Викликайте санітарів! Сузір'я розладів диктаторів. Експертиза "Громади"

- Усім нам знайомі загальні риси політичних диктаторів, які ми мали можливість спостерігати як у кінохроніці, історичних документах, так і в сучасних телевізійних репортажах. Феномен політичного диктаторства - вкрай небезпечна для суспільства форма прояву "малих" психічних розладів особистості, - розповів "Громаді" лікар-психіатр Владислав Власов.

"Великі" психічні розлади, як-от шизофренія, шизотипові стани та бредові розлади, біполярні афективні розлади (маніакально-депресивний психоз), дисоціативні розлади, можуть зустрічатися у злочинців дрібнішого рангу, але дуже рідко спостерігаються у політичних диктаторів.

Усі диктатори (втім, не тільки політичні, а й дрібніші: у бізнесі, організаціях, сім'ях, спільнотах, закритих організованих колективах) вважають себе "дуже особливими" людьми, які заслуговують на захоплення; демонструють "всепроникаючу грандіозність" своєї особистості; стурбовані своїми досягненнями і здібностями.

Кім Чен Ин - син Кім Чен Іра. У КНДР його офіційно титулували "Великим Наступником". Але мало хто вірив, що він стане по-справжньому великим хоч у чомусь. Як можна в 27 років керувати суспільством, у якому панує культ старості й досвіду?

Одні передбачали військовий путч, інші говорили, що молодий правитель стане маріонеткою в руках еліти. Але світ недооцінив молодого диктатора. 

Він не тільки консолідував свою владу, а й оголосив про початок нової ери, названої його ім'ям.

Як відомо, представник третього покоління династії Кімів почав із чистки свого оточення, під час якої було страчено сотні людей. Потім звернув погляд на міжнародні справи. Тут можна згадати ядерні випробування, запуски балістичних ракет і сенсаційні переговори з президентом Сполучених Штатів Америки Трампом.

Минулого року відоме видання The Times випустило обкладинку, присвячену зустрічі диктаторів Володимира Путіна і Кім Чен Ина.

У популярній британській щоденній газеті оригінально зобразили їх в обіймах у великій ванній, наповненій кров'ю. У руках лідери своїх країн тримають вимазані кров'ю ракети.

Під час розваг Кім запитує: "Ще страждань, мій ангеле?", а Путін відповідає: "Ти не зупиниш мене, пустун...".

Диктатори стурбовані однією або кількома грандіозними ілюзіями, зазвичай організованими навколо єдиної ідеї (наприклад, відродити СРСР або Російську імперію).

Наприклад, лідер Червоних кхмерів Пол Пот (1925 – 1998). Захопивши владу у країні в ході громадянської війни 1975 року, головною метою свого правління Пол Пот вважав перетворення Демократичної Кампучії (назва Камбоджі за Пола Пота) в аграрну наддержаву, для досягнення якої застосовувалися репресивні заходи. Політика режиму Червоних кхмерів ґрунтувалася на розправах над опонентами та населенням, репресіях проти національних і релігійних меншин, знищенні представників інтелігенції. У результаті геноциду, влаштованого тоталітарним режимом Пол Пота, протягом 1975—1979 років було винищено близько чверті населення Камбоджі.

Беніто Муссоліні (1883 - 1945) претендував на відновлення... Римської імперії.

Диктатори не здатні до змін, підкоряються тільки переважаючій силі.

Для Путіна людське життя не є цінністю, йому все одно, що гинуть російські солдати, його не хвилюють долі військовополонених, він свідомо віддає накази про знищення цивільного населення.

За даними Центру протидії дезінформації при РНБО України, окупанти використали проти українських цивільних заборонені запалювальні авіабомби, термобаричні, касетні та фосфорні боєприпаси, гіперзвукову зброю.

Є майстерними маніпуляторами і брехунами.

