Як Опішня руйнує стереотипи про провінцію під час війни

Програма «Голос громади» (спільний проєкт медіамережі «Громада Груп» та Харківського прес-клубу) відкрила нам унікальну історію Опішні — селища на Полтавщині, яке доводить: масштаб змін залежить не від кількості населення, а від масштабу мислення.

Голова Опішнянської селищної територіальної громади Микола Різник — лідер нового покоління, чия розмова з автором і ведучим – журналістом Олександром Швецем стала маніфестом європейського майбутнього української провінції.

Поки триває війна, Опішня не зупиняє свій рух. Громада офіційно стала однією з п'яти від України, що висунуті на престижний міжнародний конкурс The Best Tourism Village 2026, який проходить під егідою Всесвітньої туристичної організації ООН.

Оцінюватимуть за суворими критеріями: збереження спадщини, екологія та економічний розвиток.

Опішня давно відома як столиця українського гончарства, завдяки унікальному Національному музею-заповіднику. Але місцева влада дивиться на це не просто як на «музейний експонат», а як на потужний економічний мультиплікатор.

Ми розуміємо, що туризм — це не просто для іміджу чи для якогось статусу там міжнародного "Найкраще туристичне село світу". На цьому можна заробляти, на цьому можуть заробляти мешканці, на цьому можуть заробляти громади і взагалі наша країна. Я дуже вірю, що після війни потік туристів у нас в рази збільшиться,

— переконаний Микола Різник.

Сім років тому туристичний збір в Опішні дорівнював нулю. Сьогодні це сотні тисяч гривень прямих надходжень і мільйони — непрямих.

Тут відроджують не лише кераміку, а й кулінарну спадщину з «Енеїди» Котляревського — знамениті опішнянські сливи, шпундру та качану кашу. Місцевий бренд настільки сильний, що на полтавських ринках продавці масово маркують будь-які огірки як «опішнянські», бо знають — це знак якості.

Опішня зухвало ламає стереотип про те, що комунальні підприємства здатні лише «проїдати» бюджетні гроші. Громада створила перше в Україні аграрне комунальне підприємство «Опішня-Агро».

Ми створили комгосп — от ми перші в Україні, хто створив комунальне аграрне підприємство... Купа земель оброблялася незаконно. Коли ми виносили їх на аукціон, приходило два аграрія, вони домовилися, підняли ціну на копійки і забрали за безцінь в оренду. Ми кажемо: "Ні, хлопці, тоді мабуть ми будемо діяти по-іншому". Підняли законодавство, вивчили, найняли юристів, прокатали цю стежечку — і всі поїхали потім голови робити й собі таке,

— згадує очільник селища.

Ще один успіх — «Опішнянська Артіль». Створене для порятунку вимираючого промислу гончарства, підприємство за останній рік заробило 3,5 мільйони гривень, виготовляючи унікальну автентичну кераміку для ресторанів, колекціонерів та міжнародних дипломатичних делегацій.

Навіть проблема занедбаних порожніх хат перетворилася на успішну інвестиційну кампанію «Продай хату».

Громада знаходити власників руїн, допомагає виставити їх на продаж, веде туди дороги та безбар'єрні маршрути, залучаючи нових мешканців, зокрема внутрішнє переміщених осіб.

Громада прийняла понад дві тисячі переселенців, переважно з багатостраждальної Харківщини та Сумщини. Позиція Опішні щодо інтеграції ВПО чітка та далекоглядна:

Роботи — просто купа, просто купа! Я вважаю, той хто хоче робити — знайде. І слава Богу, що зараз ВПО зрозуміли, що треба йти на роботу. Від свинокомплексів до кухарів у ресторанах, до енергоменеджерів, до Нафтогазу... Ми завжди раді людям, які приїжджають до нас, намагаємося допомогти і з роботою, і з усім, тому що це ресурс громади, і ми їх цінуємо. ВПО — це не проблема, це можливість,

— наголошує голова.

Микола Різник згадує, з яким шаленим опором і з якого разу — лише з четвертого — їм колись вдалося створити Опішнянську громаду через протидію тодішніх райдержадміністрацій та нардепів. Проте саме реформа децентралізації врятувала країну у лютому 2022 року.

Опішня не перестає дивувати своєю здатністю переплітати архаїку з модерном. Пам’ятний хрест на честь кошового отамана Філона Лихопія — це той випадок, коли сучасна архітектурна форма ідеально підкреслює велич історії.

