Трилер 1939 - 2025. Умиротворення: від Гітлера до Путіна. Таке кіно…

Спогади можуть піднятися, встромитися в теперішнє і не відпускати. Минуле — це одна з речей, про які я часто пишу. Як виявилось, це не завжди приємне місце.

Це цитата з інтерв'ю видатного британського сценариста та режисера Стівена Полякоффа, який у 2009 році і створив цей фільм під назвою «Glorious 1939» («Славетній 1939») – в українському перекладі він має назву «1939».

Туманно-замкова, пасторальна, аристократична Англія. Дивно, як режисеру вдалося в односерійній стрічці поєднувати одночасно розмірену тишу елітарного життя та напругу трилера.

Події розгортаються в аристократичному маєтку, у родинному колі високопоставленого дипломата. 

Дія фільму відбувається в 1939 році в Англії. Молода актриса Енн, яка виросла в сім'ї англійських аристократів, які її удочерили, стає мимовільно причетною до змови проти уряду.

Знайдені Енн записи переговорів на грамплатівках свідчили про те, що англійська еліта намагається в обхід політики Черчілля укласти мирний договір з Гітлером. Енн намагається докопатися до правди, але всі, до кого вона звертається за допомогою, гинуть. Дівчина розуміє, що сама опинилася в смертельній небезпеці.

Одна історія правдива, а інша — вигадка, і ваша авторка вирішила підключитися до захоплюючого сюжету з історичної точки зору. Що відбувалося у Британії у 1939 році насправді…

Політика умиротворення — це специфічний різновид військової політики країни (держави), суть якої полягає в поступках державі-агресору, заради компромісів, на які йде країна, щоб утримати ворога від порушення миру або застосування крайніх заходів. Термін найчастіше вживається для пояснення зовнішньої політики британського уряду на чолі з Дж. Р. Макдональдом (1931–1935), а пізніше — Стенлі Болдвіном (1935–1937), Невіллом Чемберленом (1937–1940) у питаннях щодо нацистської Німеччини у 1933–1939 роках, яка найбільш яскраво проявилася в 1937–1939 роках. 

Така політика призвела до повного розпаду Версальської системи, Ліги Націй та системи колективної безпеки, радикально змінила баланс сил в Європі, значно послабивши геополітичні позиції Великої Британії та Франції, але посиливши Німеччину на чолі з Гітлером.

У 1939 році Британія мала вирішити, воювати з нацистами чи підкоритися. Сьогодні ми знаємо результат зробленого вибору.

А тоді, у «славетному 1939 році»?

Поки нацисти нарощували свою військову машину, британці вагалися. Їхні європейські союзники руйнувалися. Якщо Британія воюватиме, вона програє. Не було жодної перспективи, що Америка прийде на допомогу. Сталін, навпаки, укладав з фашистами мир.

Черчілль казав, що Британія повинна воювати, навіть якщо поразка неминуча. Це питання честі. 

Однак аргумент на користь укладення угоди не був ганебним. Війна могла б призвести до знищення країни, до перемоги нацистів.

…А ви зустрічали в сьогоднішніх українських пабликах таку думку? О, я нерідко чую її від українських інтелектуалів та навколополітичних коментаторів: мовляв, якщо ми не хочемо втратити Україну, треба негайно укладати мир із агресором. Будучи обережними і досвідченими, ці люди, які часто володіють вченими ступенями і званнями, уникають конкретики. Вони не пишуть – на яких умовах слід укладати мир.

При цьому їхній настрій очевидний: у небажанні миру вони звинувачують українську, а не кремлівську владу.

Так і чується: «Досить смертей та руйнувань… Досить, вистачить, вистачить чинити опір!»

З першою частиною цієї фрази згодна повністю. З другого – категорично ні. Тому що цілі у тих, хто руйнує, і у тих, хто чинить опір, – різні. Одні – прагнуть вбити та знищити. Інші – захистити та відновити життя.

Чи можна вирішити конфлікт за допомогою компромісу з агресором? Це питання постійно постає під час російсько-української війни перед нашими союзниками, піднімається в ЗМІ, нервує українських громадян, які, як ніхто інший, бажають миру.

Історія повторюється, і все це вже було! У тому «славному 1939»…

Ця тема хвилює британського режисера Стівена Полякоффа, нащадка емігрантів ще з більшовицької Москви 1920-х років, постійно.

Дід режисера утік з Росії разом зі своїми дітьми в 1924 році, коли до влади прийшов Сталін, маючи лише діамант, захований у його черевику.

Алекс Полякофф, батько Стівена, був підприємцем і винахідником.

Як єврей, Стівен Полякофф також має сімейні зв'язки з Катастрофою, яка розгорнулася в Німеччині – Катастрофою, яка переслідує значну частину його творів.

Стівен Полякофф. 

