Жінки в науці руйнують стереотипи, працюють в умовах війни та мріють про Перемогу

Аби привернути увагу до того, який великий внесок в науку роблять жінки-вчені, щороку 11 лютого світ відзначає Міжнародний день жінок та дівчат у науці.

Над чим сьогодні працюють жінки-науковиці харківського Національного технічного університету «ХПІ?

Про це, а також про власний досвід побудови  успішної наукової кар’єри  йшлося в розмові, яка відбулася на ютуб-каналі Харківського пресклуба.

Винаходи та відкриття, зроблені жінками в молекулярній біофізиці, хімії, біології, медицині, психології, наноматеріалознавстві та комп’ютерній інженерії руйнують стереотипи про «жіночу логіку», а також про те, що рушієм прогресу можуть бути лише чоловіки.

Власне це підтверджують і  наші сьогоднішні співрозмовниці. Вони торують свій шлях в науці на, так званому, «чоловічому» полі – ливарному виробництві, оптиці та фотоніці, в технології кераміки, вогнетривів, скла та емалей. Одна з них - докторка технічних наук, друга - кандидатка фізико-математичних наук, третя – має статус доктора PhD.

Як вони працюють в умовах війни?

Фото із соціальних мереж.

-  Ми займаємося дослідженнями в галузі фотоніки і фотовальтаїки, а саме працюємо над створенням тонких плівкових сонячних елементів, - розповідає Ксенія Мінакова, керівниця лабораторії оптики та фотоніки НТУ «ХПІ», доцентка, кандидатка фізико-математичних наук. -  Почали ми ці дослідження давно, у нас  Політехніці велика наукова школа. Але в серпні 2022 року лабораторію було повністю знищено ракетним ударом  окупантів і лише восени минулого року ми наново почали експерименти.

Більше року у нас пішло на відновлення обладнання, відновлення лабораторії, налаштування тих технологічних процесів, які були  до війни.

Це дуже складне обладнання і зібрати його з того, що залишилося, було дуже важко, але ми не здаємося і вже незабаром отримаємо перші зразки. Ми не зупиняємося, тому що наша тематика є важливою.

Коли закінчиться війна, ми матимемо змогу  відбудувати нашу країну, а для цього необхідні науковці і передові дослідження. Саме тому ми не припиняємо роботу.

Оксана Борисенко - докторка технічних наук, працює на кафедрі технології кераміки, вогнетривів, скла та емалей НТУ «ХПІ».  

-  Я працюю над створенням периклазошпінельних вогнетривів, - зазначає вона. - Вони використовуються в обертових печах для виробництва цементу.

Ми знаємо, що цемент, це будівельний матеріал, який був затребуваний до війни, особливо  затребуваний під час війни, а  у повоєнній відбудові цемент буде ще більш затребуваним.

Минулого року я захистила дисертацію з цієї теми і продовжую працювати над нею. Наша кафедра займається будівельними матеріалами  і це дуже важливо для майбутнього і відбудови України. 

-  Я працюю на кафедрі ливарного виробництва, - наголошує Юлія Петрова, старша викладачка кафедри ливарного виробництва НТУ"ХПІ", PhD. -  Ми працюємо з металургією, це буде одна з найголовніших для відбудови галузей, це основа всього - промисловості,  будівництва, оборонної промисловості. І саме наша кафедра займається займається чорними металами – сталлю, чавуном тощо.

Попри війну, харківська наука продовжує працювати. Але найбільшою проблемою, за словами науковиць, є фінансування. Точніше, пошук фінансових ресурсів.

Сьогодні тисячі науковців  через війну виїхали за кордон чи в інші регіони України. І без того незначне фінансування ще більш скорочено. Чи можливий  зараз  розвиток науки? Чи йдеться просто про виживання?

-  Не так все песимістично, - стверджує  Ксенія Мінакова, керівниця лабораторії оптики та фотоніки НТУ «ХПІ». - Так, багато науковців виїхало, через війну вони будують кар’єри за межами України.

Але дуже багато науковців залишилося. Чимало науковців щодня приходять на роботу – досліджують, вимірюють, беруть участь в  наукових конференціях.

Кожної осені харківський Політех проводить масштабну  наукову конференцію і вже другий рік поспіль вона не втрачає своїх довоєнних масштабів. Минулого року ми додали нову секцію, цього року ми плануємо створити ще одну секцію. Тобто, науковці є і їм потрібно ділитися своїми результатами, розповідати про свої дослідження. Мабуть, бувають ситуації, коли опускаються руки, але коли поряд є колеги, є команда – віра повертається.

За словами Ксенії Мінакової, фінансування сьогодні залежить насамперед від самих науковців. Тут треба мати певні наукові здобутки та здібності організатора.

-  Є бюджетне фінансування, і зараз багато програм. Водночас там дуже жорсткі умови, велика конкуренція, щоби отримати їх,  - пояснює науковиця. - Потрібно правильно підбирати команду, підбирати людей з певними здобутками, певним досвідом. І подавати проєкти, шукати фінансування за кордоном.

