Топ-ІПСО тижня (18.08 - 25.08): «договірняк» у Харкові; чому не обміняли “азовців”; “зрада” Покровська. А Гарріс «цілувалася» з Путіним...

Тижневий огляд «Громада» починає зі святкування Дня Харкова та Дня Незалежності у Харкові.

Зоряне небо на Сумській, велика кількість машин, сімей з дітьми та молоді, яка веселиться! Відчуття безпеки і миру... Судячи з відгуків у соціальних мережах, мої почуття поділяє більшість харків'ян.

Аргументи проти: не можна такого допускати в той час, коли Харків майже щодня обстрілюється важкими авіабомбами. Чому не забезпечили безпеку харків'ян? Мерія начебто вчинила злочин, дозволивши в прифронтовому місті масові гуляння...

І, нарешті, апофеоз «харківської змови»: мовляв, харківська влада домовилася з Росією...

ЩО тут не так?

Кумедно, яким чином домовилися? Мер Харкова особисто дзвонив генералу Герасимову, а також керівнику СЗР і члену Вищої Ради «Єдиної Росії» Сергію Наришкіну? А, можливо, безпосередньо верховному головнокомандувачу (він же - імператор)? Мовляв, бийте по Куп'янську, Балаклії, тільки не чіпайте Харків...

Авторка цих рядків вважає, що на ці дві доби - 23 і 24 серпня - справді було вжито настільки прецедентних заходів безпеки, на які в нас поки що немає сил і відповідних видів оборонного озброєння, щоб забезпечити таку безпеку раз і назавжди.

Здається, заради цих двох розкішних мирних днів непомітно працювало чимало людей: і високопоставлених військових, і спецслужби, і правоохоронці, і навіть консультанти-психологи. Можна припустити, що ця робота координувалася в Києві на найвищому рівні.

Яким чином безпеку забезпечили на два дні, сьогодні нам ніхто не розповість, але ми обов'язково дізнаємося про це після війни.

НАВІЩО це треба?

У поширенні чуток про те, що Харків нібито домовився з ворогом, зацікавлені дві сили.

Кремль не вперше заклопотаний тим, щоб посіяти серед харків'ян скепсис і недовіру до муніципальної влади, яка не здала місто.

Не забуваймо, що там, за поребриком, влаштувалися і не гають «час даремно» «опзжисти», «наші», російські шовіністи всіх мастей та їхні пропагандисти, які сплять і бачать, як би їм повернутися в Україну і в Харків.

І ось 23 і 24 серпня вони всі опинилися в нокауті!

Поранене, постраждале місто практично все вийшло\виїхало на свої святкові вулиці, багато молодих облич...

Такого щирого (не офіціозного) Дня Харкова і такого Дня Незалежності, коли місто стає майданчиком для єднання і спілкування, харків'яни не пригадають за 33 роки.

Цей день дав натхнення жити і працювати в улюбленому місті тисячам і тисячам людей, які навіть вимушено живуть далеко від Харкова, і найголовніше - надію на Перемогу.

Завдяки здійсненому чуду, душа втомлених від війни людей реально співає від упевненості, що все буде добре. Обов'язково все буде добре!

День міста став символом нашої безстрашності та сили.

Ви можете повірити, що в такому може бути зацікавлена Москва?

На ранок після обміну полоненими між Україною і Росією, у соцмережах почали ширитися обурені коментарі, які послідували за гнівним постом Героя України, командира "азовців" Дениса Прокопенка про те, що серед наших захисників, яки були обміняні на рашистських строковиків,- нема жодного "азовця"!

У суспільстві згадували, як майже кожний з захоплених російських полонених-строковіків на Курщині сльозно просив Путіна, аби він скоріше обміняв їх на українських вояків "Азову", більше тисячі з яких третій рік перебувають у страшних умовах рашистського полону

Журилися: як же так?

ЩО тут не так?

Координаційний штаб України уточнив, що всі повернуті додому - військовослужбовці-строковики, деякі з них перебували в російському полоні від перших місяців російського вторгнення 2022 року. Серед звільнених є військові моряки, прикордонники, а також 82 захисники Маріуполя, 50 з яких захищали «Азовсталь».

З цієї офіційної заяви можна судити, що інакше російська сторона на обмін не погоджувалася...

Україна могла б відмовитися? Заявити: або «азовці», або... ніхто?

Судячи з того, що обмін відбувся за схемою: строковиків міняємо на строковиків, я думаю, що ні, не могла!

НАВІЩО це треба?

Полковник Нацгвардії України, командувач обороною Маріуполя, який під час облоги останнім залишив «Азовсталь», Денис Прокопенко (Редіс) не може не турбуватися про полонених побратимів з «Азова».

21 вересня 2022 року Денис Прокопенко був звільнений під час одного з масштабних обмінів полоненими. Разом з іншими командирами гарнізону «Маріуполь» Святославом Паламарем («Калина»), Олегом Хоменком («Апіс»), Сергієм Волинським («Волина»), Денисом Шлегою був інтернований на території Туреччини. Внаслідок безпрецедентної обмінної операції« Редіса» та інших командирів з «Азовсталі» поміняли на 55 російських військовополонених.

