В окупацію через відсутність житла. Чому вимушені переселенці роками живуть у школах, дитсадках та амбулаторіях?

Найбільше переселенців, які вимушені були покинути свої домівки через війну, у Донецькій та Харківській областях.

У Донецькій – 532 тисячі, Харківській – 517 тисяч, у Дніпропетровській – 452 тисячі, в Києві – 415 тисяч, Луганській – 270 тисяч вимушено переміщених осіб.

Про це повідомляє  Мінсоцполітики.

Громадська організація «Черкаський правозахисний центр» провела дослідження «Стан реалізації житлових політик із забезпечення житлом осіб, які постраждали внаслідок збройного конфлікту в Україні. Місцевий рівень» і оприлюднила актуальні дані про наявність житла для внутрішньо переміщених осіб у громадах.

Ці дані увійдуть до підсумкового звіту, який буде презентовано державним органам та міжнародній спільноті.

-  Ми вирішили зайнятися  цим питанням тому, що починаючи з 2022 року, з моменту повномасштабного вторгнення, ми бачили велике переселення людей з місць окупації, з місць проведення бойових дій, з гарячих точок.

Ми бачили, як десятки, сотні тисяч людей проїжджали через Черкащину.

Ми бачили все те горе, ми бачили, що людям не було де переночувати, ми побачили, що на місцевому рівні  не вистачає місць для поселення цих людей.

 І ми почали комунікувати з громадами, вивчати це питання, - розповідає про мету дослідження Тарас Щербатюк, голова громадської організації «Черкаський правозахисний центр». -  

Ми стикнулися з тим, що у нас немає в достатній кількості нормального житла, щоби поселити людей. Через це органи місцевого самоврядування почали розселяти людей в школах, садочках, амбулаторіях, гуртожитках.

Водночас ми бачили, що умови в тих місцях, куди поселяли людей, не були належними для проживання.

Ці були нежитлові приміщення, і ми одразу зрозуміли, що це велика проблема. Це великий виклик суспільству, державі, органам місцевого  самоврядування.

- Вже з 2022 року ми почали адвокатувати питання щодо необхідності забезпечення гідними умовами життя саме цих людей, - зазначає  Тарас Щербатюк. - Ми почали працювати з міжнародними донорами, у нас були зустрічі і з високопосадовцями Європейського Союзу, ми увійшли до різних гуманітарних платформ, працювали з різними кластерами ООН, які займаються питанням житла.

Ми їм завжди наголошували, що недостатньо забезпечити меблями школи та садочки, де живуть біженці,  потрібно працювати системно і комплексно над тим, щоби глобально вирішувати питання забезпечення житлом вимушених переселенців.

Ми також вирішили працювати системно. З власної ініціативі ми проводили мінідослідження цього питання  і результати його надавали європейським донорам, аби переконати їх, що пріоритетним питанням в Україні є житло.

І коли у 2023 році ми побачили, що ця проблема стає ще більшою, що

умови життя для проживання не поліпшується, ми вирішили підготувати даний проект, який підтримав міжнародний фонд «Відродження»

Ми хотіли з’ясувати, які  проблеми існують в цьому питанні, яким чином ми можемо їх вирішити.

-  В рамках нашого дослідження ми направили запити абсолютно всім територіальним громадам України,  - розповідає очільник Черкаського правозахисного центру. - Ми хотіли бачити об'єктивну картину того, що власне відбувається  в малих,  великих і середніх територіальних громадах, і зробити порівняльний аналіз.

Якщо ми говоримо про зворотній зв'язок від територіальних громад, то ми отримали 721 відповідь (в Україні 1469 територіальних громад – ред.), і власне  все наше дослідження  ґрунтується саме на відповідях 721 територіальної громади.

-  Інформацію про наявне соціальне житло нам надали всього вісім громад, які мають 35 об’єктів, - розповідає Марина Куприкова, голова Східного правозахисного центру. -  Щодо  наявності фондів тимчасового житла, 62 громади повідомили про 775 таких об'єктів.