Наприклад, у четвертій частині другого свого фільму «Близько до ворога» Стівен розкриває таємницю про те, що чиновник Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства Гарольд Ліндсей-Джонс знав про планований державний переворот у Німеччині з метою повалення Гітлера в 1938 році. Хоча персонаж його героя вигаданий, сюжет ґрунтується на історичних фактах.

У серпні 1938 року прусський аристократ Евальд фон Кляйст зустрівся з Вінстоном Черчиллем. Кляйст стверджував, що за умови заохочення низка німецьких генералів на чолі з генералом Беком можуть відмовитися від нападу, і закликав до певних жестів, «щоб кристалізувати поширені та справді універсальні антивоєнні настрої в Німеччині».

Теодор Кордт, який виконував обов'язки повіреного у справах у німецькому посольстві в Лондоні, вважався життєво важливим контактом з британцями, від якого залежав успіх змови. Змовникам потрібна була сильна британська опозиція захопленню Гітлером Судетської області.

Теодор Кордт повідомив про існування плану військового перевороту проти Гітлера безпосередньо лорду Галіфаксу, міністру закордонних справ. Черчилль, який на той час був лише депутатом із задньої лави, також написав Галіфаксу, закликаючи його серйозно поставитися до змови.

Едуард Фредерік Ліндлі Вуд – англійський політик, один із лідерів консерваторів. 1925 року йому було присвоєно титул барон Ірвін, у 1934 — віконт Галіфакс, у 1944 — граф Галіфакс.

У 1935-1938 роках - лідер Палати лордів. Був прихильником умиротворення Німеччини - підтримував політику Невіла Чемберлена щодо задоволення вимог держав осі. Лорд Галіфакс був міністром закордонних справ у його консервативному кабінеті у 1938—1940 роках.

Лорд Галіфакс, міністр закордонних справ Великої Британії у 1938—1940 роках. Актор Білл Найі у фільмі «1939» чи не правда, дуже на нього схожий? 

Однак, незважаючи на цю розвідку, в якій детально описувалася дата запланованого нападу та інформація про опір Гітлеру в його армії, що підтверджувало інформацію, отриману урядом з інших джерел, прем'єр-міністр Невілл Чемберлен відмовився сприймати змовників серйозно.

Черчилль написав Чемберлену, закликаючи його підтримати змовників, але той знову відмовився, і Міністерство закордонних справ також поставилося до цього з глибоким скептицизмом.

Міністерство закордонних справ хотіло, щоб німецькі військові діяли самостійно та позбулися Гітлера, тоді британці підтримували б генералів після цього. Але німецьким військовим потрібна була британська підтримка до перевороту.

Якби Британія та Франція у вирішальний момент чехословацької кризи виявили бажання провести межу, це б означало їхню підтримку запропонованого перевороту. Однак рішення Чемберлена заспокоїти Гітлера та підписати Мюнхенську угоду завадило перевороту відбутися.

Невіл Чемберлен та Адольф Гітлер в Мюнхені. Лорд Галіфакс та Герман Герінг. 

Сценарист і режисер Стівен Полякофф вирішив грати прямолінійно та тверезо. Це ніколи не відбувається так, як мало б бути, пише The Guardian у рецензії на фільм «1939».

Він показує, як пацифістські поради тих, хто вижив у Першій світовій війні, були викрадені та перекручені змовою впливових аристократів, які були сповнені рішучості зберегти статус-кво будь-якою ціною.

У фільмі «1939» на території розкішного заміського маєтку у розмови точяться лише про війну та умиротворення, про Черчилля та Чемберлена. Під холодним, пильним оком агента Міністерства закордонних справ, якого грає Джеремі Нортем, депутат парламенту (Девід Теннант), що брязкає зброєю, закликає до дій проти Гітлера, а потім раптово гине.

Ромола Гарай грає Енн Кіз, акторку, прийомну дочку шанованого державного діяча у виконанні Білла Найї.

Гинуть і всі, хто намагається чинити опір політиці умиротворення. Стівен Полякофф навмисно нагнітає жах та безвихідь того, що відбувається. Особливо, коли британці, залишаючи свої будинки, масово присипляють домашніх улюбленців, і там же в багатті цієї «ветеринарної інквізиції» згоряє й тіло коханого головної героїні – ще одного вбитого супротивника угоди із Гітлером.

Потужний образ – нагадування про майбутні печі Освенциму та світову пожежу, яку так і не вдалося запобігти.

Спроби продовжувати політику умиротворення Гітлера робилися британським істеблішментом і після оголошення війни.

Чи були умиротворювачі 1939 року монстрами? Це питання продовжують ставити собі деякі сучасні журналісти…

Американському військовому аташе в Лондоні стало відомо, що в Сіті {т. е. на біржі) всі у будь-який момент були готові приступити до здійснення політики умиротворення », оскільки їх дратували дії Черчілля, який не дбав, на їхню думку, про збереження імперії.