Дуже багато є  закордонних програм, які фінансують українських науковців, саме тих, які залишилися в Україні. Програм багато, просто треба їх знаходити, подавати заявки. На десять написаних грантів  можливо один буде успішний, але й цього буде достатньо, щоби розвиватися в тому напрямку.

-  Наша кафедра  в повному складі залишилися в Україні, науковці щодня працюють, - зазначає Оксана Борисенко, докторка технічних наук кафедри технології кераміки, вогнетривів, скла та емалей НТУ «ХПІ». - Минулого року ми подавали тему на бюджетне фінансування, але, на жаль, нам не вистачило балів, щоби його отримати. Цього року ми будемо знову подавати теми на фінансування. Ми намагаємося брати участь у міжнародних програмах.

Ми не зупиняємося на тому, що досягли. Інколи, звичайно, дуже важко працювати в таких умовах, але робота надихає та допомагає трохи відволіктися від страшних подій війни. Робота, колеги, родина допомагають рухатись далі за таких складних умов. 

 

-  За підтримки міської влади зараз ми створили проєкт «Жінки в науці», в якому беруть участь  понад 40 науковиць, - ділиться Юлія Петрова, старша викладачка кафедри ливарного виробництва НТУ"ХПІ". -  Зараз дуже багато жінок повертаються з-за кордону, вони починають працювати у своїх інститутах, навчальних закладах. У нас  було багато заявок на участь в цьому проєкті.

Я спілкуюся з дівчатами, бачу їх бажання працювати в цьому та наступних проєктах. Отже, працюватимемо і далі. Наука у Харкові не стоїть на місці, Харків був і залишається науковим і студентським центром.

Здобутки фундаментальної науки лише через десятки років приходить у життя людей та суспільства. Чи є у бізнеса сьогодні запит на сучасні наукові розробки, які дозволять рухатися вперед саме в прикладному сенсі? Чи існує зв’язок науки з реальною економікою, бізнесом, суспільством?

-  У нас на кафедрі  зараз є три наукові теми  та грант Національного фонду досліджень, і всі ці теми виникли в умовах війни, тому що вони стосуються створення безпекових умов для цивільного населення та оборонного спрямування, - розповідає  Ксенія Мінакова, керівниця лабораторії оптики та фотоніки НТУ «ХПІ». – В цьому плані науковий вектор  під час війни дещо змінився.

 Але сказати, що вся наука має  підтримувати економіку  та підприємництво, це не правильно, тому що без прагнення науки до фундаментальних відкриттів, пошуку відповідей у космології, астрофізиці не може бути прогресу. Хтось має робити прикладні речі, а хтось має прагнути до зірок. Має бути і те, і інше. Тому треба знайти певний баланс.

- Бізнес зараз працює не з науковцями, а більше з стартапами, які вже мають ідею готового продукту, - констатує науковиця. –  Як казав мій колега і наставник, наука – це випадок і дуже багато праці.

Тобто, ми на один гарний зразок у дослідженні робимо сотні, мільйони ітерацій і спроб, щоби  дійсно отримати відкриття. Підприємці  ж реалісти, і вкладають свої фінанси у практичні речі, в те, що дасть результат максимально швидко. В те, що можна монетизувати. Але не так багато є наукових досліджень, які можна взяти і одразу монетизувати.

Як утримувати баланс фундаментальної і прикладної науки? Яка  роль держави у регулюванні цих процесів? Хто визначає стратегію, які саме галузі треба розвивати?

 -  Зараз у нас є грантові теми, які підтримуються державою, - резюмує  Ксенія Мінакова. -  До повномасштабного вторгнення у нас були договори з підприємцями, і  ми отримували для  них науковий продукт. Але зараз більшість підприємств знаходяться у скрутному стані, деякі перебувають в окупації, деякі релоковані. Ми зараз не співпрацюємо з підприємцями.

-  З малим бізнесом є проблеми, - погоджується Юлія Петрова, старша викладачка кафедри ливарного виробництва НТУ"ХПІ". -  Тому хочеться трошки більше фінансування, аби оновити свої лабораторії. Як металург, я хотіла би поставити сучасну індукційну плавильну піч, але це дуже великі кошти. Треба знаходити гранти, щоби втілювати нові розробки  в життя. Великі підприємства звертаються до нас з приводу розробок,  навчання студентів, які після навчання можуть повернутися на підприємство працювати. Металурги потрібні у  всі часи.

Жінкам притаманний гострий розум, логічне мислення, цілеспрямованість, наполегливість і сконцентрованість на конкретному результаті. Більше того, жінки нічим не поступаються чоловікам. Чи відчувають жінки в науці гендерну нерівність?

