Від хутірського раю до хімпрому. Оборонна вулиця Харківська в Сумах

У Харкові в лютому 2022 року  зупинилося метро, бо перетворилося на лінію укриттів. На  Сумській –  дві станції підземки. Там днювали й ночували дорослі й діти. Світ облетіли фотографії з метро, схожі своїм концентрованим болем: Лондон-1940,  люди покотом сплять на підлозі станції, бо в небі над містом – бомбардувальники німецьких нацистів; Харків-2022, туляться до колон і один до одного втікачі від літаків рашистів. Наша Сумська – це два найвідоміших театри міста – української драми і опери та балету, а ще – перехід на сусідню Римарську з філармонією і органною залою. Співаки, музиканти, артисти влаштовували в метро невеликі концерти для тих, хто шукав безпеки й підтримки.

За своїм впливом це перегукувалося з лондонським побутом у метро  періоду Світової війни. Там 1940 року почали видавати власні газети й бюлетені з назвами на зразок «Сабвей компаньйон» або «Свісс котеджер». Британський письменник Ерік Ларсен навів такі приклади: «Видання «Свісс котеджер» назвали на честь нової станції глибокого залягання «Свісс котедж», на якій облаштували укриття. Сама ж станція мала назву на честь  сусіднього пабу, який зовні нагадував швейцарське шале. «Вітаємо наших нічних супутників, - так починався перший випуск «Свісс котеджер»,  – наших тимчасових «печерних людей», наших товаришів по сну, сновид, хропунів, балакунів і всіх, хто живе на станції». Видавець, ночувальник бомбосховища, як і багато хто, після нічних ворожих рейдів ішов вранці на роботу. Ось так і був надрукований «Котеджер» з попередженнями і порадами та навіть натяками на воєнну сатиру. Вимушений мешканець метро і видавець у «наземному житті» пообіцяв випускати газету нерегулярно – «у ритмі нерівномірному, як галюцинації Гітлера, і з надією, що це видання існуватиме дуже недовго».  

Мене ж, навпаки, гріє сподівання, що спілкування з літераторкою із Сум Надією Позняк триватиме довго. Спільних важливих і цікавих тем у нас вистачає. Тож інтерв’ю з Надією Позняк.

Ірина Мироненко. В Ашгабаді – столиці Туркменії у 80-х вулиця Харківська виводила в пустелю Каракуми, була околицею. Назвали її на честь харківських рятувальників і будівельників, які допомагали туркменам після жахливого землетрусу кінця 40-х років. У Харківської вулиці в Сумах є своя історія?

Надія Позняк. Напевно, на цій вулиці існувало найбільше промислових підприємств. Кількісно. Тепер це історія. Вулиця Харківська архітектурно будувалася фактично з нуля, в сімдесятих і вісімдесятих роках минулого століття. Хоча здавна там існувала дорога, Харківська.  Імовірно,  сполучення між Харковом і Сумами почалося також  у 17 столітті, адже Суми були засновані 1655 року.

Якщо дивитися на цю вулицю із центральної частини міста, від фонтана «Садко», кинувши погляд на Псел і за річку, то вона тягнеться від мосту аж до хімкомбінату і на виїзд в напрямку Харкова. Міст називається «Центральний Харківський».

До активної забудови, згідно з генеральним планом, за річкою був рай: луки, пульсували рукави Псла, до тридцятих років 20-го  століття перетнуті каскадом невеликих мостів. До Другої світової війни та частково опісля  називали ту ділянку «Харківські греблі».  Назва, погодьтеся, красива.

На зламі минулих століть був там  парк «Швейцарія»,  перший театр. Діяв  за теплої пори, тобто літня сцена, і розташовувався за мостом зліва від дороги, понад річкою. На початку 20-го століття у центрі міста збудували сучасний театр, новий парк (теж біля Псла правіше мосту, перед річкою), розбитий на кошти мільйонера Миколи Лещинського.  Публіка потяглася до кращого, і за річкою зона відпочинку занепала.     У 1980-х роках міському парткерівництву не подобався краєвид, який відкривався на центр Сум з вулиці Харківської. Так виникла ідея фонтана, про який попередньо сказала.  Розповідають, що на подвір’ї комбінату благоустрою давно вже припадав пилюкою та шліфувався снігами бронзовий «Садко» роботи київського скульптора Євгена Куликова. Отак у фонтані з’явився гусляр і русалки.

І.М. Ви нагадали мені історію все з тих же 80-х. У Харківській філармонії не було ставки бандуриста, але саме такий репертуар – народні пісні під бандуру – користувався попитом у сільських клубах. Натомість існував у штатному розкладі філармонії українського міста-мільйонника гусляр. Отак бандурист став нащадком Садка, який, до речі, належав до найвідоміших героїв у новгородському циклі билин. Київський цикл – Ілля Муромець, Альоша Попович, але Садко – купець, а не богатир.  Його зброя – хитрість і солодкий спів.

Н.П. Варто повернутися у більш віддалені від наших днів десятиліття і  згадати видатного промисловця й банкіра Олексія Кириловича Алчевського, уродженця Сум. Він міг і ходити чи їздити місцями, де тепер фонтан, а також по Харківських греблях. Його діти були пов’язані з мистецтвом, сценою, літературою. До речі, Сумський театр драми та музичної комедії засновано 1933 року на базі Харківського пересувного робітничо-колгоспного театру.

