Єдиний в Україні майже 125-річний майоліковий іконостас зберігається в коледжі

100 років тому вироби миргородських студентів дивували Харків. Чи навчалися серед них майбутні будянські майстри?

Спершу погортаймо ще давнішу пресу.

Газета «Южный край» 1902 року писала:

Станція Буди. Від нашого кореспондента. Про вшанування пам’яті М.В.Гоголя на фабриці М.С. Кузнєцова.

У Будах опівдні в приміщенні школи, в присутності учнів, багатьох службовців і робітників фабрики законовчитель  школи (тобто викладач Закону Божого) отець Щебатинський під спів місцевого хору відслужив панахиду пам’яті Гоголя, перед якою виголосив коротку промову про значення  Гоголя як письменника.

Після панахиди були роздані учням школи на згадку підготовлені місцевою фабрикою вишукані фаянсові кухлі з портретами письменника і багатьма ілюстраціями з його творів

Тож літературні події у робітничих колективах з відповідною сувенірною продукцією не були винаходом  комуністичного часу, як любили вигадувати в Союзі РСР.  Літературні вечори 1902 року влаштували і в щойно згаданих Будах,  і в Харкові на курсах для робітників, переважно паровозобудівного заводу (згодом підприємство-виробник танків).

Видавничий комітет Товариства грамотності, яким опікувалася харківська професура, опублікував тоді твори Гоголя. Дорожче, повніше видання було доступне за 40 копійок, інше – 10 копійок, але вже без «Мертвих душ», а представляло читачам  три найпоширеніші гоголівські повісті: «Сорочинський ярмарок», «Вій» і «Ніч перед Різдвом».

Армія. У частинах Харківського гарнізону тоді теж читали Гоголя.

Діяльність земств – виборних органів місцевого самоврядування повітового і губернського рівня. Опікувалися школами, лікарнями, дорогами і статистикою. Ізюмське повітове земство оголосило про  вручення випускникам 1902 року творів Гоголя, доступних і в шкільних бібліотеках. Також земці Ізюма повідомляли  про облаштування школи імені незабутнього класика.

На ту пору в Миргороді вже успішно працювала художньо-промислова школа імені Гоголя. 

Відкрили Миргородську ремісничу школу  з підготовки фахівців гончарного виробництва, а також вчителів графічних мистецтв восени 1896 року.

Історія закладу в Миргороді, де навчалися й майбутні будянські майстри

Перша спроба вшанувати видатного земляка в назві нового навчального закладу була зроблена в Миргороді 1879 року, до 70-річчя письменника, який прожив усього 42 роки. Але відкриття затягнулося. Кошти збирали через підписку, частину виділяли земства  –  Полтавське губернське і Миргородське повітове.

Міська управа подарувала  землю неподалік від річки  Хорол.  Три роки велося будівництво  навчального корпусу в стилі французького ренесансу.  

Кустарне гончарне виробництво Харківської, Полтавської та інших губерній  наприкінці ХІХ століття хоч і було ще масовим, але вже переживало кризу, часто програвало в конкуренції з конвеєрним заводським товаром. Тож земства очікували змін від підготовки освічених майстрів у спеціальних навчальних закладах.

…щоб мати простір для прояву мистецтва і художнього таланту у виробах

 

Реміснича школа підпорядковувалася департаменту мануфактур і торгівлі. Бо для чого щось виробляти, якщо його неможливо продати?

Серед першого набору учнів не було жодного кустаря. Їх орієнтували на промислове виробництво, постійну практику на вже існуючих заводах, а не династійну фізично важку працю кустарів.

Планувалося щороку випускати 50 майстрів для заводських, живописних і формувальних майстерень.

Майстернями школи опікувалися майстри-практиканти, запрошені із заводів Кузнецова (тобто з Буд на Харківщині – також), але вони тримали рецепти своїх навіть найпростіших полив і ангобів у таємниці.

Тут навчали майбутніх кераміків, майстрів художнього оздоблення виробів та вчителів малювання. За шкільним статутом приймали дітей різних станів із 12-річного віку і дорослих. Навчання було  для них безкоштовним і мало тривати 5 років.

У першому навчальному році школа імені Гоголя  прийняла  45 хлопців і 10 дівчат, але кількість учнів зростала.

Учні виконували багато практичних завдань.  Виготовляли майолікову плитку для оздоблення фасадів церков. Наступними замовленнями були облицювальні теракотово-емальовані і майолікові плитки і кахлі для оздоблювальних робіт у Петербурзі.

У сучасному коледжі ім. М.В.Гоголя зберігається унікальний майоліковий іконостас з миргородського Свято-Успенського собору.

1900 року миргородці, які іменували себе гоголянами,   виконали замовлення на майоліковий іконостас у візантійському стилі для посольської російської церкви в столиці Аргентини Буенос-Айресі.

Автор проекту – петербурзький архітектор М.М. Ніконов. Загальна довжина всіх частин цього твору мистецтва становить 30 метрів.

Церковна громада Свято-Успенського собору в Миргороді замовила точну копію для свого храму.

Наприкінці літа 1902 року іконостас було завершено й встановлено. Він став величною окрасою собору.