- Іноді  темою «жінки в науці» дещо спекулюють, - вважає Ксенія Мінакова. - Тобто, витягають на поверхню не те, що треба. Треба демонструвати жінок у науці не з позиції їх «меншовартості», мовляв, жінка, а от зробила вагомий внесок в науку. Або посідає високу посад в науці - тож вона молодець!

Жінки вже давно довели, що вони можуть отримувати  в науці результати світового рівня. Треба демонструвати, що жінка-науковиця  працює на рівні з чоловіками і досягає тих самих висот. Вона працьовита, талановита, сильна, розумна і може  те саме робити  в науці, що й чоловіки. Варто  саме це підкреслювати, а не жіночі «слабкості.» Або цей дивний стереотип  - жінка не тільки гарна, але й водночас розумна. Чому це має дивувати? Окрім вагомого внеску в науку, жінки-науковиці  ще приносить  в колектив творчість, натхнення, гармонію, все те, чого не можуть чоловіки.

  -  Я завжди працювала на рівні з чоловіками, і ніколи не відчувала жодної дискримінації,  - констатує  Оксана Борисенко, докторка технічних наук. - У мене двоє дітей і свого часу було  дуже важно, доводилося працювати ночами, щоби створювати науку і захистити дисертацію. Як на мене, якщо жінка хоче займатися наукою, вона буде продуктивно працювати на результат.

Вона  буде гарною науковицею, гарною дружиною і матір’ю. Жінці потрібне натхнення – насамперед підтримка родини та колективу. Тоді вона виявлятиме усі свої здібності, віддаватиме цю любов не лише родині, але й своєму колективу і створювати науку на рівні з чоловіками.

За словами Юлії Петрової, старшої викладачки кафедри ливарного виробництва НТУ"ХПІ", протягом останніх трьох років все більше дівчат вступають в аспірантуру.

- Все більше жінок приходить в науку. І у них багато креативних ідей, - підкреслює науковиця. - І таких ідей  стає все більше.  Жінки широко мислять, вони мріють і часом ці мрії «спрацьовують» в наукових дослідженнях. Якщо би не було жінок в науці, наука б чимало втратила. Жінки швидше запалюються ідеєю, вони емоційніші, тому пристрасніше працюють над результатом.  Якщо  порівняти з початком 2000-х років, то зараз я бачу, що все більше дівчат доєднується до наукової спільноти. Вони мають вагомі наукові здобутки, стають кандидатками наук, докторками філософії, професорками. І це стає вже тенденцією.

-  Звичайно, кожна з нас мріє про Перемогу, - наголошує  Ксенія Мінакова - Щоби наші захисники не ушкоджені повернулися додому, щоби з’єдналися родини. І настав мир. В науці мрію про визнання. В січні цього року мені пощастило тримати у руках Нобелівську премію. Щоправда, вона належила іншій людині. Тому мрію про власну Нобелівську премію.

-  Мрію про Перемогу, про мир, про те, щоби в харківській Політехніці було все, як раніше - багато студентів, щоби вони приходили на пари, щоби життя  знову повернулося в аудиторії, щоби студенти сиділи на лавах у сквері, відпочивали, - ділиться  Оксана Борисенко. - Я докторка наук, тому мрію отримати звання професора. Нових ідей побільше і втілення їх задля розбудови України.

-  Мрію про перемогу. Мрію, щоби наука в галузі металургії активно розвивалася, набирала обертів. Щоби і надалі у науку приходило більше дівчат, - мріє Юлія Петрова. - І  щоби більшим було фінансування науки. Це найбільша моя мрія після Перемоги. Чим більше фінансування, тим більше можливостей зробити  великий прорив в науці. А це надто важливо, коли йдеться про відбудову України.

Нехай  усі ці мрії якнайшвидше здійсняться, і українська наука стала частиною світової.

Подивитися і послухати ефір можна тут:

Довідка «Громади»

• За даними ЮНЕСКО, жінки і дівчата в науці представлені значно менше, ніж чоловіки. В середньому лише 30% науковців в усьому світі – жінки. В Україні у науці 46 % жінок, що свідчить про гендерну рівність.
• Наша держава займає 12 місце за кількістю жінок-вчених серед 41 країни світу. Українки успішно працюють у різних галузях наук. Найбільше науковиць у галузі суспільних  наук - 65,8 %, медичних  - 65,2 %, гуманітарних - 60,3 %, у технічних науках – 34,1 %. 
• Для порівняння, у сусідній Білорусі кількість науковиць становить 39,6%, у Польщі – 37%. Лідирує у списку європейських країн Латвія. Там налічується 51% жінок у науковій сфері. Найменше дослідниць у Нідерландах -25,4%, у Чехії  - 26,9%, Франції - 27%- та Німеччині  -28%.

Читайте також:

Іван Труш: живописні шедеври "поета сонця" на тлі життєвих історій

Будемо раді Вашій підписці в наших соцмережах: 

Телеграм:  https://t.me/gromada_group

Фейсбук:  https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti

https://www.facebook.com/gromada.grp