Володимир Вакуленко. «Часом надміру різкий, але домежно чесний з собою і світом і з добрим серцем»

Російські окупанти  вбили його. Вбили за те, що  він писав казки рідною мовою та щиро любив українське.

Вони викрали Володимирв Вакуленка, кинули його у катівню, перед стратою піддавали нелюдським тортурам, роздягали, аби знайти на тілі тризуб, зламали пальці на руці, а потім розстріляли. Скалічене і розстріляне тіло дитячого письменника  нелюди кинули просто при дорозі…

Після визволення Ізюма його тіло ідентифікувалили серед масових поховань у лісі в могилі за № 319.

Талановитий дитячий письменник. Автор тринадцяти книжок. Людина, яка всім серцем любила Україну і рідну Капітолівку. Відданий батько, який сам виховував дитину з особливими потребами.

Давайте згадаємо  про Володимира Вакуленка разом з Олександрою Папіною, співзасновницею і організаторкою літературного фестивалю «Кальміюс», в якому дитячий письменник неодноразово брав участь, і яких пов’язували дружні стосунки.

-  Перша зустріч з Володею була доволі сумбурною, - згадує Олександра. – Вона відбулося під час 1-го літературного фестивалю «Кальміюс» у Краматорську 2016 року.

У мене, як організаторки фестивалю, в режимі нонстоп виникало безліч питань, які потрібно було вирішувати негайно. Тобто перша зустріч не запам’яталася.

В рамках фестивалю проводився літературний конкурс для письменників і поетів з Донеччини, Луганщини, Запорожжя, Харківщини, Дніпровщини та з  тимчасово окупованих територій. Обов’язковою умовою була українська мова творів. Володя став переможцем конкурсу у номінації «Дитяча поезія».

Коли фестиваль закінчився, ми хотіли видати Східноукраїнську антологію «Кальміюс»  з творами переможців літературного конкурсу, але грошей у нас було замало. Вирішили відкласти це питання на наступний рік, видати його до наступного фестивалю.

Але Володя тоді сказав, що він може відредагувати антологію. Він став укладачем, упорядником та співредактором.

Він знайшов художницю Марію Козиренко, яка зробила чудовий дизайн книжки.

Завдяки тому, що величезну роботу вони зробили безоплатно, коштів вистачило безпосередньо на друк книжки. Він знайшов видавництво «Ліра-К» у Києві, яке видало антологію.

Якби не Володя, не його рушійна сила, не його творчий ентузіазм та потужна енергія, невідомо чи альманах побачив би світ. Сьогодні ця антологія є в багатьох бібліотеках України і світу.

Між хотіти і діяти Володя завжди вибирав діяти.

-  Він був дуже надійним. Відповідальним навіть у дрібницях. Завзятий у всьому, за що брався, безкомпромісний, коли стосується принципів, прямолінійний, часом надміру різкий, але домежно чесний з собою і світом, разом з тим щирий і відвертий, з добрим серцем, - зазначає Олександра  Папіна. - Володя мав гарні стосунки з українською діаспорою  в Угорщині. Вони спонсорували деякі його проекти.

 

Один з них - «Зірки на долонях», створений для дітей з важкими порушеннями зору. Що найбільше вражало, що Володя видавав на ці кошти шрифтом Брайля не тільки  свої книжки, але й інших авторів.

Він вмів щедро ділитися, був щирим. Вийшли другом дитячі книжки ще трьох письменниць, а також збірка «Казковий дивосвіт» та  «Білоруські казки».

Він знаходив кошти у спонсорів і радо презентував книжки українських авторів в рамках патріотичного літературно-мистецького фестивалю-акції  «Слобожанська РефорNація» в районних центрах та селах Харківської області, у ближніх містах Донеччини та у рідній Капітолівці.

Він  організовував зустрічі з відомими митцями — Романом Колядою, Оленою Максименко, Сергієм Гридіним, Іриною Мацко, Сашком Дерманським, Марко Терен. В такий спосіб  він здійснював культурну деокупацію Сходу України, наскільки це було в його силах.

 

А ще Володя був організатором та модератором Першого дитячого літературного фестивалю на Ізюмщині та Донеччині «Казки під мирним небом».

-  Це було літо 2017 року, і ми вирішили пішки  перейти з одного села в інше, де нас чекали на творчу зустріч. Транспорту жодного не було,  і ми з письменницьким «десантом» шли через ліс і співали українські пісні, - згадує Олександра. – Було дуже весело, легко, натхненно.

 

Володя дуже любив свою Капітолівку. Організовував толоку, на волонтерських засадах облаштовував рідне село, чистив разом з дітьми берег річки.

-  Він був чудовим батьком. Він скрізь брав Віталіка з собою, на усі виступи, різні заходи та творчі зустрічі, хотів якомога більше соціалізувати його. Одного разу Володя попросив мене побути з Віталіком, доки він виступає.

Володя пішов, а хлопчик несподівано підійшов до мене і обійняв. Мене дуже зворушила ця довіра, - згадує Олександра. -  Видно було, що дитина зростала в любові, що це звичний жест.

Стосунки Володі і Віталіка завжди були особливими. Батько дуже любив сина. Через Віталіка  Володя, як сам він неодноразово казав, і почав  писати дитячі книжки.

Він міг би написати більше. Володя талановитий дитячий письменник. Але мав піклуватися про сина з особливими потребами, який вимагає невпинної турботи і вдень, і вночі.

Володя ніколи не залишав Віталіка без догляду навіть на хвилину. Це свого роду батьківський подвиг. Навіть не знаю, коли він знаходив час писати неймовірні дитячі казки та вірші. Він дуже любив дітей. На творчих зустрічах одразу знаходив спільну мову з ними.

