Топ-ІПСО тижня (30.09 - 06.10): як харківський фантаст бореться «за демократію» у Швейцарії, навіщо ЗСУ «бомбили» Курську АЕС, як реагувати на «ботів» і чорна поземка

Це діалог із соціально-фантастичної повісті Аркадія і Бориса Стругацьких «Важко бути богом».

 А інший дивовижний і парадоксальний автор Франц Кафка писав після Першої світової війни:

Усе, зокрема й брехня, служить істині. Тіні не гасять сонце...

Отже, продовжуємо сумніватися, перевіряти і перевіряти ще раз, вчитися виявляти маніпуляції, щоб послужити істині і щоб тіні не гасили нам сонце в тумані інформаційної війни. 

«Громада» зібрала топ-ІПСО минулого тижня.

Брати Стругацькі в Епоху Великого радянського наїву 60-х років минулого століття серед небезпечних для диктаторів персонажів згадали і «грамотіїв-мрійників». Напевно, тому що мрійники здатні уявляти у своїй уяві інший - кращий, справедливіший світ. Але інший - не означає вигаданий, спотворений або навмисно маніпуляційний...

Під час підготовки нещодавнього огляду іноземних ЗМІ ваша оглядачка випадково натрапила у швейцарській німецькомовній газеті «Neue Zürcher Zeitung» на прецікаву статтю. 

Виявилося, що її автор Сергій Герасимов гордо підписався як «письменник, який живе у великому Харкові, що досі перебуває під обстрілом росіян».

Стаття-блог обережно називається «Зрозуміло, що під час війни демократія має призупинитися – все ж українська держава робить щось принципово неправильне».

Дуже захотілося дізнатися, що ж ми робимо «принципово неправильно»?

Основна ідея автора: Україна - це «олігархічний концтабір»; в якому за 30 років так і не вдалося побудувати демократію.

Напевно, краще б зараз приєднатися до Путіна. Гірше все одно не буде, бо гірше бути не може, 

 

- цитує фантаст Сергій Герасимов першого зустрічного безіменного співвітчизника.

Ну, а потім, ось і перше конкретне посилання Герасимова - на реальну особу, мало кому відомого «українського історика і журналіста Ігоря Швеця». Письменник-фантаст із Харкова переказує для європейських читачів викладене І. Швецем відео, на якому троє нибито «мобілізаторів» штовхають чоловіка на землю, а потім починають бити його ногами.

Що буде далі? Що буде з Україною? Чесно кажучи, це страшно,

— із жахом лякає європейського обивателяГерасимов.

ЩО тут не так?

Ну і ну! Виходить, що Путін, який сидить на троні чверть століття, кращий за нашу вольницю?

Можливо, авторка не знає харківського письменника Герасимова, оскільки в жанрі фантастичної літератури віддає перевагу класиці (Стругацьких, Кларка, Саймака, Гайнлайна), а не сучасним авторам.

Хоча, якщо погуглити, практично у всіх джерелах, присвячених сучасним книжкам у цьому жанрі, Сергія Герасимова називають письменником «російським». Просто тому, що всі основні його твори протягом багатьох років видавалися в російських видавництвах.

А «історик і журналіст» Ігор Швець узагалі не гуглиться без vpn і знайти цього персонажа можна лише в російському Живому журналі, наскрізь просоченому z-пропагандою.

Читач запитає: а як же щоденні жахливі кадри по всіх телеграм-каналах про те, як ТЦКашники злісно скручують на вулицях українських міст мобілізованих хлопців, а тих бабусі мало не сумками відбивають... Ай-яй-яй!

І нікому не спадає на думку поцікавитися: а хто це все так детально знімає на відео і як це настільки легко виходить? 

Український Центр протидії дезінформації неодноразово зазначав:  студії, що виробляють подібні відео – з Росії і пов’язані з Міністерством оборони та головним розвідувальним управлінням РФ.

А ті нечисленні відео, які верифіковані, як зняті в Україні, стосуються затримання дезертирів за участю поліції (як і належить за законом). Міноборони України неодноразово нагадувало, що 

ТЦК не має повноважень затримувати на вулицях будь-кого.

Що маємо, як то кажуть, у «сухому залишку»?

