За 80 км небом від Бахмута, за 170 км шляхами до Харкова – від чого у Барвінковому врятує казка?

Бібліотеки нашого краю до вторгнення і після нього

Колись Харківщина мала найвищий у країні показник із комп’ютеризації за програмою «Бібліоміст». Останнього мирного року, тобто 2013-го, книгозбірні саме нашої області могли розраховувати на 404 комп’ютери у 117-ти закладах, які були відзначені кількарічною акцією «Бібліоміст». Комп’ютер з Інтернетом  у той період  ще залишався розкішшю подалі від обласного центру. Стовідсотково мали вихід в Інтернет бібліотеки Куп’янська та Ізюма.

Загалом проєкт «Бібліоміст» працював ще  у 10 країнах світу, окрім нашої. У Латинській Америці – Чилі, Мексика, в Африці –  Ботсвана, в Азії – В’єтнам, у Європі –  пострадянські Литва, Латвія, Молдова, а також посткомуністичні Болгарія, Румунія і Польща. Отаке бібліотовариство з планетарним розмахом. 

На його фінансову підтримку фонд Білла та Мелінди Гейтсів виділив більше 25 мільйонів доларів США. Таку інформацію поширювала влітку 2013 року Харківська ОДА після престуру «Майбутнє сучасної бібліотеки».

Майбутнє не настає ніколи, є тільки сьогодення, минуле і наші плани чи фантазії щодо найближчої перспективи. До такої думки привчають нас час від часу в умовах повномасштабної російсько-української війни.

«Публічні бібліотеки Харківщини в реаліях війни. Працюємо на Перемогу!» Із цього дайджесту можна дізнатися таку статистику: до повномасштабної війни в Харкові та області функціонували 782 бібліотеки, 215 з них опинилися в окупації. 300 км кордону з рф припадають на Харківщину. У прикордонних з Бєлгородською областю районах, наприклад, в Дергачівській громаді із 14 бібліотек тільки 2 вцілили. Повністю зруйновані 3 бібліотеки: Дергачівська дитяча, Прудянська і Цупівська сільські бібліотеки.

Барвінківська міська громада у 2022 році опинилася в зоні проведення воєнних (бойових) дій. Восени того ж року до таких небезпечних зон віднесли всі 56 громад Харківщини.  Після обстрілів  у Барвінківській громаді зруйновані 4 бібліотеки, зокрема, Барвінківська міська.

Статистика з бібліодайджесту: до повномасштабного вторгнення на Харківщині було 1327 бібліотечних працівників. Повноцінне поселення, якби уявно зібрати їх разом. Ракетні та інші обстріли, відсутність бюджетних коштів, відпустки без збереження зарплатні або так звані простої, призупинені або розірвані трудові угоди. Майже 860 працівників бібліотек  втратили роботу. Так,  громади поступово повертаються до відновлення бібліосправи. Іноді кілька закладів об’єднуються після інвентаризації та списування російськомовної літератури, що містить антиукраїнську пропаганду (до повномасштабки вона нікому не заважала?).

Фонди Барвінківської міської бібліотеки знищені. До вторгнення в цій книгозбірні трудилося восьмеро людей. Після ракетного удару троє з них працювали у приміщенні дитячої бібліотеки.

Як і освітяни, бібліотекарі мають справу не тільки з книжками. У різних громадах Харківщини вони плетуть маскувальні сітки, печуть хліб і пироги для наших воїнів,  фасують гуманітарку, допомагають переселенцям, а ще встигають вести бібліосторінки в соцмережах, долучатися до онлайн-презентацій, семінарів та різних пізнавальних програм і майстер-класів для дітей у громадах.

Хто допомагає з книжками

Бібліодайджест від ХОУНБ наводить такі факти. Наприкінці 2022 року Ізюмська центральна міська бібліотека, що постраждала внаслідок російської окупації, отримала понад півсотні книжок від фонду громади Харкова «Толока». Допомогли відновити фонд  доброчинці з АТ «Джей Ті Інтернешнл Копані Україна» (понад 400 книжок). Працює і спільний проєкт  Харківського Літмузею, волонтерів з організації «Доброчинець» і видавництва «Vivat» для дітей з деокупованих територій. На їхню ініціативу відгукнулося львівське «Видавництво Старого Лева», яке надіслало 750 книжок для дітей і підлітків. Книжки були призначені не тільки бібліотекам, а й родинам з дітьми із деокупованих сіл Куп’янського, Великобурлуцького, Вовчанського, Балаклійського та Ізюмського районів. Саме в останньому із згаданих районів розташована Барвінківська міська громада. Окупанти Барвінкове не захопили, але руйнувань і втрат місто зазнало.

