100 років тому були інші цінності, інші очікування суспільства.   

І зараз ми потребуємо зовсім іншої історії.

-  Ми хочемо зрозуміти, чому так стається, що росія на нас нападає, і як ми можемо на це відповісти. Ми на це шукаємо відповіді в історії. Але тексти, що написані з кінця 80-х до початку 2000-х років, повноцінної відповіді на ці питання дати не можуть. Тому ще раз наголошую, історію треба переписувати, - переконаний  Віталій Скальський. - Адже боротьба українців за незалежність, яка почалася на початку 20 століття, і досі триває.

Перша Світова війна. Україна постійно є полем бою. «Наші» - російська армія, чужі – це австро-угорська армія. Але саме у цьому війську  раптом виникло таке позитивне явище, як Українські Січові Стрільці. Насправді, це зародок української армії. Але чи кожен українець знає про Січових Стрільців?

Українська революція 1917-1918 років або Визвольні змагання також є великою проблемою сучасного українського суспільства.

-  Ми не маємо емоційного зв’язку з тим часом, - констатує історик. - Зазвичай, ми більше знаємо про свого предка, який воював під час Другої Світової війни.

А чи маєте ви таку інформацію про участь предків у Визвольних змаганнях у період УНР? Чи знаєте де, в якій армії воювали ваші предки? Воювали вони за Петлюру? Чи за Денікіна? Можливо хтось воював за більшовиків.

Переконаний, що 99% людей скажуть, на жаль, ми не знаємо. Так, для цього є об’єктивні причини. В радянський час усе це винищувалося, забувалося, про це не розповідалося.

Більше того, великою проблемою було, якщо хтось з предків був в армії Петлюри або в іншій, окрім червоної. Але наше коріння  саме в тій Українській Народній Республіці.  Тому цей емоційний зв’язок потрібно відновлювати, бо так  ми «закорінюємося».

Незалежна Україна 1917-1921 років вела боротьбу на кілька фронтів.

- Проти білих , проти червоних, проти поляків.  Були ще конфлікти з румунами. Врешті всі території  України були зайняті сусідськими арміями, - здійснює екскурс в ті буремні часи історик. -  Чи значило це, що ми програли? Ні!

Ми інкорпорувалися, ми призвичаїлися, пристосувалися до нових  обставин. У більш-менш демократичних державах ми змогли постворювати партії, громадські організації, свої просвіти, школи, товариства, театри, газети, власні кооперативи.

Власне, на Галичині зародився рух «Свій до свого по своє». Він зародився серед українців Австро-Угорщини в кінці XIX століття і діяв в Галичині в 1920-1930-х за часів польської окупації. Люди гуртувалися, щоб протидіяти експансії польського капіталу і стимулювали розвиток вітчизняного виробництва.

Українська мережа магазинів «Молочарня» купували в українських фермерів молоко і продавала в містах українцям. Це був неймовірний спосіб самоорганізації. І таких прикладів було чимало.

 - Я прямої відповіді наразі не маю, - не приховує Віталій Скальський. - Але я знаю і відчуваю, що радянський режим був для нас чужим, і срср для мого покоління є чужим. Він не є нашою державою.

Разом з тим, в радянському союзі жили мільйони  українців. Вони там народжувалися, жили і помирали. Мільйони українців працювали у структурах цього режиму, навіть в політичних – були членами партії та комсомолу. Працювали в держапараті, міліції, працювали в органах, які власне чинили терор.

Це те, що ми ще не проговорили. Це те, що нам ще потрібно проговорити. Про нашу участь в тому, що  ми цю державу будували, про те, що ми робили. Адже в комсомольських бригадах, які під час Голодомору ходили по заблокованих українських селах, були, звісно, і росіяни, але місця схову зерна здавали свої, здавали сусіди. Ми це мусимо якимось чином усвідомити і проговорити, що нам з цим робити.

Передчуваю, що це буде гостра суспільна дискусія, але щоби вилікуватися від травм тоталітаризму, нам доведеться це зробити.

Колективізація, індустріалізація, Голодомор  та великий терор

Це ті чотири події, про які ми мусимо говорити у підручниках, текстах, обговорювати під час суспільних дискусій.

Це події, які призводили до сучасного стану України.

-  Голодомор – це те, що  нам зламало наше село, - вважає Віталій Скальський. - Спротив українського села радянському тоталітарному режиму  призвів до того, що сталін відважився на Голодомор, він зламав хребет українській нації. Тепер ми є з травмою Голодомору. Ми ці наслідки відчуваємо ще й досі. Ми й надалі, можливо несвідомо, боїмося голоду.

Індустріалізація, на думку історика, це те, що створило таке явище  як Донбас.

- Індустріалізація, до речі, зламала історію наших міст та наших заводів і підприємств, - вважає  вчений. - Заводи засновані  ще у ХІХ столітті Джоном Юзом, радянська влада «перезаснувала» і ніколи більше не згадувала про капіталіста, відмовившись від історії краю. І так  було по всіх містах України, особливо у східних регіонах.