6 липня 2023 року Денис Прокопенко зустрівся з особовим складом бригади «Азов» і заявив:

Перебуваючи у полоні я сказав, що для мене ця війна не закінчиться, доки ми не повернемо з полону нашого останнього бійця та не відновимо кордони України на стан 1991 року.

 

Однак на наших очах відбувається емоційна маніпуляція, коли політичні популісти навіюють суспільству іншу - конфронтаційну думку.

Мовляв, «азовців» не міняють «навмисне», бо президент Зеленський нібито прагне до того, щоб  незламні й патріотично налаштовані герої-азовці й надалі перебували в нелюдських умовах рашистського полону, аби «не створювати навіть гіпотетичної загрози його абсолютній владі».

Нагадаємо, щоб звільнення командирів маріупольського гарнізону відбулося, свого часу українській дипломатії і главі української держави довелося докласти неймовірних зусиль і просити президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана про таку послугу.

Ну, що на це можна сказати?    Тільки те, що сказав сам Редіс:

Наступна спроба (звільнити «азовців», - ред.)  вартуватиме ще дорожче…

І все тому, що протилежна сторона не погоджується на формулу Зеленського «Обмін всіх на всіх».

Все інше - вигадки політичних популістів, які готові використовувати у своїх цілях почуття українців до захисників Маріуполя.

Ще одна болісна тема, яку розкручують притичні популісти: не треба було наступати на Курщину, коли під загрозою здача Покровська...

Коли я пишу ці рядки, Генштаб України повідомляє

На Покровському напрямку росіяни здійснили 17 штурмових дій у районах семи різних населених пунктів. 11 із цих атак проходили біля Калинового та Новогродівки. Де, до того ж, ЗС РФ задіяли для ударів гелікоптери Ка-52.

 

І так з величезною інтенсивністю день у день. Кровопролитні бої тривають уже кілька місяців. Боляче і страшно... Адже здача Покровська ворогові - це практично вихід окупаційних військ до кордону Дніпропетровської області.

ЩО тут не так?

Турбуватися є підстави, але чому диванні коментатори думають, що має місце перспектива зрадницької здачі українських позицій на Покровському напрямку або того гірше - недалекоглядність Генштабу ЗСУ?

НАВІЩО це треба?

Покровська тема зараз у топі не тільки у політичних популістів усередині нашої країни, противник теж вельми активно насичує її інформаційно, відводить увагу від власної невдачі в Курській області.  Бо тема Покровська - це тема їхніх надій на успіх.

Звернемо увагу на втрати російських окупаційних військ, завдяки їхнім масивним «м'ясним» штурмам. Вони настільки великі, що від їхньої кількості втрачають дар мови практично всі військові аналітики. Військові фахівці в усьому світі не розуміють, як російська армія може нести такі втрати і продовжувати атаки на Сили оборони України?

Кремль до кінця (не сумніваємося, що - його власного) кидатиме особовий склад на Покровський напрямок, ігноруючи Курський.

Як пише у своєму тг-каналі військовий оглядач Олександр Коваленко:

Торецько-Покровський напрямок на 25 серпня: російські війська зосередили значні сили, але їхні просування зупинено.

Прогнозувати розвиток подій на війні дуже складно. У будь-який момент ситуація може змінитися в той чи інший бік.

Людям невійськовим залишається довіряти ЗСУ, які дбають про збереження особового складу, і пам'ятати, що пораженська інформація - це підрив нашого бойового духу.

Рано чи пізно цей повзучий наступ зупиниться, противник має виснажитися.

Колишній президент Дональд Трамп заявив, що його опонент від Демократичної партії на президентських виборах, віце-президент Камала Гарріс, зустрічалася з президентом Росії Володимиром Путіним за кілька днів до того, як Росія вторглася в Україну у 2022 році.

У промові в Північній Кароліні Трамп сказав: «Згадайте, коли Байден послав Камалу в Європу, щоб зупинити війну в Україні. Вона зустрілася з Путіним, а потім через три дні він напав…»

ЩО тут не так?

Гарріс ніколи не зустрічалася з Путіним. Насправді вона зустрічалася з союзниками США , включаючи президента України Володимира Зеленського, на Мюнхенській конференції з безпеки за кілька днів до вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. Путіна на конференції не було.

НАВІЩО це треба?

Ця брехня переслідує, як мінімум, дві мети.

Очорнити Гарріс в очах американців, які співчувають українцям і виступають за допомогу Україні.

Показати основний посил передвиборчої кампанії Трампа щодо України: тільки він, Трамп, нібито нічим не заплямований...

...Загалом, коментуючи інформаційні події минулого тижня, неважко помітити, що емоційно маніпулятивна інформація, якщо її повторюють довго й часто, цементується у свідомості людей, і в поєднанні з поточними подіями створює бажані настрої в суспільстві. Настрої, мета яких - завдати шкоди політичному опоненту.

Читайте також:

Світове місто Харків. Улюблене, незламне, особливе... Таке, що хочеться кожен камінчик гладити...