Організатори всеукраїнської акції «25 книжкових подарунків для 25 бібліотек»  звернули увагу на ситуацію з Барвінківською міською бібліотекою. Тож на Харківщину теж потрапили нові книжки з Києва від Видавничої майстерні «YAR» (не плутати із фольк-роковим гуртом «Яри», заснованим у Краснокутську на Харківщині 2013 року). Щоправда, завдання у них подібні. «Яри» заявляють про себе: «Наше завдання – допомогти відновити ментальну пам’ять та закріпити у свідомості те, що допоможе по-справжньому розуміти такі поняття як «українець» і «Україна». Це неможливо зробити без народної й авторської пісні, але й без книжки.

Перше українське видавництво соціального типу Видавнича майстерня «YAR» має на меті підтримку малозабезпечених співвітчизників. Доступ до нової літератури українською мовою під час війни, коли окупанти убивають письменників і читачів, а книжки знищують, має особливе стресостійке значення.   Соціальна місія згаданого підприємства полягає в тому, щоб 20 відсотків накладу кожного видання передавати на благодійність.

Пріоритетними напрямками  «YARівці» (директор – Ярослав Карпець) декларують розвиток української мови й читання рідною мовою в містах, маленьких містах, селах, ОТГ серед дитячого й дорослого населення України та поза її межами;  поповнення фондів бібліотек, сільських книгозбірень, бібліотек різного типу й форми власності у маленьких містах і містечках. Для них важливі: підтримка читачів соціально вразливих категорій; допомога в отриманні нової літератури для дитячих будинків, молодіжних просторів та інших установ, які потребуватимуть нової літератури; підтримка деокупованих територій новими книгами; cпівпраця з медіа та соціальними проєктами.

Прикметно, що логотип «YAR» розробила дизайнерка із Чугуєва, яка зараз мешкає в Києві.

Бібліотеки нашого дитинства. Теплі спогади теж допомагають

Моя перша в житті бібліотека була у дошкільняцькому віці. До неї мене відвів рідний дід Степан, агроном за фахом і книголюб.  Діти (онуки), рослини і книжки були для нього однією великою любов’ю. Дитячі книжки мені купували рідко, а читати любила майже так само, як кататися з гори на санчатах. І книжки, й сніжна зима існували окремим, дорогим подарунком. Санний шлях закручувався з пагорба  так, що ми, малеча, обов’язково вилітали на дорогу. Машин наприкінці 60-х в нашому селищі на Харківщині було не так і багато, а особливо на тихій, з вузькими вуличками Гончарні. Але міг з’явитися неспішний водовоз, який у Шорниковому колодязі набирав воду для дитсадка. Могла проїхати «Швидка допомога». І все. Приватних машин ніхто в навколишніх дворах розжитися не міг. Та якби й назбирав грошей, належали авто до несусвітнього дефіциту.

Отож вийшов дід гукнути  мене обідати, а я мчу на санчатах і завертаю просто назустріч «Швидкій». Ожеледь, машина не може загальмувати, а я також не зупинюся й не змину. Тільки сигналить водій несамовито. Можливо, щоб інші діти не поїхали слідком за мною. Пролітаю повз діда, потім і повз машину за якихось  пів метра. Дід нікому вдома про цю пригоду не розповів, але наступного дня сказав, що підемо записуватися до бібліотеки.  Щоб я обклалася новими книжками і забула про крижану гору.  Не сказав цього, але зробив. Дорогою він, колишній фронтовик, делікатно попередив, щоб я не здивувалася і не дуже роздивлялася, що в бібліотекарки замість правої руки – порожній рукав. Осколком від бомби одірвало у війну.

Ми спустилися сходами до напівпідвального приміщення. Книжки у кілька поверхів на дерев’яних полицях різнокольорово кликали до себе. «Чи не занадто мала ваша читачка, Степане Семеновичу? У нас тільки школярі та й то не з першого класу»,  –  ввічливо посміхнулася бібліотекарка. «Записуйте. Ми удвох будемо вибирати. І ви підкажете». У ті роки навіть першокласників ніхто не відводив і не зустрічав зі школи. Можливо, у великих містах і дітей великого начальства? Але то не про мене. За зимою пролетіли весна з літом. Бібліотека полюбилася, бо ще й була мені по дорозі зі школи, тож зайти до Анни Андріївни виходило і зручно, і радісно. Вона час від часу влаштовувала для читачів конкурси ілюстрацій до улюблених книжок. Навіть із книжковими призами.

Я була наймолодшою читачкою, тож особливо пишалася своєю «картиною» на бібліотечній виставці. Вже й не пригадую, що я там малювала. Натомість  свій перший у житті шкільний малюнок не забуду. Його на виставку категорично не взяли ще й при всіх вилаяли. Сталося таке. На другий день навчання  учителька роздала класу листочки із зошитів і дала завдання намалювати те, що запам’яталося від першого свята у школі. Мені не йшла з пам’яті картинка, як із червоної трибуни на подвір’ї   жінка в синьому халаті збирає в оберемок надаровані квіти, несе під шкільний туалет і скидає до ящика для сміття. Отож я й намалювала дівчинку в коричневій формі з  білим фартушком і ящик, з якого стирчали айстри, майори і чорнобривці. До трибуни на святі першого дзвоника посилали першокласників. Два великих  класи, пів сотні чи й більше дітей. Уявіть, скільки квітів перемандрувало із домашніх клумб одразу на смітник. Мої жовто-перламутрові троянди директорка тоді відклала вбік. Може, в кабінеті поставила. Ніби особисто мене й не образили, але прикро було за букети інших. Але мала реалістка своїм малюнком обурила вчительку. Вона зробила мені якесь колюча зауваження (на зразок «нічого кращого згадати не змогал?!») і почала нахвалювати дітей, які дружно, бо так їх вчили у дитсадку (а я росла у діда з бабою між книжок)  відтворили кольоровими олівцями ніби свої рідні хатинки і стежку до школи – прямокутника з квадратиками вікон. Варіаціями були ще кіт або собака, які проводжають на  свято. Автопортрет біля смітника випадав із радісного задуму й одностайності. Художницею я ще вперто мріяла стати з єдиною метою: написати чудову картину, таку, щоб її купили, а за ті гроші подарувати мамі шубу. Вона так її хотіла, бо ходила у «перелицьованому» пальті, тобто перешитому зворотнім боком тканини, яка злиняла й потерлася.

Багато чого в людській пам’яті, зафіксоване в дитинстві, не линяє.

На жаль, немає у мене фото з бібліоткаркою Анною Андріївною. Чи сфотографованих її вишивок. Лівою рукою, на прилаштованих п’яльцях, вишивала вона рушники й картини. У тому ж будиночку біля залізничної станції, яку бомбардували в 40-х, а осколок відтяв юній Анні правицю. Без чоловіка виховувала сина, бавила онуків. І довго працювала з дітьми і книжками.

У першому класі саме з її бібліотеки взяла я казкову віршовану історію «Як Барвінок і Ромашка у вирій літали».

Пригоди козака Барвінка і його подружки Ромашки були такими зрозумілими.

«А Орися біля печі варить кашку для малечі.

Запарує швидко кашка, розпочнеться й наша казка».

Орисею і навіть Оришкою дідусь жартома називав мене. Так хотілося, щоб і вдома була та книжка про Барвінка, але у райцентрівській книгарні вона не продавалася. Але ж на неї Анна Андріївна в дитячій бібліотеці записувала в чергу, тож можна було знову на якийсь час принести цю казку додому. Знайшла тепер у мережі й перечитую, ніби й не в радянській Україні написане про козака Барвінка, якого аж у Африці, куди з Ромашкою помандрував на лелечих крилах, взяли у полон слугу царя Осота:

«Може, сниться? Ні, не сон. Ось Ромашка, ось вазон.

Он і пташечка сіренька, і в пташини серце тенька.

Чути голос солов’я: «Україну бачу я».

У казки щасливий фінал з поверненням мандрівників додому. Хай колись отак  складеться у нинішніх маленьких барвінчат – мешканців міста із красивою українською назвою Барвінкове. Ті, хто з рідними поїхав подалі від війни, хай повернуться до свого дому, якому вже не загрожуватиме ніякий цар Осот. І навчаться тут читати. І зайдуть з мамою, або як колись я – з дідом, до бібліотеки. Вона теж поступово ставатиме частиною рідного.

Читати також: Кращі дитячі та підліткові видання 2023 року виходили в Харкові

https://gromada.group/news/statti/krashi-dityachi-ta-pidlitkovi-vidannya-2023-roku-vihodili-v-harkovi

Будемо раді Вашій підписці в наших соцмережах:

Телеграм: https://t.me/gromada_group

Фейсбук: https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti https://www.facebook.com/gromada.grp

Ютуб: https://www.youtube.com/@pressclubkharkiv6144

Telegram: Contact @gromada_group