Тегеран-43:  зустріч із високими ставками. Коли долі народів Європи вирішуються без їхніх представників?

До переможного травня 1945 року було ще "нескінченних" півтора роки, майбутній результат війни передбачав оптимістичні прогнози, але не був зумовлений, коли лідери "Великої трійки" (СРСР, США, Великобританія) провели переговори у Тегерані з 28 листопада по 1 грудня 1943 року.

У них були суперечливі плани дій,і на рішення було лише чотири дні…

Був такий культовий радянсько-французько-швейцарський пригодницький фільм «Тегеран-43» із Наталією Білохвостиковою та Аленом Делоном. Хто його сьогодні пам'ятає, окрім дуже літніх людей? А що ми пам'ятаємо про саму конференцію в Тегерані?

Ми знаємо, що у цей історичний момент вони домовилися про спільну боротьбу з гітлерівською Німеччиною. Але у світлі сучасної жахливої ​​війни ця подія викликає у вашої оглядачки інші асоціації.

Я думаю, що може бути спільного з війною в Україні та сучасною геополітикою?

На момент відкриття першої повноцінної сесії Тегеранської конференції між президентом США Франкліном Д. Рузвельтом, радянським лідером Йосипом Сталіним та прем'єр-міністром Великої Британії Вінстоном Черчиллем 28 листопада 1943 року, союзна «Велика трійка» мала вагомі підстави для оптимізму щодо ходу війни проти держав Осі на чолі з Німеччиною, Італією та Японією.

Радянське посольство, Тегеран; місце проведення конференції Черчилля, Саліна та Рузвельта. 30 листопада 1943 року. 

Рузвельт і Черчилль щойно повернулися з першої Каїрської конференції, на якій було викладено майбутню стратегію проти Японії після року стійких успіхів Америки, Великої Британії та Австралії в Південно-Східній Азії, включаючи численні висадки на окупованих Японією територіях по всьому театру військових дій.

На Східному фронті армія Гітлера зазнала низки серйозних невдач у 1943 році, починаючи зі знищення Шостої армії генерала Фрідріха фон Паулюса під Сталінградом та втрати приблизно 250 000 німецьких солдатів до моменту остаточної капітуляції там у лютому.

Це підкріпилося театральною родзинкою Тегеранської конференції — врученням Черчиллем Сталіну меча Сталінграда на другий день засідань.

Цей чудовий церемоніальний довгий меч, спеціально виготовлений за наказом британського монарха, мав напис: «Стальносердечним громадянам Сталінграда, дар короля Георга VI на знак поваги британського народу».

На Середземноморському театрі військових дій пихаті мрії італійського диктатора Беніто Муссоліні про сучасну Римську імперію були розвіяні нападами союзників на Сицилію в липні та на материкову частину Італії у вересні, що призвело до краху фашистського режиму та відчайдушних спроб Німеччини врятувати її південну оборону шляхом окупації північної Італії.

Сильно зіпсований портрет Муссоліні, пронизаний багнетом, висить на дереві вздовж дороги з Мессіни до сицилійської поромної переправи на материкову частину Італії після звільнення Сицилії 17 серпня 1943 року. 

Тегеранська конференція, яку офіційні організатори називали «Еврика», була значною не в останню чергу тим, що Рузвельт, Сталін і Черчилль зустрілися разом вперше.

Як вони порозумілися в Тегерані?

Кумедно пише про це сайт британського Імперського військового музею:

Хоча Рузвельт головував на всіх пленарних засіданнях конференції, безсумнівно, саме хитрий Сталін домінував у засіданні з самого початку і фактично налаштував Рузвельта та Черчилля один проти одного, щоб просунути власний порядок денний.

 

Американський президент майже одразу опинився у невигідному становищі, оскільки його розмістили в радянському посольстві (нібито з логістичних та безпекових міркувань), де чекісти Сталіна могли таємно стежити за ним.

Зліва направо: маршал Сталін, президент Рузвельт, пан Черчилль. 

Хоча Черчилль спочатку погодився на цю досить незвичайну домовленість, він невдовзі пошкодував про це, оскільки підозри британців у тому, що Сталін використовує ситуацію, щоб схилити Рузвельта на свою користь, зростали.