Стосовно об'єктів тимчасового проживання  або кризового житла для внутрішньо переміщених осіб, то загальна  кількість їх становить 471, серед яких, і про це важливо наголосити, 110  - це нежитлові приміщеннями, адаптовані для тимчасового проживання.

Це приміщення  різного типу - від закладів освіти до медичних та соціальних установ, які не пристосовані для постійного  проживання людей.

Водночас Марина Куприкова  навела приклади позитивних практик, які були виявлені в громадах у рамках цього дослідження.

-  Так, у Києві було придбано 113 квартир для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, - наводить  вона факти. -  В Бориспільській громаді було реалізовано проект капітального ремонту гуртожитку, в результаті цього вимушені переселенці отримали ключі від 10 житлових приміщень.

В Харківській громаді та Івано-франківській громаді затверджено цільові програми будівництва для придбання доступного житла внутрішньо переміщеними особами.  В рамках цих програм громади взяли на себе зобов'язання погасити частину кредитів, взятих ВПО для придбання  такого житла.

Але таких прикладів буквально одиниці.

Марина Куприкова  розповілала про проблеми, які були виявлені щодо використання тих чи інших об'єктів для житла.

-  Коли ми проводили дослідження, ми виділили три типи житла - це довгострокове умовно соціальне житло, короткострокове  або тимчасове житло, в якому можна проживати  від шести місяців до одного року, а також кризове житло, в якому можливо проживати декілька тижнів, - відзначає вона.

І коли ми проводили дослідження, ми хотіли побачити, які із цих типів житла переважають в Україні. Де власне люди проживають?

-  Коли ми почали отримувати відповіді, ми схопилися за голову, - зізнається правозахисниця. - Ми побачили, наскільки важкою є ситуацію в Україні з житлом.

Ми побачили, що найбільше місць для проживання  визначено в умовно кризовому житлі. Тобто там, де люди мали проживати кілька тижнів чи місяців, поки їм за цей віднайдуть інше житло, вони живуть там роками.

В чому власне проблема?

Проблема в тому, що місця для тимчасового проживання вимушених переселенців, які нині визначені в Україні, в більшості випадків  - це школи,  дитячі садки, амбулаторії, інші соціальні об'єкти, - акцентує увагу Марина Куприкова.

І це велика проблема. Тому що призначення цих місць для тимчасового проживання порушує закон. Адже приміщення, визначені для тимчасового проживання, мають бути житлові. А ці приміщення не є житловими.

-  Ми побачили, що нам терміново потрібно вирішувати питання з кризовим житлом, працювати над тим, щоби ці нежитлові приміщення ставали житловими, - ділиться  керівниця Східного правозахисного центру. -  А це великий виклик, оскільки на цьому шляху є чимало  не тільки юридичних перешкод, але ще й фінансових, політичних, з  якими доведеться зіштовхнутися при вирішенні цього питання.

 

-  Але без вирішення  усіх цих питань неможливо  зрушити з місця вирішення проблеми житла для переселенців, - вважає вона. - За тими даними,  що надали  нам органи місцевого самоврядування, у них в громадах є декілька сотень шкіл, дитсадочків, які можна було би реконструювати і зробити житловими.

Але цього ніхто не робить.

-  Люди і далі живуть у непристосованих для житла приміщеннях. Живуть в негідних умовах роками. І це аморально, - переймається ситуацією правозахисниця. -  Наше дослідження показало, що ця проблема, як була у 2022 році, так і залишається в 2024 році.

Тимчасове непристосоване житло, в якому важко або майже неможливо жити, для  багатьох вимушених переселенців перетворилося на «постійне», без перспектив подальшого покращення умов життя.

Це не лише школи, садочки, амбулаторії, але й модульні будинки у містечках.

-  Ми провели дослідження і побачили,  що ці модульні будинки також не призначені для постійного проживання, - наголошує Марина Куприкова. - Це насправді  місце для тимчасового проживання. Люди скажаться на негідні умови проживання у цих модульних будинках. В них не можна жити: влітку жарко, взимку холодно.  

