У Харкові є ще один костел. Заячий. Що означає цей символ у тлумаченні прозаїка Василя Шкляра?

1990 року литовці наважилися кинути виклик Союзу РСР. Тоді Верховна Рада Литви, у якій після перших демократичних виборів більшість посіли представники  громадсько-політичного руху Саюдіс (тобто рух, поступ) проголосувала за відновлення литовської держави.

Сесійна зала, у якій відбулося вікопомне голосування, тепер має назву "11 березня".

Верховна Рада Литовської РСР (згодом названа Відновним Сеймом) скасувала дію Конституції СРСР і Конституції Литовської РСР на її території і заявила про вихід Литви зі складу Союзу.

За  активної участі  Вітаутаса Ландсберґіса, лідера Саюдісу,  було ухвалено декларацію про відновлення незалежності Литви. Того самого дня він був обраний головою Верховної Ради Литви (на цій посаді перебував до 1992 року).

Цікаво, що до своєї політичної кар’єри (зокрема, обрання депутатом до Верховної Ради СРСР) Ландсберґіс був професором консерваторії й досліджував творчість композитора Чюрльоніса.

11.03.1990 ухвалили закони «Про відновлення дії Конституції Литви від 12 травня 1938 року» та «Про назву держави і герб», яким було відновлено назву «Литовська Республіка» і герб, що існував до липня 1940  року. Після оголошення результатів голосування герб Литовської РСР, що був закріплений на задній стіні залу засідань, повільно закрили завісою. Після  засідання  герб був зірваний, кинутий на бруківку і депутати пройшлися по металевому гербу Литовської РСР.

Політик 1932 року народження. Видав за своє довге життя понад 30 книжок, переважно про музику, але й про литовську політику та навіть дві збірки особистих поетичних рефлексій. Має від 2017 року український Орден Свободи за визначний особистий внесок у розвиток українсько-литовських міждержавних відносин.

На фото поряд із тризубом – герб Литви, який походить від герба Великого князівства Литовського. Його називають Погоня або Вітіс (від литовського погоня, передоганяти). Лицар на коні захищає батьківщину, жене ворогів.

Опис литовського герба

У червоному полі гербового щита срібний вершник в латах на коні тримає в правиці піднятий над головою меч. На лівому плечі вершника висить щит, у червоному полі якого подвійний кольору золотий хрест. Руків'я меча і кріплення піхов, шпори вершника, вудила вузди, підкови коня і прикраси попруги та іншого спорядження   –  золоті.

Вітаутас В. Ландсбергіс. Так підписує свої книжки для дітей син політика.  Він   –  режисер театру і кіно, поет, публіцист, дитячий письменник. Про деякі відзнаки. Казки для дітей «Любов коня Доміника» названо в Литві  найкращою дитячою книжкою 2004 року. Вона  видана і українською мовою.

Фільм Ландсбергіса «Коли я був партизаном» (2008) отримав нагороду за найкращу оповідь кінофестивалю «Блакитний листопад» (Best story, США, 2008). Є серед його кіноробіт і фільм  «Партизанська дружина» (2011). Тобто тема боротьби за свободу залишалася й залишається для литовців актуальною у ХХІ столітті.

З анотації роману

Підійшовши до столітньої межі свого віку, колишній литовський партизан на прізвисько Лютас урешті-решт піддається на умовляння написати спогади про свою боротьбу. Відверта розповідь переростає у сповідь, повну таємниць, містичних осягнень, інтимних одкровень. За всім цим пульсує жага свободи й навіть того непідвладного дива, що зветься коханням.

У литовському дохристиянському пантеоні був окрім Перкунаса (співзвучного з нашим Перуном) був і Заячий бог. Існувала  дитяча досить болісна забава. Шкляр пише:

«Хтось із старших обхоплює твою голову біля вух і скронь, піднімає над землею так, що твої ноги теліпаються в повітрі, і каже: я покажу тобі заячий костел, ген він видніє там удалині. Від болю темніє в очах, ти, звісно, ніякого костелу не бачиш і тільки чекаєш, щоб швидше торкнутися землі ногами».

Отаким непобаченим костелом залишалася свобода для партизанів литовських та українських, які в романі намагаються здійснити тривалий рейд, щоб об’єднатися.

За переказами, король Міндовг, розриваючись між Христом і Заячим богом, збудував таємне капище-ротонду, де приносив жертви на честь свого божества.

Партизанський бункер ніби перегукується з міфологічним костелом, а уява малює й самого Заячого бога – із золотавим волоссям, очима, що проміняться блискавками. Він каже, що «треба рівно тримати хребет і не згинатися…треба стояти з останніх сил, мусиш бути, бути, бути».   

Хто вижив, тих розкидало світом. Хтось опинився за колючим дротом.

«Волею фатуму вся Литовська держава пішла під землю, але вона є. Живе, бореться і боротиметься доти, поки литовське сонце не розпорошить морок».

Від книжки, виданої у Харкові «Клубом сімейного дозвілля», пропоную переміститися до литовського міста Йонава, де знайшла прихисток 2022 року чимала громада воєнних біженок з України та їхніх дітей. Наш сайт неодноразово розповідав про справи тих родин, їхню волонтерську допомогу Україні.

Нагодою поспілкуватися,  зібрати кошти для підтримки  рідної країни, що продовжує оборонятися, став березневий

Ярмарок Казюкаса.  

Це традиційний щорічний ярмарок виробів народних промислів у Литві, що відбувається з початку  18 століття у Вільнюсі, поширився і в інших регіонах. Дійство влаштовується в день пам'яті  святого Казимира, 4 березня, та в найближчі до цього дня вихідні.

1602 року Папа Римський   офіційно оголосив колишнього  Литовського князя і Польського короля Казимира святим на території Польщі і Литви. Наступники Папи зробили Казимира святим усіх католиків і покровителем Литви.

Святого Казюкаса називають покровителем литовської молоді й майстрів-ремісників. Його життя було коротким, але сповненим вірою та благодійністю, зокрема, опікою бідних і нужденних.

Ярмаркування – це не про молитву, але про єдність, культурну інтеграцію та спроможність  повірити у свої сили й весняне оновлення не тільки природи.

Su švente, draugai! Mes esame kartu!

Зі святом, друзі! Ми разом!

Так написала на своїй сторінці письменниця і громадська активістка з Харкова Яна Вовк 11 березня 2025 року, в день відновлення незалежності Литви. Яна з донькою змушена була покидати рідне місто  2022 року під обстрілами. У Литві знайшла прихисток і однодумців. Її писанки на дереві сповнені такої ж енергії кольорів, як і нова проза, яку встигає писати у ці складні часи. 

Якби мені  запропонували придбати сувенір із Йонави, я б обрала ось такі мініатюрні будиночки в білому колі та ще й прикрашені дрібними пагінцями лаванди й висушеним зіллям із золотавими мініатюрними «кулачками», які затиснули насіння.

Безпеки  домівкам України і Литви, нового врожаю на своїй Богом даній землі. 

 Читайте також:

«Ефект письмової сповіді». Цей роман дарують розвідникам і студенткам