Володимир Вакуленко був учасником революції Гідності, був поранений у Маріїнському парку 18 лютого 2014 року під час сутички з «тітушками».

Волонтер, активіст. Він ніколи не приховував своїх переконань. Конфліктував через мову, був принциповим щодо її вживання. Через це часом ставалися конфлікти з односельцями.

-  Остання наша телефонна розмова відбулася 6 березня 2022 року, - розповідає Олександра. – А вже 7 березня Капітолівка була окупована росіянами.

Під час минулих телефонних розмов я вмовляла Володю виїхати з Капітолівки. Адже у селі  всі знають, що він активіст. Він спочатку ніби погодився. Але під час останньої розмови сказав, що нікуди не поїде.

Хто буде нашим військовим приносити допомогу?

Володя погодив зі своїм спонсором, щоби на кошти, призначені для друку книжок, купувати військовим те, що їм необхідно. Я благала його виїхати. Він посилався на важкий стан Віталіка, який не перенесе евакуації автобусом, набитим під зав’язку.

Я пропонувала йому, що ми з чоловіком зустрінемо його з Віталиком на автівці десь по дорозі, і вивеземо самі, треба лише виїхати з села. Володя був невблаганний. Сказав, що залишиться в селі допомагати військовим. В принципових справах він завжди був впертим. 

 

Це, як виявилося, була остання розмова…

- Більше на зв'язок Володя не виходив, - розповідає Олександра. – Я ще протягом місяця дзвонила до нього, надсилала смс. Володя не відповідав… Ми всі сподіваючись на диво.

Останні кілька дописів на своїй сторінці Facebook Володимир Вакуленко зробив 3 березня 2022 року. В одному з них він написав: «Ми сила! Ми переможемо! Слава Україні!» І виклав пісню: «Батько наш Бандера, Україна мати. Ми за Україну будем воювати!»

Далі опублікував фото українського прапора і надпис: «Ізюм – це Україна».

На профілі Володимира Вакуленка у Facebook  завжди було гасло, що було його керівним принципом: 

«На моїй стіні мовою окупанта не спілкуються! Толерастів та пристосуванців у друзі не додаю!" 

А на фото дитячого письменника, волонтера і активіста з’явився надпис: «росія – ворог».

Він більше не виходив у Facebook. А під час окупації почав писати свій щоденник. Щоденник Володимира Вакуленка - це болючі й правдиві записи, які він вів від початку повномасштабного вторгнення, під час окупації Ізюма та його рідного села.

«Я знав, що мене рано чи пізно здадуть», – одна з найболючіших фраз у щоденнику Володимира Вакуленка.

Він усвідомлював неминучість цього, як і те, що в нього мало шансів вижити — бо українець, бо волонтер і активіст, бо має гідність.

За день до викрадення Володимир приховав щоденник під вишнею на своєму подвір’ї, заповівши батькові: «Коли наші прийдуть — віддаси».

Наступного дня, 23 березня, за ним прийшли рашисти. Обшукали дім дитячого письменника, вилучили книжки, потім забрали Володю та його сина-підлітка з особливими потребами. Того дня його сильно побили та після трьох годин катувань відпустили додому. А наступного дня, 24 березня, ті самі російські окупанти прийшли по письменника знову, силоміць забрали та вивезли на автомобілі.

Останні слова, які сказав Володя на порозі рідного дому, були «Слава Україні!»

Більше додому він не повернувся…

Замордованного тортурами дитячого письменника російські нелюди розстріляли двома пострілами з пістолета Макарова. Саме ці дві 9-міміметрові кулі вилучили з тіла вбитого Володі після ексгумації.

Точна дата смерті Володимира Вакуленка не відома. У вікіпедії зазначено: не раніше 24 березня 2022 року і не пізніше 12 травня 2022 року.

Щоденник Володимира Вакуленка знайшли. Книга «Я перетворююсь... Щоденник окупації. Вибрані вірші» вийшла друком 2023 року у харківському видавництві Vivat.

Володимира Вакуленка поховали у Харкові. Його мама не могла простити односельцям підлої зради.

Пам’ятаймо Володю! Доки ми пам’ятаємо його і читаємо Володині книжки, він живе серед нас. Живе його слово.

Землі розтискаються раниГримить повсякдення, гримить.І сунеться лихо шатрами,І спокій зухвало йдуть бить.Потріскався мозок на друзки,Ростуть з підземелля гриби,Зав’язують карка мотузки…Життя на могилі журбиНавколішки молиться, просить:“О, Боже, спаси! Захисти!”Суспільство, що ж коїться? В морзіДуховність лежить у біді.

На коня сів козачок –

За спиною рюкзачок,

В ньому печиво та фрукти 

І цукерки від застуди.

– Коник, вйо! – малюк говорить, 

– До садочка треба скоро!

Вихователька он з ґанку

Кличе діток до сніданку.

По дорозі дід займає:

– Бачу, хлопче, кінь встигає!

Може, продаси мені?

Файні гроші дам…– Та ні!

Замість коника – мій тато

Мусить вранці поспішати.

– Що ж ти тата осідлав?

– Пішки йшли б, так він проспав…

 

20 грудня 2022 року на честь Володимира Вакуленка була названа одна з найдовших вулиць Ізюма.. У місті Краматорськ вулиця Маршака перейменована на честь Володимира Вакуленка.

У квітні 2024 року в Харкові вулицю Невельську названо іменем Володимира Вакуленка. Цього ж року у Конотопі було перейменовано вулицю Шолохова на вулицю  Володимира Вакуленка.

У рідній Капитолівці вулицю також названо ім’ям Володимира Вакуленка.

Читайте також:

Коротка історія української літератури у… коміксах. Як мальопис  розширює канони української літератури?

Якщо вам цікавий цей зміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас: