«В епіцентрі бурі». Український модернізм у віденському Бельведері

Ця комплексна виставка розкриває значення великих культурних центрів, які визначали характер мистецького життя в Україні у першій третині ХХ століття, – Києва, Харкова й Одеси, а у віденській експозиції також додано Львів і Полтаву.

Модернізм в Україні - інтернаціональний та авангардний. Виставка розповідає бурхливу та захоплюючу історію культурної ідентичності в Україні.

Європейські глядачі матимуть змогу побачити твори Всеволода Максимовича, Василя та Федора Кричевських, Олександра Мурашка, Георгія Нарбута, Михайла Жука, Абрама Маневича, Олени Кульчицької та інших.

Як головне фото для цієї статті "Громада" вибрала фоторепродукцію чарівної картини Михайла Жука "Чорне і біле".

Художник був вчителем Тичини під час його навчання в Чернігівській духовній семінарії та знав історію любовного трикутника підопічного. Інна закохана у Тичину, Тичина закоханий у Поліну, а Поліна не відповідає йому взаємністю. Саме Інні Тичина присвячує свій вірш “Панно Інно”.

Михайло Жук, пишучи цю роботу, обрав Поліну і Павла прототипами героїв та зобразив їх як чорного і білого янголів, а квіти довкола – це посилання до саду Михайла Коцюбинського, в якому збирався весь цвіт чернігівського літературного життя.

Шедевр Малевича! Ні, не "Чорний квадрат". Селянка з хрестом, написана за три роки до смертоносного Голоду, немов геній інтуїтивно попереджав сучасників...

Безумовно, відвідувачам буде цікаво почути, що саме відкриття української складової в житті Малевича дозволило французькому науковцю Ж.-К. Маркаде, автору монографії про Малевича, «зрозуміти творчий феномен «батька супрематизму».

Як писав Маркаде, «українська стихія проникла назавжди в людське і художнє єство Малевича»,  «Малевич любив ходити в українському одязі і співати українських пісень».

У 1922 році Іван Падалка – випускник першого і єдиного випуску Української академії мистецтва – отримує диплом і працює в Миргородському, а згодом – у Межигірському керамічному технікумі. 

У 1925 році він – уже відомий знавець українського стилю – переїжджає до Харкова. Його запрошують викладати в Харківському художньому технікумі. Створений на базі дореволюційного художнього училища, технікум переживав тоді період становлення. Тут були відкриті графічні майстерні, в яких вів заняття Василь Єрмілов – відомий український авангардист. 

Із 1925-го Падалка та Єрмілов працюють разом. Саме тут складається те, що мистецтвознавці пізніше назвуть «школою Івана Падалки».

У Харкові Василь Єрмілов став найвидатнішим представником української версії конструктивізму.

На полотні Три жіночі фігури Олександри Екстер зображені, окрім авторки, дві її однодумниці - київські подруги Євгенія Прибильська та Наталя Давидова, а також песик художниці.

У цьому творі присутня умовність зображення, а основна увага Екстер приділяється кольорам, які контрастно звучать (тут це глибоке синє тло та насичений червоний в одязі й капелюсі однієї з моделей).

Модерністський рух в Україні розгортався на складному соціально-політичному тлі: революція 1905 року, Перша світова війна, розпад Російської імперії в 1917 році, недовга автономія Української Народної Республіки (1917-21) та створення Радянської України.

„Чи встигну я до смерті розвернути свою душу у всю широчінь її мрій, злетіти на небеса на легких білих заповітних крилах, зануритись в хмару, що клубочиться, щоб потім випливти з неї на вільний ясний простір і нестися швидкоплинно над морями і землями?” – писав художник Костянтин Піскорський в листопаді 1919 року, ніби передчуваючи, що вік його виявиться недовгим.

 

Навесні 1922 року Костянтин Піскорський помер від тифу в селі Совки під Києвом, в якому вчителював. Він прожив неповних 30 років, і лише п’ять із них працював як художник.

Дивовижні сюжети його творів мають свої витоки у юнацькому зацікавленні Піскорського математикою, астрономією, філософією, символістською поезією, літературною фантастикою (зокрема творами Герберта Веллса) та вченнями про інші світи, а вишуканий ритм їхніх ліній – у безмежному захопленні митця музикою.

Тривалий час ім’я художника Костянтина Піскорського було в забутті. Він помер рано, і майже 50 років його твори зберігалися вдома родиною. Тільки з 1970-х - кінця 1980-х рр. вони набули певної популярності.

Незважаючи на потрясіння, українське мистецтво, література, театр і кіно процвітали. Михайло Бойчук - засновник самобутньої школи українського мистецтва «бойчукізм», лідер групи «бойчукістів».

Послідовники монументаліста Михайла Бойчука, створили власну національну школу стінопису, натхненну візантійською традицією та українським народним мистецтвом.

Костянтин Єлева (1897–1950) – видатний український живописець, графік, художник театру та педагог; учень Михайла Бойчука.

Про Кричевського російська критика писала, що він "виявил слабость любить все родное"

У 1927 році Федір Кричевський пише славетний триптих "Життя", одну з найвідоміших своїх робіт. Картина є найяскравішим зразком українського модернізму з елементами ар нуво та українського релігійного живопису, якому притаманні площинність, локальні фарби, порожнє тло.

Триптих експонувався на багатьох виставках в Україні й за кордоном, зокрема, мав успіх і високу оцінку в Чикаго і Нью-Йорку. Центральна частина "Сім'я" була фаворитом міжнародної Венеційської бієнале, а частина "Повернення" експонувалася на виставці радянського мистецтва у Копенгагені та Варшаві.

У Венеції триптих "став справжньою сенсацією" — так пише мистецтвознавець Дмитро Горбачов. Італійська преса вихваляла роботу й опублікувала понад 40 її репродукцій.

Цікаво, що згодом факт участі Кричевського в Венеційській бієнале не згадувався в радянських енциклопедіях пізнішого часу — імовірно, це було "занадто круто для українського модерніста, бути згаданим в контексті Венеційської бієнале"

Картина Мурашка є тією межею, що відділяє однозначне трактування сюжету або до сакрального, або до побутового жанрів, він так артистично їх накладає, змішує, міксує, що і сьогодні складно сказати, що ми спостерігаємо: літню сцену на підкиївській веранді дачі початку ХХ століття чи позачасовий момент проникнення божественного в людське.

Тим часом у Києві Олександр Богомазов, найвидатніший футурист країни, розвинув стиль, відомий як спектралізм. Наприкінці 1920-х років Київський художній інститут став останнім притулком для піонерів сучасного мистецтва, таких як Казимир Малевич (Казимир Малевич).

Усі ці події були жорстоко зупинені сталінськими репресіями у 1930-х роках.

Скільки їх було, революцією мобілізованих і покликаних, які повірили в нові можливості, нове мистецтво, нову людину? Тих, хто закінчив життя в таборах, у забутті, переслідуваних за формалізм, націоналізм та інші «ізми»? Творців того самого авангарду, який сьогодні в такій моді і в такій ціні в колекціонерів у всьому світі…

Виставка організована Бельведером, Відень, спільно з Королівськими музеями образотворчих мистецтв, Брюссель, та Королівською академією мистецтв, Лондон, у партнерстві з Національним художнім музеєм України.

Ініційована Національним музеєм Тиссена-Борнеміса, Мадрид, за підтримки програми "Музеї для України" з метою захисту творів мистецтва від ризиків нинішнього російського вторгнення.

Куратори: Костянтин Акіньша та Катя Денисова спільно з Мариною Дроботюк та Оленою Кашубою-Вольвач (обидві - Національний художній музей України, Київ).

Асистент куратора: Мирослав Галак (Бельведер).

Читайте також:

Каїнів гріх: ганьба найбільшої православної церкви в сучасному світі

Іван Труш: живописні шедеври "поета сонця" на тлі життєвих історій