Титани духу і незламності російсько-української війни: поставити на ноги Івана

Майже рік боєць знаходиться у цьому реабілітаційному центрі, і весь цей час волонтери шукають для Героя українсько-російської війни клініку, яка б взялася за його протезування. У нього складний випадок - висока ампутація обох ніг…  Клініки за таке протезування беруться неохоче.

Але Іван не здається.

Він підтримує фізичну форму, щодня займається у тренажерному залі. І не втрачає надію, що одного дня він таки стане на «ноги».

Іван Фрасеняк родом з села Колінківці, що за 20 кілометрів від Чернівців. Йому 38 років. До війни  він був садівником, доглядав  яблуневі сади у приватних агропідприємствах. Дуже любив час, коли  яблуневі сади потопали у  пишному білому цвіті. А ще пору, коли гілки дерев угиналися від дозрілих соковитих яблук. В урожайні роки майже не було видно навіть  листя.

Сади він любить з дитинства.

Має свій сад. Вишневий сад коло хати. Він вкладав в нього всю свою душу, весь свій хист, не жалкував для його догляду ні часу, ні праці. Є у тому саду і абрикосові дерева.

-  Сад у мене невеликий. Дерев небагато. Десь двісті всього. Це небагато порівняно з фермерськими садами, за якими я доглядав, - пояснює Іван. - В одному господарстві був сад площею у 7 гектарів, в другому – п’ять, були  сади по гектару.

Повномасштабне вторгнення зруйнувало його життя. Чорна дата, ніби скальпелем, розділила  його на «до» і «після»

На початку 2023 року Іван Фрасеняк  пішов до війська. Спочатку проходив навчання на полігоні в одній з північно-західних областей України. Далі були  навчання у складі штурмової бригади  у Великій Британії: вчилися штурмувати окопи ворога, звільняти окуповані ним території. Потім знову був полігон в Україні.

- Навчання було виснажливим і важким, - розповідає Іван. -  Максимально наближеним до бойових умов.

В червні  2023 року Іван Фрасеняк потрапив на фронт. На «гарячий»  запорізький напрямок.

А 1 вересня 2023 року дістав важке поранення…

Під час штурму наступив на міну. Поранення було важким. Іван одразу втратив свідомість. Евакуації з поля бою  не пам’ятає…

Прийшов до тями у лікарні в Запоріжжі. Але був у надто важкому стані. Насилу розплющивши очі, побачив перед собою лікарку. Вона сказала йому, що, на жаль, врятувати кінцівки не вдалося… Ампутовано обидві ноги… 

Він був в такому стані, що не зрозумів сенсу цих слів. Як це немає двох ніг? Хіба може бути таке?»  І знову поринув у забуття…

Коли оговтався знову, аж тоді нарешті зрозумів, що ніг немає…

Із запорізької лікарні Іван потрапив до шпиталю у Дніпрі, потім до київського шпиталю, потім до шпиталю у Чернівцях. Ліва нога все не гоїлася… У Чернівцях він переніс сім операцій.

-Болі були пекельні, коли рани загоювалися після ампутацій, - згадує Іван. - Знеболюючі допомагали лише на деякий час. Кожна перев’язка була, як нова ампутація…

Зараз Іван Фрасеняк перебуває у комплекскому реабілітаційному центрі «Галичина» у Львові.

-  Коли я прийшов до тями, перша думка моя була: добре, що я живий, а далі я впораюся!  - розповідає Іван. – Що сталося, то вже сталося. Нічого вже не можна повернути назад. Тепер треба рухатись тільки вперед. І я з усім цим маю впоратися, як би важко не було!

Однак вправлятися Іванові важко. Він не одружений, не має дітей, мати і батько давно померли, рідних сестер і братів також немає. Поруч з ним  немає рідної людини, яка би весь час була поруч з ним, повертала його до нового, такого незвичного життя, та всіляко підтримувала у важкі часи розпачу та безнадії.

Із прірви відчаю йому допомогли вибратися побратими, які часто телефонували йому з фронту, а також двоюрідний брат, який також був на фронті, дістав важку контузію і також перебував у шпиталі.

Мар’яна Коць, волонтерка, яка допомагає пораненим бійцям з 2014 року, відвідує Івана майже щодня. 

-  Чим вразила мене історія Івана? Я не могла пройти  повз, тому що в нього насправді дуже важка ще й життєва ситуація, - ділиться Мар’яна. – У нього нікого немає з рідних, тому ніхто до нього не приходить і ніхто не відвідує.

А Іван справжній герой, дуже мужня людина, і ми з волонтерами намагаємося піклуватися про нього так, щоби він не почувався самотнім. Щоби захисники, які не шкодуючи свого життя боронили Україну, відчули нашу безмежну вдячність і турботу. А найголовніше, що ми хочемо, це знайти клініку, аби підняти Івана «на ноги».

Іван потребує складного протезування. У бійця висока ампутація обидвох ніг, а це завжди важкий пошук клініки, яка б взялася за такий випадок.

Львівські волонтери  шукають клініку, яка візьметься протезувати Івана.

 Поки що без жодного результату…

Але він не здається. Іван мріє встати на «ноги», і попри усі важкі обставини ходити. Щодня на візочку він приїздить до тренажерного залу, робить силові вправи, аби зміцнити м’язи, щоби тримати вагу тіла на протезах. У візочку  він  лише кілька місяців. До того був лежачим.

Його надихає приклад Миколи «В’юна», який  разом з ним перебував у реабілітаційному центрі «Галичина». «Громада» докладно розповідала про його військовий і людський подвиг. Микола   вже пройшов цей шлях, він зараз адаптується до протезів в американській клініці.

У найважчі моменти Івана рятують спогади про його сад… Йому болить, що він вже не зможе обходжувати його, як раніше. Для людини на протезах це надто важка робота.

Але подальше своє життя він все одно планує пов’язати з деревом. Хоче спробувати себе у  різьбярстві по дереву. У Кам’янці-Бузькій на Львівщині асоціація  інвалідів  зараз готує проєкт, у рамках якого ветеранів українсько-російської війни навчатимуть виготовляти вироби з дерева, і навіть вироби з куль, які матимуть збут за закордоном.

Війна зламала його життя, але  не зламала його стійкості. Навіть без двох ніг він залишається титаном духу і незламності. Будь-що він прагне стати на «ноги». І хоча війна для нього вже позаду,  попереду у нього важкий бій за своє майбутнє.

Читайте також:

Харківський політолог запропонував назвати український спецназ покари - «Паля»