Ця напруженість проявилася в найважливішому питанні, яке обговорювала «Велика трійка» в Тегерані, – характері та термінах запуску «другого фронту» в Північно-Західній Європі під кодовою назвою «Оверлорд», початкове планування якого було розпочато на конференції в Касабланці в січні 1943 року.

Маршал Сталін на території радянської місії з  маршалом Ворошиловим (ліворуч), другим праворуч від Сталіна є пан Гаррі Гопкінс.

Гаррі Ллойд Гопкінс (1890 - 1946) - американський державний та політичний діяч, найближчий соратник Ф. Д. Рузвельта, один із провідних політиків Нового курсу Рузвельта.

Черчилль запропонував, щоб вторгнення під керівництвом британців та американців у північну Францію, заплановане на кінець весни або початок літа 1944 року, було доповнено продовженням наступу союзників через Італію, а за потреби – вторгненням у південну Францію або просуванням до Дунаю.

Він стверджував, що також було б бажано залучити Туреччину до війни для зміцнення Середземноморського театру військових дій та сприяння поверненню Додеканесських островів (які щойно були втрачені німецькими військами зі значними британськими втратами).

Сталін негайно піддав Черчилля перехресному допиту щодо цих планів, які, на його думку, потенційно могли б відволікти від вторгнення у Францію, що, як він наполягав, мало бути головною переможною кампанією на Заході.

Він передбачав висадку значних сил вторгнення як на півночі, так і на півдні Франції, оскільки південні сили були б звільнені від італійської кампанії після взяття Риму.

Рузвельт підтримав Сталіна у цій пропозиції, але Черчилль був непохитний у своєму небажанні відкладати турецько-середземноморський план, стверджуючи, що він доповнює план «Оверлорда», а не відволікає від нього.

Сталін не погоджувався з цим – його єдиною турботою було визначити дату операції «Оверлорд» на травень 1944 року, призначити головнокомандувача для її виконання та забезпечити зобов'язання щодо підтримки висадки на півдні Франції.

Президент Франклин Д. Рузвельт и генерал Дуайт Д. Эйзенхауэр в президентском самолете по пути на Тегеранскую конференцию. 

Після інтенсивних штабних обговорень та дебатів перший та останній пункти були узгоджені, залишивши питання призначення головнокомандувача вирішуватися наступного місяця в Каїрі (цього разу Рузвельт успішно просунув свого улюбленого кандидата на цю посаду, генерала Дуайта Д. Ейзенхауера).

Деякі коментатори подій у Тегерані побачили в наполяганні Сталіна на верховенстві «Оверлордa» в стратегії союзників передвістя (навмисне чи ні) радянської політики після 1945 року.

Зосереджуючи увагу західних союзників на Північно-Західній Європі як центрі операцій, він відволікав їх від районів на протилежному кінці континенту, а точніше від Балкан, власного «заднього двору» Радянського Союзу, де він мав експансіоністські амбіції.

 

Заяви радянського лідера щодо інших питань порядку денного в Тегерані, здавалося, підтверджували цю точку зору.

Сталін заявив про особливу зацікавленість у «добрих відносинах» з Польщею, яку слід було б відбудувати та розширити за рахунок Німеччини, але без допомоги нинішнього польського уряду у вигнанні, заплямованого «наклепницькою пропагандою проти Росії» та самим фактом його розташування на Заході.

Польща також мала стати радянською «державою». Відбулися важливі дискусії щодо майбутнього Німеччини після війни.

Рузвельт розробив план поділу країни на кілька самоврядних регіонів, при цьому основні промислові та комерційні центри мали б перебувати під міжнародним контролем.

Черчилль вважав це непрактичним, натомість віддаючи перевагу певному поділу на північ і південь, який би послаблював «прусський дух» за рахунок того, що він вважав менш мілітаристськими та агресивними південнонімецькими регіонами.

Руйнування на берлінській вулиці недалеко від Унтер-ден-Лінден.

Сталін знову ж таки побачив ситуацію інакше, заявивши, що всі німці за своєю схильністю є войовничими та їм не можна довіряти, а їхня країна має бути назавжди роздроблена без можливості возз'єднання.