Під керівництвом Путіна російська армія:

• порушує домовленості із організації «зелених коридорів»,
• вигадують провокації для виправдання власних воєнних злочинів,
• залучають приватні військові компанії та незаконні збройні формування під фальшивими прапорами.

Диктатори не вміють будувати партнерські відносини, засновані на стратегії "Win-Win".

Довідка» Громади»

Ідея win/win зовсім не нова та, безперечно, багатьом знайома. Винайдена та сформульована ще у 1981 році гарвардськими професорами Роджером Фішером і Вільямом Юрі як стратегія ведення бізнес переговорів та знайшла відгук в наукових колах західного світу.

Стратегія win/win  це не про альтруїзм та компроміси, основний її принцип в тому, що конкуренти можуть стати партнерами і завжди  існує рішення вигідне для обох сторін перемовин, навіть якщо це рішення не очевидне; таке рішення, у довгостроковій перспективі, дасть значно більше вигод та прибутків для обох сторін перемовин. Таким чином win/win – це взаємовигідне довгострокове партнерство.

 

Диктатори прагнуть домінувати в усіх типах міжособистісних взаємодій, навіть у дрібницях.

Не вміють співпереживати іншим людям, оцінювати їхні інтереси та потреби.

Будують свою владу на насильстві.

- Воні мають садистичні нахили або виражений садизм, вкрай підозрілі та мстиві, страждають від надмірної тривоги, викликаної страхом перед контрольованим ними народом або населенням.

На думку професора Рочестерського університету Гейна Гуманса, який склав базу даних усіх збройних конфліктів XIX-XX століть, дії лідерів за часів конфліктів багато в чому визначаються характером передачі влади в їхніх країнах. Правителі, які знають, що залишать посаду мирно - в результаті виборів або обмежень президентських термінів, - і правителі, які побоюються, що їх можуть повалити, поводяться по-різному. Другі вплутуються у війни частіше за перших.

Диктатори не вміють прогнозувати негативні наслідки своїх дій. Страждають від "помилки передбачення": перебільшуючи позитивні наслідки.

Надмірна самовпевненість може призвести до необачного прийняття рішень, недооцінки наслідків ухилення від зусиль з контролю над озброєннями, заперечення безпеки та надійності ядерної зброї та припущень, що супротивники мають однакові погляди.

Як тут не нагадати про впевненість Путіна, що російська армія через три дні після вторгнення проведе парад на Хрещатику в Києві!

Не беруть на себе відповідальність за помилки - списуючи всі невдачі на "зарубіжних ворогів".

Для прикладу далеко ходити не треба: достатньо послухати виступи глави МЗС РФ Лаврова.

У виступах останнього часу, зокрема і в посланні парламенту, Путін представляє вбивчу війну як нову норму життя для країни. Як завжди, він уникає називати речі своїми іменами. Він не оголошує воєнного стану, не згадує про мобілізацію людей і ресурсів або надзвичайний характер своєї влади. Ні мети війни, ні образ бажаної перемоги Путін, на відміну від Зеленського, не описує. Він представляє війну як одвічну "важку обстановку", яка якось (якщо точніше, підступами ворогів) "склалася".

"Не ми почали цю війну", - бреше він.

Схильні захоплюватися "містицизмом", шукати допомоги "вищих сил". Точно відомо, що містичними практиками захоплювався Адольф Гітлер. Якщо вірити деяким опозиційним блогерам, Путін і міністр нападу Рашистської Федерації Шойгу час від часу дотримуються практик шаманізму.

- Усі ці симптоми входять у структуру різних розладів особистості. Найчастіше диктатори страждають не від одного, а від комбінації кількох розладів особистості, - підкреслює Владислав Власов.  - Найважчі форми диктаторства зумовлені сузір'ям розладів "Big Six" (Велика шістка розладів).