Практично всі «свідчення» у статті Герасимова для швейцарського видання наводяться або з посиланням на безіменних блогерів, або на перших зустрічних співгромадян (от же не пощастило людині з колом спілкування в обстрілюваному Харкові!)

І ось це ось усе - із циклу «одна баба сказала» - наш письменник поширює на весь німецькомовний світ?

НАВІЩО це потрібно?

Немає слів - одні емоції. На мій погляд, немає ні сорому, ні совісті у «харківського письменника-фантаста», який намагається представити для величезної європейської аудиторії свою країну, що спливає кров'ю, як «олігархічний концтабір», та ще й на тлі харківського горя, що роздирає душу, коли країна-агресор майже щодня руйнує рідне місто керованими авіабомбами.

У той самий час його колеги по фантастичному письменницькому цеху - Генрі Лайон Олді (харків'яни - Олег Ладиженський і Дмитро Громов) пишуть про те, як російський снаряд знищив у Харкові будинок Миколи Макаровського, голови фестивалю фантастики «Зоряний міст».

І Олег Ладиженський записує: 

Зла іронія долі: снаряд прилетів з того боку, звідки до гостинного Харкова на «Зоряний міст» багато років поспіль приїжджали російські письменники-фантасти. Їли-пили, виступали на семінарах і лекціях, милувалися святковим феєрверком. Багато з них зараз підписали відкритий лист на підтримку війни, публічно схваливши варварські обстріли Харкова. Листи і снаряди - страшне сусідство.

Мимоволі думаєш: війна, як рентген, просвічує - хто є хто. Зокрема й серед мрійників-фантастів.

Сумніваюся, що автор з таким багатим бекграундом публікацій пише щось спонтанно, заздалегідь не продумавши.

Звичайно, кожен з нас бажає, щоб його країна була вільною і демократичною. Саме тому сьогодні, коли результат виборів у США під питанням, ми особливо потребуємо підтримки європейського суспільства, для якого демократія - це святе. Але знаходяться письменники-«доброзичливці», які навіюють німецькому бюргеру, ніби Україна на його підтримку зовсім не варта.

Цитата зі статті (переклад з німецької):

Однією з істотних ознак демократії є верховенство права. Наразі це також призупинено. Саме цей факт наразі найбільше хвилює українців. Кілька днів тому сантехнік, який міняв кран у нашій квартирі, здригнувся, коли почув, що одного з наших котів звуть Бурсик. Справа в тому, що ця назва звучить як «бусік», маршрутка, а слово «бусік», як і ім’я Лорда Волдеморта в «Гаррі Поттері», не вимовляється. Ось якими є нині реалії української демократії.

 

Що спільного може бути у переляканого сантехніка, маршрутки, кота Бурсика, лорда Волдеморта і верховенства права? Тільки каша в голові автора.

Росіяни вдалися до чергової провокації, заявивши, що ЗСУ нібито спробували атакувати Курську АЕС у Курчатові. Про це пишуть росЗМІ та ТГ-канали.

Зазначається, що для удару начебто була використана французька авіабомба. ППО нібито відпрацювала і бомба впала біля станції. Виникла пожежа.

Інші російські джерела волають, що то були ракети HIMARS

ЩО тут не так?

Як зазначив керівник Центру протидії дезінформації, офіцер Сил оборони України Андрій Коваленко, російські вкиди про нібито атаку по АЕС чотирма ракетами HIMARS, усі з яких були перехоплені російською ППО, – це відверта неправда. 

Звісно ж, що ніхто не бив по АЕС, у цьому немає жодної доцільності. Росіяни показують якусь пожежу в Курчатові і на відео є вибух на землі. До чого тут обстріл АЕС? Вона далеко. Нічого спільного з атакою на Курську АЕС немає,

 – заявив керівник ЦПД.

Насправді вибух у місті курських атомників Курчатові був. Денний удар 3 жовтня припав на військовий об'єкт. У мережі з'явилося відео, зняте очевидцями, на якому після удару вибухає склад боєприпасів. Автори відео зазначили, що з об'єкта вибігли російські військові.

Вибухи сталися приблизно за п'ять кілометрів від Курської АЕС, на відео чути звуки детонації, імовірно боєприпасів.

НАВІЩО це треба?