Поряд зі своїм більш легковажним підходом до повоєнної Німеччини, Рузвельт сподівався на підтримку своїх колег-лідерів щодо його пропозиції продовжити на повоєнний період офіційний союз основних підписантів «Декларації Організації Об'єднаних Націй» від січня 1942 року (США, Радянського Союзу, Великої Британії та Китаю) як глобальної миротворчої організації.

Сталін не був надто захоплений цим планом, висловлюючи сумніви щодо важливості Китаю в повоєнному порядку, але всі троє лідерів зрештою підписали його.

Тегеранська конференція завершилася 1 грудня 1943 року зовнішніми проявами взаємної дружби та єдності мети «Великої трійки» у спільному прагненні завдати останніх смертельних ударів нацистському режиму, а потім Японії.

Хоча деякі критики Рузвельта стверджували, що хитрий Сталін грав із президентом, як із балалайкою (ця критика прозвучала і після Ялтинської конференції 1945 року), Рузвельт повернувся додому практично з усім, чого хотів, хоч і не дожив до виконання всього цього.

Уинстон Черчилль с президентом Рузвельтом и Сталиным на званом ужине в британской миссии в Тегеране по случаю 69-го дня рождения Черчилля, 30 ноября 1943 года.

Сталін також досяг успіху, зокрема домовившись про розширення кордонів Росії за рахунок колишньої польської території, що він розглядав як спосіб створення буфера між своєю країною та Німеччиною і передбачало його подальшу агресію у Східній Європі.

Американський президент дожив до реалізації цього важливого результату, але смерть Рузвельта у квітні 1945 року позбавила його можливості стати свідком та допомогти сформувати створення Організації Об'єднаних Націй, для створення якої він багато зробив.

Підготовка до операції «Оверлорд» (висадка в Нормандії). Польові гармати, накриті брезентом, вишикувані в ряд.

Це також позбавило його видовища спустошеної війною Центральної Європи, розділеної на радянську та західно-союзницьку зони окупації, подальшого переміщення мільйонів цивільних жертв війни, а також політичних та ідеологічних протистоянь, які невдовзі перетворили мир, досягнутий у 1945 році, на «холодну війну», що визначила повоєнний світ.

Це був, по суті, світ Сталіна, а не Рузвельта чи Черчилля, констатує сайт британського імперського військового музею.

Вашій авторці стало цікаво, а як трактують у сучасному Ірані Тгеран-43? Пошуковик видав торішню статтю в англомовній газеті Tehran Times під заголовком «Тегеранська конференція: затяжна рана для іранського суверенітету».

Один з найяскравіших випадків порушення автономії, суверенітету та цілісності Ірану стався під час Другої світової війни: Тегеранська конференція, подія, яка продовжує гнівати багатьох іранців і донині.

 

Ви уявляєте, іранці не пишаються, що опинилися у центрі світової історії ХХ століття, а гніваються і вважають цю подію актом національного приниження!

Іран не мав жодного уявлення про саміт, сетує іранський журналист.

Іранську сторону було повідомлено, що офіційні особи США та Великої Британії мали вирушити до Тегерана поїздом з півдня країни, який перебував під британською окупацією, але зрештою вони прибули на триденний саміт літаком 28 листопада, а їхню безпеку забезпечували власні війська.

Загрозу операції гітлерівських диверсантів з метою знищити лідерів Великої трійки, про що розповів фільм Тегеран-43, іранський автор назвав спекуляцією.

Справді, жодних документальних підтверджень про замах, що нібито готувався, немає. Історики спецслужб вважають героїчні пригоди із запобіганням теракту сумнівними.

Та й сам фільм довелося знімати на старовинних вуличках Баку, а не Тегерана.

Ці троє лідерів навіть не потурбувалися поїхати з радянського посольства в центрі столиці до шахського палацу на півночі Тегерана. Мохаммеду Резі довелося особисто прийти до посольства, щоб його прийняли на зустріч з ними,

- пише іранський журналіст з явною образою.

Тільки радянський лідер погодився зустрітися з шахом у його палаці на власних умовах. Він наказав своїм охоронцям відповідати за безпеку під час візиту до палацу Саадабад.

Повідомлялося, що Сталін тиснув на шаха, щоб той погодився зберегти або посилити вплив пов'язаних з Радянським Союзом політичних груп в Ірані.

Лише через чотири дні, коли всі лідери союзників покинули Тегеран, конференція потрапила у заголовки іранських газет.