Саме тому чимало модульних будиночків,  які встановили після 2022 року, зараз стоять порожні, бо люди не хочуть в них заїжджати, не хочуть в них жити.

Водночас на зведення цих  будинків витрачено колосальні кошти.

-  На мій погляд, без стратегічного бачення цієї проблеми не буде  її стратегічного вирішення на рівні громад, - переконана Наталія Єсіна, виконавча директорка Північної правозахисної групи. –  Ми бачимо, що ця діяльність в громадах наразі відбувається не зовсім системно. Це просто використання можливостей, які виникли випадково, або з'явились раптово. Скажімо, в громаду зайшла міжнародна допомога або донори  - і так з’явилося модульне містечко.

Але це не вирішує проблеми. Житлом для переселенців потрібно займатися системно, а не завдяки певній нагоді.

-  Нам треба усвідомити що внутрішньо переміщені особи найближчим часом нікуди не дінуться, нам потрібно починати працювати в цьому напрямку системно, ефективно і дієво, - констатує виконавча директорка Північної правозахисної групи. - Усвідомлення  цього дасть поштовх до внесення цих важливих питань до порядку денного на місцевому рівні.

Це мають бути хоча би плани дій, включення  їх в обласні програми захисту прав внутрішньо переміщених осіб. Мають бути прийняті такі програми принаймні на обласному рівні.

Сьогодні лише одиниці громад мають програми з забезпечення житлом, окремі громади мають прописані заходи в інших програмах соціального забезпечення або в загальній програмі соціально-економічного розвитку.

Окремих програм забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, на жаль, дуже-дуже мало. Це можна просто перерахувати на пальцях однієї руки, - резюмує Наталія Єсіна.

І причиною цьому  є брак коштів в громадах.

-  Втім, громади мають зрозуміти, що рано чи пізно їм все одно доведеться займатися програмами житла для переселенців і систематизувати цю діяльність, - вважає  правозахисниця. - Доки людина не матиме житла, доки у неї не буде даху над головою, вона не зможе ефективно працювати, не зможе активно включатися в життя громади, в яку вона переселилася.

Зневірившися, з відчаю люди починають повертатися в зону бойових дій, де вцілили їхні домівки, та в окупацію.

«Мінус 1,4 млн українців – внутрішніх біженців. Ми загубили за рік півтора мільйона людей мінімум. Де вони зараз? Я скажу – в окупації. В зоні активних бойових дій, - написав у своєму телеграм-каналі Петро Андрющенко, радник мера Маріуполя. – Півтора мільйона людей відправили в окупацію через безвихідь одним скасуванням допомоги у 2 тис грн.»

За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), які оприлюднені в жовтні 2024 року, 60% опитаних переселенців понад половину доходу своєї сім’ї витрачають на оренду житла. У середньому це 8 500 гривень з комунальними послугами.

Для 38% переселенців витрати на житло сягають 70% від доходу сім’ї. Середній дохід опитаних переселенців становить 13 561 гривню.

 -  Потрібно подумати над тим, щоби прийняти державну програму, яка була би спрямована на допомогу місцевому самоврядуванню в формуванні фондів тимчасового житла, на допомогу в реконструкції нежитлових приміщень, зміни їх цільового призначення, добудову  житла за кошти міжнародних донорів, - вважає  Тарас Щербатюк, голова громадської організації «Черкаський правозахисний центр». -  Це дало  би значний поштовх в питанні перетворення шкіл, садочків, амбулаторії саме в житло.

Тарас Щербатюк  заявив, що на зустрічах з донорами правозахисники наполягатимуть на впровадженні прозорої процедури в співпраці з місцевим самоврядуванням і органами державної влади, проситимуть виділяти більше коштів для  забезпечення вимушених переселенців гідними умовами проживання, бо це питання є нагальним і пріоритетним для України.

Читайте також:

Пасіки під вогнем. На Харківщині зібрали меду лише 25%, в Україні – 50%. Що буде з ціною?