Коли ворог підійшов впритул на відстань 20 кілометрів, голови громад не чекали наказів із Києва, щоб виділити пальне чи ухвалити критичні рішення.

Давайте уявимо, що не пройшла реформа децентралізації... Міський голова чекає команду від Києва, чи можна дати бензин нашим. У нас є гроші, у нас є ресурси, у нас є повноваження — ми те відремонтували, тут розмістили... Завдяки реформі децентралізації, швидкості рішень — от якби не було її, у мене як раніше сільський голова їздив у районну раду випрошувати 10 літрів бензину? А в мене воно вже заготовлено, я привіз, заправив "Ураган", він поїхав відбивати Тростянець. Ця реформа дуже допомогла стійкості громад,

— ділиться Микола Різник.

За час війни маленька Опішня з власного бюджету виділила на потреби ЗСУ вже близько 110 мільйонів гривень — суму, що фактично дорівнює її річному бюджету.

Спілкуючись через екран, важко не помітити портрет В'ячеслава Чорновола за спиною очільника громади. На питання журналіста про цей вибір Різник відповідає з глибоким сумом:

Я вірю, що якби тоді Україна зробила правильний вибір, зараз би навіть війни б не було. Тому що ми були б готові, ми б готували армію, бо він не жив в ілюзіях, що з Росією можна дружити... Та людина — він трішечки раніше з'явився, ніж люди були готові. І це мені як нагадування, щоб ми не повторювали тих помилок, які повторювали наші батьки, розуміли, хто наш товариш, а хто ворог, і який єдиний наш шлях.

Ближче до фіналу розмови ведучий Олександр Швець порушує одну з найгостріших та найбільш замовчуваних тем українського місцевого самоврядування — ризик скочування в локальний авторитаризм та критичну потребу в регулярній змінюваності лідерів.

Голова Опішнянської громади озвучує свіжу, для багатьох колег навіть радикальну думку: перебування на посаді очільника ТГ має бути чітко обмежене — максимум двома термінами поспіль.

Він відверто описує психологічну пастку, в яку потрапляє більшість керівників, котрі затримуються у своїх кріслах на десятиліття.

За словами Різника, тривале перебування при владі неминуче «замилює» око: лідер починає вірити у власну незамінність, сприймає громаду як особисту вотчину, а будь-яку конструктивну критику чи альтернативну думку розцінює виключно як особисту образу або ворожий випад.

Це прямий шлях до застою, де замість розвитку починається збереження статус-кво та вибудовування лояльних, але абсолютно неефективних «ручних» вертикалей.

Керівник має вчасно піти, щоб не перетворитися на місцевого царька. Два терміни — це оптимальний час, аби показати результат, задати вектор і не встигнути "обрости" кумівством та ілюзією власної вічності,

— переконаний очільник Опішні.

Різник наголошує, що його персональна мета як управлінця — побудувати в Опішні не інституцію «під себе», а сильну, автономну систему.

 Справжня якість роботи голови, на його думку, вимірюється не тим, скільки процесів він контролює в ручному режимі, а тим, як ефективно працює його команда та комунальні структури, коли його немає на місці.

Завдання сучасного лідера громади — виростити нову генерацію фахівців, створити прозорі інституційні інструменти та передати наступнику громаду, яка працює як годинник, незалежно від зміни прізвищ у керівному кабінеті.

Саме такий підхід, де інституції та стратегія розвитку вищі за особисті амбіції, Різник вважає єдиним запобіжником проти побудови «маленьких тоталітарних режимів» на місцях і головною умовою для здорового європейського розвитку всієї України.

Коли бліц-опитування торкнулося майбутнього після перемоги, Микола Різник без вагань назвав головний документ, який мріє підписати — проєкт будівництва потужного реабілітаційного центру для ветеранів вартістю 800 мільйонів гривень.

А Опішня через п'ять років у візії її лідера — це успішне європейське містечко, де населення зросте майже вдвічі, старі хати розкуповуватимуться під інвестиційні вілли, діятиме постійний кампус Києво-Могилянської бізнес-школи, а між Полтавою та Опішнею почнеться будівництво залізничної гілки.

І дивлячись на енергію цієї громади, розумієш: вони це зроблять. Бо Опішня сьогодні — це і є обличчя тієї нової, сильної, амбітної України, яка перемагає не лише на полі бою, а й у битві за власну свідомість, культуру та економічну незалежність.

Читайте також:

Борова: життя всупереч дронам, фейкам та розлуці

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.

Наша місія – просувати демократичні цінності, відповідальну журналістику та права людини.