Лідерам торі приписувалися задуми «усунути всіх джентльменів із уряду, і навіть із Палати громад». Задля збереження привілеїв британського істеблішменту та порятунку Британської імперії міністр закордонних справ лорд Галіфакс та його заступник Р. А. Батлер у червні 1940 р. звернулися до Гітлера з питанням про умови миру з Німеччиною.

Очікувалося, що, надавши Гітлеру континентальну Європу, Британія матиме можливість зберегти свою імперію з усіма її колоніями та підмандатними територіями.

На думку Мануеля Саркісянца (1923-2015) - німецького соціолога та історика вірменського походження, професора політології інституту Південної Азії Гейдельберзького університету,

таким чином лорд Галіфакс лобіював інтереси цілої групи людей: біржовиків, великих промисловців, землевласників-торі і навіть представників королівського двору, що побоювалися падіння імперії.

У свою чергу король Георг VI хотів зробити лорда Галіфакса прем'єром, очікуючи від цього «безпристрасного торуй», що він зуміє пояснити угоду з Гітлером інтересами імперії та збереже Британську імперію та британський флот у цілісності.

Однак наприкінці травня 1940 р. цим планам завадив Уїнстон Черчілль, якого підтримали лейбористи.

У відповідь лорд Галіфакс назвав Черчілля та його соратників «гангстерами».

Незважаючи на ці події, Галіфакс продовжував (потай від свого прем'єра) пошуки мирного вирішення конфлікту з Третім рейхом, розраховуючи зберегти Британську імперію, якій він був відданий більше, ніж Кабінету міністрів, членом якого був. У результаті 18 червня 1940 р. Черчіль довелося пригрозити лорду Галіфаксу арештом.

Спроби «знайти мирне рішення», зроблені урядовцями Чемберлена, не залишилися без відповіді. Весною 1941 р. Рудольф Гесс привіз до Англії пропозицію «від імені Гітлера», що включало визнання Британської імперії та гарантії її стабільності; за це Третій рейх вимагав для себе свободи дій у континентальній Європі (проти більшовизму).

«У воєнний час довіра – це все» - написано на постері фільму "1939".

Та обставина, що Росія стала більшовицькою, Гітлер вважав таки щасливим чинником для своєї політики. Це (нібито) забезпечувало йому легке завоювання східних просторів. У той час як Росія приречена на знищення, Британську імперію можна врятувати, якщо тільки прийме дружбу Гітлера.

Черчиллю вдалося змусити свій розірваний розбіжностями кабінет відмовитися від «щедрої» пропозиції Рудольфа Гесса.

Завдяки спеціальному законодавству, прийнятому з метою обмежити вплив подібних елементів усередині країни, уряд Черчілля зміг, починаючи з 22 травня 1940 р., заарештувати 1769 осіб, серед них і капітана Арчібальда Мола Ремзі та адмірала сера Баррі Домвілла.

Незважаючи на вжиті заходи, торі невдовзі спробували повалити кабінет Черчілля і сформувати новий уряд, готовий дійти згоди з Гітлером.

Професор Саркісянц звертає увагу на блискучих лорда Арнольда та лорда Бакмастера, які грали на лондонській біржі; лорда Берстеда, лорда Брокета, лорда Бакстона, лорда Хармсворта, лорда Мансфілда, лорда Рашкліффа, які — до єдиного — виступали проти війни з Гітлером.

Як утім, і лорд Семпхілл, індустріальний магнат, член «Клубу правих», підпільної організації, яка використовувала доступ до військових таємниць для того, щоб переправляти ці надтаємні матеріали до фашистської Німеччини. Джон Т. С. Мур-Брабазон, наприклад, ще в 1918 р. назвав вибори «одним із найжахливіших кошмарів», сер Арчібальд Сінклер «говорив про фашистський переворот» в ім'я Британії, а лорд Небсворт ненавидів «навіть думку про парламентаризм» і вважав, що Англії необхідний мілітаристський, фашистський тиран.

Як пише Саркісянц, Джозеф Кеннеді, американський посол у Лондоні, нібито дізнався, що «Гітлер атакував би Росію, не ввійшовши у конфлікт із Англією, якби Рузвельт не вплинув на Англію, щоб вона принизила Німеччину у польському питанні».

Невілл Чемберлен скаржився йому на те, що «Англію змусили воювати Америка та світове єврейство».

Ну як зараз кремлівські вбивці скаржаться, що воювати з українцями їх змусив Захід.

Кожен із нас може припустити, що було б зі світом, Європою та з нами, якби «умиротворці» тоді досягли своїх політичних цілей.

Чи досягнуть зараз?

Ті векселі, видані мільйонами жертв у Другій світовій - згоріли 24 лютого 2022 року. Стало можливо все...

Читайте також:

Топ-ІПСО тижня (27.10 – 02.11.2025): «Альтернатива для Німеччини» запрошує до Покровська та Куп'янська; маніпуляція на мільярд; ядерне благо; РПЦ проти Няші

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.

Наша місія – просувати демократичні цінності, відповідальну журналістику та права людини.