Наприклад, Адольф Гітлер, на думку сучасних експертів, мав симптоми параноїдального, антисоціального, нарцисичного та садистського розладів. Також, імовірно, він мав шизофренічні нахили, включно з надмірною грандіозністю та мисленням, що відхиляється від норми.

Укладачі психобіографії Сталіна відзначають у характері Сталіна такі риси, як: нарцисизм, породжений комплексом неповноцінності, марнославство, соціопатію, садистські нахили, маячення переслідування, манія величі та параноїдність.

Відомий психоаналітик і один із засновників неофрейдизму Еріх Фромм у своєму дослідженні за рівнем деструктивності та садизму ставить Сталіна в один ряд із Гітлером і Гіммлером.

Подібним профілем вирізнявся і Саддам Хуссейн, який мав набагато більш виражені садистські риси, ніж Гітлер. Також він страждав від параноїдального, антисоціального і нарцисичного розладів.

Корейський диктатор Кім Чен Ір мав класичну структуру із садистського, антисоціального, параноїдального, нарцисичного, шизоїдного і шизотипового розладів.

- Сподіваюся, що коли-небудь під час виборів політиків змагатимуться не їхні зазвичай невиконувані "передвиборчі обіцянки", а докладні психодіагностичні висновки кандидатів. За такими висновками виборці зможуть з більшим чи меншим ступенем ймовірності оцінити справжню картину особистості політика, його справжні мотиви і прагнення, особливості поведінки та емоцій, інтелектуальний рівень і, найважливіше, - наявність або відсутність психічної патології.

 Розлади особистості виникають із двох основних чинників: генетичної схильності та психотравмуючих чинників виховання в батьківській сім'ї, що може бути виявлено до того, як політик отримає владу над цілою країною.

Племінниця Дональда Трампа Мері Трамп написала спогади про нього. Здається, там зібрано все найгірше, що можна сказати про колишнього президента США: нарцис, соціопат, маріонетка диктаторів. А винен маніпулятор-батько.

Самого Трампа вона порівнює з трирічною дитиною, "нездатною рости, навчатися або розвиватися, контролювати свої емоції, стримувати свої реакції або аналізувати інформацію".

Його его таке крихке, що "має постійно підживлюватися, бо він у глибині душі знає, що він зовсім не той, за кого себе видає".

Дитинство зробило Трампа нарцисом, який "бачить людей з погляду фінансової вигоди", а "шахрайство стало стилем його життя".

Мері Трамп - докторка клінічної психології, і описує життя дядька не тільки як член сім'ї, а й як професійний лікар.

Дослідження того, як мозок політичного кандидата реагує на різні провокаційні стимули (біль, насильство, влада, домінування, сексуальні збочення, гроші), як він опрацьовує інформацію, як і які ухвалюють рішення, які нейрофізіологічні системи працюють нормально, а в яких є порушення, дадуть змогу скласти об'єктивну картину особистості політичного кандидата.

Історик сталінської культури Євген Добренко - про те, як закінчуються диктатури:

...часто диктатури закінчувалися разом із відходом тирана, зокрема європейські диктатури. Я не маю на увазі ті випадки, коли відхід тирана був результатом військової поразки, як у випадку Другої світової війни. А природний відхід тирана, як було з Франко в Іспанії, з Салазаром, - так, диктатури закінчувалися. Але російська проблема полягає в тому, що диктатура тут не є похідною від диктатора, а рівно навпаки. Диктатор є похідною від певної політичної культури, яка породжує диктатуру в російській історії.

Тому, в принципі, Путін - це функція від більш складної ситуації. Я думаю, що з відходом Путіна, швидше за все, закінчиться війна в Україні, але не закінчиться диктатура.

 

Читайте також:

Ексклюзив «Громади». Як у Харкові зберегли Академію правових наук України

Слідкуйте за нами в месенджерах:

Telegram: https://t.me/ogoNOVYNA

 Facebook: https://www.facebook.com/ogo.novyna     

  Viber: http://surl.li/kufhk