І.М. Скільки у наших міст різних перегуків, спільних подій! Згодом можна буде поговорити про театральні зв’язки і сумський період у долі Олексія Алчевського. У Харкові є пам’ятник цій людині, вулиця Алчевських. Поспілкуємося принагідно іншим разом?

Н.П.    Завжди рада спілкуванню на цікаві теми. Можна пошукати відповідний матеріал, порадитися із краєзнавцями.  Мені цікаво було дізнатися, що перший пам’ятник Тарасу Шевченку в Україні (погруддя) спорудили на приватній землі. Це садиба Алчевських у Харкові. Тепер він зберігається в Шевченківському музеї в Києві. Тож хай така розмова відбудеться у перспективі. Дякую за ідею.

Але я продовжую розповідь про Харківські греблі в Сумах. Згодом потічки позасипали. Дорогу замостили. Тулилися там і приватні садиби. Причому відразу за мостом – добротні, на високому фундаменті. 

1949 року  почали будувати хімкомбінат, повільно, цех за цехом, пізніша назва  –  «Сумихімпром».  Також на безпечній відстані  –  помешкання для працівників заводу. Отже, з одного кінця –  хутірський рай, з іншого – промислова зона з «хіммістечком».

На п'ятдесяті роки  це була довга вулиця, але вузька. Ривок відбувся на початку сімдесятих.

Подейкують, що колишній радянський керівник Сум Михайло Лушпа вибив проєкт і кошти під хімзавод, а заодно і під вулицю разом з мостом, яка відповідала столичній: ширина між червоними лініями – 100 метрів, чотири автосмуги, дві бічні, підземні переходи.

Н.П. Пригадую своє перше побачення з Харківською вулицею. Стояла осінь, незатишна. Неділя. Наша родина їхала громадським транспортом по Харківській. Я дивилася у вікно і справа після мосту, минувши стару суконну фабрику, ще трохи – і почався пісок, пісок, ніби рухалися ми пустелею, хоч так дивно було – я в осінньому пальті, спортивній шапці. Втім, посеред піщаного простору то там, то деінде випливали нові п'ятиповерхівки, мов кораблі. Крани. Нависало тернове небо.

Ще одна сторінка історії – філіал харківського політехнічного інституту. Нині – це самостійний потужний виш – СумДУ. Безумовно, розташований він на Харківській.

За вісімдесяті роки  вздовж вулиці виструнчилися висотні будинки, за якими сховали типові низькорослі панельки. Фасади висоток – двоповерхові магазини.

 Але пам'ятаю і те, що на прилавках мало що було. З одного боку торговельні площі росли, а товарів бракувало. Наприклад, відкрили на Харківській салон для молодят, такий своєрідний виставковий центр вишуканих речей: купи за талонами!

І.М. У Харкові був тоді такий же салон  «Весна». У Центральному Палаці одружень видавали спецзапрошення, щоб там придбати вбрання на весілля.

 Н.П. Там же на Харківській відкрився сучасний магазин «Мелодія».

 Місто стрімко росло і набирало правильної форми. Ви спитаєте, а як же рай? Озерце, з якого мили пісок на болотисту місцевість – тепер велике озеро в урбаністичному районі. Місто юності, його вулиці, залишаються зі мною назавжди.

Але все перекреслити намагається  російська навала.

І.М. Коли  шукала історії Харківської вулиці в Сумах, натрапила на сайті «Герої України»   на ім’я наймолодшого Героя з оборонців Донецького аеропорту 2014 року.  Сергій Табала устиг прожити 18 років. Доброволець, який спершу обирав мирну професію «кухар-кондитер».

28 серпня 2014 року під час чергового штурму російськими бойовиками позицій українських військових в Міжнародному аеропорту «Донецьк» Сергій отримав осколкові поранення в груди та руки, але відмовився залишати побратимів та бойові позиції, після чого продовжив виконувати бойові завдання. Через певний час, за наказом командира, все ж таки відправився на лікування.6 листопада 2014 року під час штурму російськими бойовиками диспетчерської вежі Міжнародного аеропорту «Донецьк» Сергій  Табала загинув.

Через рік у Сумах на фасаді будинку № 8 на вулиці Харківській, де проживав Герой, йому було відкрито меморіальну дошку. У лютому 2016 року розпорядженням Сумського міського голови вулицю Паризької Комуни було перейменовано на вулицю Сергія Табали.

Н.П. У лютому 2022 року з боку Хімпрому ворожа техніка по дорозі на Харків завернула і в Суми, щоб розвідати місто. Але мужні чоловіки-тероборонівці зробили все можливе, щоб загарбники боялися поткнутися в самі Суми, хоча згодом «Хімпром» піддався артобстрілу. 

Вулиця Харківська, мов артерія, перекачала в перші дні насторожену тишу, хаос, гнів і силу слобожанського духу українців. 

І.М. Дякую за таку екскурсію вулицею Харківською в Сумах. Розраховую на продовження нашої розмови про зв’язки наших міст, що тримаються на людських історіях.  І самі зв’язки,  і міста.

            Читайте також: Воскокрил-англієць буває п’яним. Хто його родич в Україні? (фото, відео)