Щодо Ірану, який частково окупували війська союзників, вони погодили декларацію від 1 грудня, яка пропонувала гарантії післявоєнної незалежності та територіальної цілісності країни та обіцяла післявоєнну економічну допомогу.

Однак невдовзі після закінчення війни лідери як Великої Британії, так і Радянського Союзу відмовилися від своєї обіцянки поважати територіальну цілісність Ірану.

Під захистом Росії сепаратистські групи в провінціях Азербайджану та Іранського Курдистану оголосили про створення самопроголошених автономних урядів.

…Ось це – чиста правда, як і те, що британці також зберегли контроль над нафтовими родовищами Ірану на півдні.

28 років по тому, у жовтні 1971 року, шах запросив лідерів цих великих держав на своє пишне святкування 2500-річчя Перської імперії, але ніхто не з'явився.

Через кілька днів після закінчення конференції три лідери опублікували заяву, в якій не було жодного натяку на будь-які розбіжності.

Ми приїхали сюди з надією та рішучістю, — йшлося у заяві. — Ми їдемо звідси друзями за духом та цілями.

 

Чим займалася «Велика трійка» у Тегерані? Розділом сфер впливу, обговоренням територіальних поступок та набутків, вершила долі держав Східної Європи без їх представників.

Саме в Тегерані вони почали обговорювати не лише військові операції, а й післявоєнний устрій миру (кордони, сфери впливу, створення ООН).

Фактично Тегеран зафіксував за трьома країнами статус світових арбітрів, здатних одноосібно вирішувати долю цілих держав та визначати структуру нового порядку.

Чому ж сьогодні так страшно та тривожно?

Тому що майбутня "мирна конференція" щодо України може перетворитися на новий "Тегеран", де ключові світові гравці (США, КНР, РФ) домовляться про умови, які будуть вигідні для стабілізації їхніх відносин, але несправедливі та невигідні для самої України.

Помилування індички у Білому домі напередодні Дня подяки. 2025. Цікаво, хто стане черговою "індичкою" у геополітичному сенсі?

Так, можна з упевненістю сказати, що Володимир Путін і Дональд Трамп (або його оточення, що просуває сепаратний план) справді уявляють себе новими "Великими"

Вершителями" доль Європи, ігноруючи при цьому принцип суверенітету, який лежить в основі сучасного світового порядку.

Путін відкрито заявляє, що вважає розпад СРСР та подальше розширення НАТО історичною помилкою та приниженням. Його мета — ревізія підсумків Холодної війни та повернення до моделі, де Росія має гарантовану сферу впливу у Східній Європі (що було зафіксовано у Ялтинській системі).

Прагнення змусити Україну та Європу визнати захоплені територій України (як у Тегерані було визнано право СРСР на частини Польщі) та встановлення "нейтрального" статусу Києва - це фактичне нав'язування своєї волі всьому континенту та закріплення своєї сфери впливу.

Підхід Трампа та його радників (як у випадку з Уїткоффом) заснований на ідеї "угоди", а не на ідеї "альянсу".

Він зневажає багатосторонні інституції (НАТО, ООН) і вважає, що може отримати найкращий результат, укладаючи прямі, сепаратні угоди з противниками (Путіним, Сі, навіть Ином) за спиною союзників.

Це позиція, що підриває всю архітектуру європейської безпеки, створену після 1945 року.

Ключова відмінність полягає в тому, що "Велика трійка" в Тегерані створювала новий, досить стійкий порядок, який був прийнятий усіма (ООН, міжнародними інститутами).

Мета Путіна та Трампа: зруйнувати порядок і створити хаос та багатополярність, у якій немає єдиних правил.

Так, їхні дії та наміри свідчать про те, що вони уявляють себе фігурами, що стоять над міжнародним правом і готові перекроїти карту Європи, не зважаючи на суверенні держави. Це спроба реконструкції логіки "Тегерана-43" у ХХІ столітті.

Їхня головна проблема в тому, що масштаби особистостей для таких завдань дрібні. Чи вони —лише віддзеркалення занепалого світу?

Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.

Читайте також:

Темрява забуття: диктатор помер… Хай живе диктатор?

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.

Наша місія – просувати демократичні цінності, відповідальну журналістику та права людини.