Ви звернули увагу: російська пропаганда лякає своїх читачів і глядачів, що по мирній атомній електростанції Україна нібито била західною зброєю - чи то французькою, чи то американською.

Усе це - частина великої інформаційної кампанії для того, щоб а) домогтися обережності в наданні Україні далекобійної зброї з боку західних партнерів (мовляв, «божевільні» українці битимуть їм по АЕС); б) привід для продовження політики ядерного шантажу з боку РФ із погрозами усьому світові: ми, мовляв, у відповідь вдаримо ядерною боєголовкою по Лондону.

Під час стримів із зруйнованого Охматдиту - мій профіль був заблокований Фейсбуком.

 

Причиною стали не кадри з місця трагедії внаслідок російського ракетного удару, а зовсім інше. В 2015-му році я запостив мем який гуляє інтернетом, де стоїть весь клас школярів і дивіться в камеру посміхаючись, а одна дитина розвернулась спиною.

Суть мему: не будь як всі.

І саме те фото послужило приводом для бану.

Про це розповів харків'янин, відомий мандрівник і блогер Артемій Сурін. Думаю, його поради багатьом із нас стануть у нагоді!

ЩО тут не так?

Як це все працює та до чого тут російські ботоферми - пояснює Артемій Сурін.

Деякий час назад, коли я почав їхати по всій Україні та висвітлювати події повномасштабної фази війни - помітив що до мене почали під кожний пост приходити боти. Останнім часом вони навіть почали писати українською, але наративи їх чіткі та зрозумілі, їх легко ідентифікувати.

Як вони діють?

• Перше - це моніторять, хто займає проукраїнську позицію, має аудиторію та пише про війну.

• Друге - аналізують сторінки таких людей, знаходять контент за який можна зачепитись. Навіть, якщо це фото школяра спиною у класі - дехто може трактувати це як порушення норм моралі.

• Третє - у потрібні їм моменти, як ось ситуація із знищенням Охматдиту їхніми ракетами, боти масово скаржаться на якусь фото (зачепку) і ФБ автоматично блокує ваш профіль. Мінімум на три дні.

Таким чином субʼєкт вимкнений. Ніяких ефірів з «Охматдиту», постів на цю тему і т. ін.

 

А за три дні інформаційний фон вже зміниться. Ситуаційна справа зроблена.

ЩО робити?

Продовжувати займати позицію, писати, підтримувати, висвітлювати.

Підтримувати один одного та памʼятати що ворог підступний тим, що мʼяко стелить свої наративи, майстерно маніпулює емоційними станами та інформаційним фоном. Але в реалі всі ми знаємо і Бучу, і Маріуполь і «Охматдит» і тисячі інших кривавих прикладів.

Маємо все це памʼятати. Маємо бути уважними.

***

Оскільки вже цей огляд проходить під знаком пророчої фантастики, то, почавши з роману братів Стругацьких «Важко бути богом», завершимо новітнім романом харківських авторів - книгою, написаною Генрі Лайоном Олді вже під час війни.

Олег Ладиженський і Дмитро Громов назвали її «Чорна поземка», мабуть, під враженням гару, що його трагічним лютим 2022 року мело вулицями завмерлого Харкова.

У романі, виданому у квітні 2024 року, події відбуваються у воєнному Харкові, а його герої - душі загиблих під час обстрілів харків'ян, які перебувають у небезпеці стати здобиччю демонічної сили у вигляді чорної поземки, що живиться ними.

Ця чорна поземка володіє цифровими технологіями, перетворюючись на QR-код і пропонуючи рятувальній бригаді «комунікувати» та ділити «кормову базу» (це своєрідний привіт авторів базікалкам і проросійським тролям із соцмереж).

Чорна поземка нападає і на живих людей - пропонує їм жити відчуттями та емоціями минулого.

А минуле як болото. Не дозволяє нам рухатися в майбутнє, яке не може і не буде схоже на те, що вже колись було. Як би не хотілося комусь нас стерти в чорну поземку тільки за те, що ми не хочемо в цьому минулому жити.

Читайте також:

І не те, щоб - так, і не те, щоб - ні... «Великий експеримент» в Україні: чи буде ухвалено рішення про удари далекобійною зброєю вглиб РФ?