Великий терор залишив кривавий слід в історії України. Але чи ми знаємо своїх загиблих, розстріляних під час великого терору? Чи звернулися ми до архівів в СБУ, де зберігаються справи проти наших розстріляних предків. На щастя, архіви зараз оцифровуються і доступ до них не є надто ускладненим. Це можна і треба робити.

Ми маємо знати про пакт молотова-ріббентропа, неофіційно пакт гітлера – сталіна або  нацистсько-радянський пакт, коли Україну поділили два диктатори.

-  Щодо емоційного зв’язку, то ми і надалі не сприймаємо 1 вересня  1939 року як початок  Другої Світової війни, і як трагедію нашого народу, - відзначає  Віталій Скальський. – Наразі ми винесли за дужки  нашої історії, що сотні тисяч українців з Волині і Галичини воювали  у цей час у Війську Польському, чинили героїчні вчинки, гинули.

Друга Світова війна - велика трагедія українців. Але цього періоду в української історії ніби не існує.

- Мільйони  українців примушені були піти у червону армію, якась кількість записалася у дивізію СС «Галичина», хтось пішов на інші форми колаборації з нацистами.

А сотні  тисяч  українців пішли  в УПА. Українська Повстанська Армія показала, що українці не здаються, що вони продовжують боротися за власну державність. Поза тим, УПА залишається регіональним явищем, але є тим військовим стрижнем, що чинив військовий опір.

Дуже  тригерна подія – липень 1943 року. Пік польсько-українського конфлікту на Волині.

-  Це те, що ми також не проговорили. Ані про свою відповідальність, ані про вчинки і справи,  ані про те, що там відбувалися, - вважає  Віталій Скальський. – Якщо брати  тексти про події на Волині, це буде політико-центрична або заангажована риторика. Українці писали і будуть писати, ми не винуваті, це ви нас спровокували, поляки будуть говорити, про те, що це було людобойство.

Чи зможемо ми дійти якогось порозуміння? Навряд чи. Але ми зможемо говорити про ці події без надриву.

Для українців переосмисленням подій Другої Світової війни стало перенесення акценту з 9 травня на 8 травня, коли ми відзначаємо не день перемоги, а День пам’яті та примирення.

-  Тут я хочу сказати про те, що нам потрібно забути Другу Світову війну. Просто забути. Приблизно так, як ми забули Першу Світову. Сьогодні у нашому календарі три події, пов’язані з Другою Світовою – початок війни, її завершення та дати визволення міст. Про події Першої Світової – жодної згадки. 17 листопада – день завершення Першої Світової війни. В Європі  з цієї нагоди існують якісь  заходи, у нас – ні.

-  У нас  остаточно повинні зникнути усі ці танки на постаментах, вулиці, площі на честь солдатів, командирів та битв у містах і містечках. Треба дати спокій усім тим солдатам, яких під великим примусом взяли на фронт, і які там загинули. Їх треба по-людські перепоховати на кладовищах. І припинити говорити про Другу Світову, у нас є нова війна, яку ми мусимо пам’ятати.

В історії України треба знати дві дати, вважає Віталій Скальський.

998 рік - рік Хрещення Руси, коли Русь стала в колі цивілізованих держав, і 24 серпня 1991 року, коли Україна стала незалежною.

-  Незалежність – це не одномоментний акт, - нагадує історик. -  Ми 24 серпня не стали незалежними в один день. Потрібні були акти проявів незалежності, щоби відчути, що ми справді в іншій державі. Це введення іншої валюти - гривні, на запровадження якої пішло п’ять років, прийняття  Конституції, заміна радянських паспортів на паспорти громадян України.

Історик навів  такий красномовний факт.

-  У 1918 році  у петрограді і москві  в цей час засідали більшовики, у Києві – українська держава Павла Скоропадського. І між ними був встановлений візовий режим.  Росіяни мусили у петрограді прийти у російське консульство, довести свою причетність до України і отримати візу. З цією візою вони мусити приїхати на український кордон, пройти митний і прикордонний контроль, і аж тоді потрапити в Україну. Це є ознаки незалежної держави. Але 25 серпня 1991 року на українсько- російському кордоні  не з’явився  ні митний, ні прикордонний контроль.

Чим більше впроваджується актів прояву незалежності, тим чіткіше росіяни розуміють відмінності, що з’являється між Україною і росією. Вони бачать в цьому загрозу своєму існуванню і йдуть  на нас з війною. А ми розриваємо все, що було насильно зшито у радянський або у дорадянський час.  

І кордон  між агресором і Україною постає тепер не тільки фізичний, але й ментальний.

Читайте також:

Ексклюзив «Громади». Як «оживити» сухі історичні факти і постаті тисячолітньої давнини у шкільному підручнику з історії?

Будемо раді Вашій підписці в наших соцмережах: 

Телеграм:  https://t.me/gromada_group

Фейсбук:  https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti

https://www.facebook.com/gromada.grp