 1932 року храм закрили, згодом іконостас розібрали і перенесли до Миргородського художньо-керамічного технікуму. Далі почалися його переїзди – до храму в роки гітлерівської окупації, у 50-х роках – знову до технікуму.  Відтоді він фрагментарно присутній у навчальному корпусі, який потребує капітального ремонту.

Заклад мав спеціалізацію: гончарство, ковальство, різьблення по  дереву – найпоширеніші промисли Полтавської і Харківської губерній. Наголошували на необхідності формувати в учнів школи «художнього інстинкту».

Худпромівська школа в умовах виборювання української державності 1917 – 1920 років змінила свій статус, 1918 року іменувалася вже Інститутом, який очолив художник, архітектор і розробник герба УНР (тризуба), а згодом перший український кінохудожник Василь Кричевський. До речі, він здобув фах кресляра в Харкові, у залізнично-технічному училищі, працював архітектурним помічником Олексія Бекетова.  

У Миргороді Кричевський  часто заходив до керамічної майстерні, де працювали студенти, і, взявши ріжок, міг годинами розмальовувати посуд, імпровізуючи під час роботи.

Він запровадив українську мову викладання й спілкування, неодноразово нагадував студентам, що вони українці, мають свою власну мову, рідні пісні, звичаї та обряди – дуже давні й гідні всілякої поваги.

Наша сучасниця, керамолог і етнолог Людмила Овчаренко проаналізувала архівні документи закладу і зробила висновок, що у 1920-х роках  заклад продовжував готувати вироби на замовлення, про що свідчить листування з організаціями за 1926–1927 роки. Заявки надходили з Донбасу, Києва,  Харкова, Полтави, Москви, Уфи та інших міст Слюзу. Просили виготовити різноманітну облицювальну плитку, порцеляновий посуд для інститутських хімічних лабораторій та аптек (перелік склали 30 найменувань), пам’ятники, глиняні вироби для музеїв, цеглу, декор для зовнішнього оздоблення фасадів в українському стилі.

Замовлення надходили від Харківського технологічного інституту (виготовлення порцелянових вакуумних апаратів і  порцелянових чашок), Миргородського курорту (500 попільничок). За виконане замовлення керівник порцелянової майстерні Василь Царков отримував винагороду до 70% від чистого прибутку.

Цікавий факт про намагання ремісників-гончарів поглибити свої знання про гончарування. Члени Олешнянської артілі з Чернігівщини зверталися до Харківського технологічного інституту з тим, щоб їм порекомендували книги з гончарства популярного характеру, які б містили необхідну інформацію. Але скористатися порадами науковців кустарі не змогли, бо майже вся література була іноземними мовами. До речі, гоголянам викладали німецьку мову.

Вироби технікуму у 20-х роках побували на виставках у Німеччині, на

всеукраїнських художніх виставках, які відбулися в Харкові 1926, 1927 років.  Вони збирали чимало схвальних відгуків і виставкових дипломів.

Заклад у 2011 році було реорганізовано в Миргородський художньо-промисловий коледж імені М.В. Гоголя Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка.

Фаховий коледж імені М.В. Гоголя не обмежується в наші дні освітньою програмою «Декоративно-прикладне мистецтво». Тут вивчають  досить далекі від художніх промислів діловодство, монтаж і обслуговування теплотехнічного устаткування і систем теплопостачання. Є спеціальності «Виготовлення тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів і виробів» і навіть «Готельне обслуговування».

Мені пощастило двічі бачити Миргородський музей кераміки, як його іноді називають неофіційно.  Вперше на початку 2000-х коли експонати ще були доступними у навчальному корпусі. Вдруге – вже під час великої війни, коли їх перемістили до іншого закладу і почали називати скромно кабінетом дипломних робіт.

На жаль, додалася й сторінка пам’яті випускника 1998 року, професійного художника, викладача дитячої художньої школи у Полтаві Святослава Пашинського. 2014 року він брав участь в АТО. 2022 знову добровольцем пішов на фронт. У березні того ж року загинув у Запорізькій області.

Тепер його ім’я носить дитяча художня школа в Полтаві.

Свічники «Сови» 2006 року і набір для варення «Горобина» 1990 року – це дипломні проєкти,  виконані на різних підприємствах України.

Автор будянського півника Борис Пянида (1935 – 2020) теж навчався тут, на художньому відділенні технікуму. Тож квіткова розкіш майолікового іконостасу у холі навчального корпусу інтуїтивно запам’ятовувалася хлопцем з багатою фантазією, ожила пізніше перегуками в його декоративних тарелях «Дерево-птах», «Зірка в серце впала», «Танок птахів» та багатьох інших, створених на Будянській фаянсовій фабриці

 Товарний знак будянського фаянсу «Півник», розроблений Борисом Пянидою, був зареєстрований 5 серпня 1967 року Державним комітетом винаходів СРСР.

Будянська тема постійно нагадувала про себе серед студентських проєктів у миргородській колекції. Тож у наступній публікації більше буде про майстрів, які після здобування освіти в Миргороді присвятили себе виробництву посуду в Будах. Пригадуєте свої улюблені з дитинства тарілки і чашки? Можливо, вони й досі з вами? Навіть якщо на них із 70-х не зітерся напис «третій сорт» (бо такий часто купували заради заощадження куцого родинного бюджету), зате досі видно півника на денці.

Фото для колажів: Ірина Мироненко

Читайте також:

Енергозбереження по-гоголівськи