LMF: Оксана Забужко про те, як нам деколонізувати культуру і історію

Минулого року Оксана Забужко опублікувала есе «Найдовша подорож», у якому розклала для західної аудиторії по поличках мотиви і глибину російсько-української війни. Причому, як тієї, що точиться зараз, так і більшого, 300-літнього світоглядного протистояння.

 

 Шостий переклад "Найдовшої подорожі" – польський. ФБ-сторінка Оксани Забужко.

Недолугі експерти “знають” краще за українців, який мир їм потрібний...

- Поява України на політичній карті у 1991 році не зробила нашу країну більш пізнаваною в світі. Для української історії просто не було місця у європейському наративі допоки тривала непереглянута історія росії, - констатує Оксана Забужко. - До 24 лютого 2022 року Україну сприймали як передмістя або околицю росії і цей жарт був використаний навіть у січні 2022 року в одному з британських медіа.

Чому я знаю про це? Мене запросили взяти участь у дискусії про те, як, так би мовити, “причесати” українську Конституцію, щоби заспокоїти путіна. 

Редакторка цієї поважної організації , яка надіслала мені запрошення, взагалі не усвідомлювала як імперські це може звучати для мого вуха. Звичайно, я відмовилася.

Я дуже добре пам’ятаю цей вислів: законні околиці росії. Цей термін використовувався ще у 1930-х роках в іншій частині Європи по відношенню до іншої крани, але сам факт, що цей термін все ще на плаву, доводить те, що  як цивілізація, ми все ще стикаємося з серйозними проблемами, якщо йдеться про історичні уроки 20-го століття.

 Водночас багато чого змінилося з початком війни, коли Україна та українська армія зруйнували стереотипи про “велику” росію і “непереможну” другу армію в світі.

 - На жаль, нас і далі би не чули, якби цього не було, - стверджує спікерка. - Маю спокусу порекомендувати вам прочитати есе політолога Нейла Абрамса зі ступенем доктора філософії з Каліфорнійського університету в Берклі.

Есе має назву "Видатні професори міжнародних відносин, ПРИПИНІТЬ. ГОВОРИТИ. ПРО. УКРАЇНУ".

Скріншот "Громади"

В ньому йдеться  про “знаних” і “відомих” американських професорів з міжнародних відносин, які пропонують "мирні переговори" і припинення війни за рахунок "компромісу".

 Інакше кажучи, примушення України до відмови від своїх територій. Ці професори кажуть, що Захід повинен змусити Україну укласти угоду  - "земля в обмін на мир", як ідеальне мирне рішення, яке  зупинило  би війну.

Ці відомі  у США професори не мають жодних  знань про Україну, вони не беруть до уваги думку українців, але вони беруть на себе сміливість говорити про те, що вони краще за українців знають, яке рішення їм найбільше підійде за цих обставин.

У своїй статті Нейл Абрамс радить цим професорам з  міжнародних відносин: якщо ви відчуваєте непереборне бажання написати про українсько-російську війну, будь ласка, закрийте свої комп’ютери, йдіть погуляйте з собакою, відвідайте магазин, зробіть будь-що і це буде набагато краще, ніж написання цієї статі.

Головна претензія Нейла Абрамса до цих “експертів” з міжнародних відносин  полягає в тому, що вони ніколи не розглядають найелементарніші аргументи проти своїх пропозицій: а саме, що врегулювання шляхом переговорів призведе не до "миру", а до жахливих звірств проти українців, які опиняться в пастці всередині розширеної російської держави.

- Чи вони насправді вірять в те, що пишуть? - ставить риторичне запитання спікерка. - Це не важливо, тому що, виходячи з їхнього контексту, для них Україна ще до сих пір не має власного голосу. Вже пройшло 15 місяців з початку повномасштабного вторгнення, 15 місяців переможної війни з нашого боку, 15 місяців війни, які доводять успіх української незалежності, нації творчості, побудови суспільства, побудови армії - і ми все ще в їхніх очах залишаємося “мовчазним” народом, який не може говорити сам за себе і за якого вони знають краще.

  «А ви завжди кажете, Німеччина - колишній Третій рейх»?

- Повномасштабне вторгнення у лютому - це вже втретє в цьому сторіччі, коли Україна була на перших шпальтах усіх світових медіа, - зазначає Оксана Забужко. -  Перший раз - це, звичайно, Помаранчева революція 2004 року. Тоді ми побачили, що захід раптом і досить несподівано для себе “відкрив”, цитуючи назву  книги Леоніда Кучми, що Україна - це не росія.

Так, не росія, тому що у нас є громадянське суспільство, яке може боротися за демократію. Так, ми боролися за справедливі і чесні вибори і ми досягли свого. Це була чудова історія, коли Україна майже на пів року опинилася на перших шпальтах по обидві сторони Атлантики.

Що далі? Далі відбувся зсув екскурсу. Майдан потроху замінився на дрібні суперечки корумпованих політиків, далі аудиторія втратила інтерес до країни.

- Водночас зазвучали попередження “експертів”:  якщо це змогли  зробити українці, це можуть зробити колись і росіяни,   Майдан у росії ось-ось десь має відбутись, тому немає жодних загроз, що росія підпаде під диктаторський режим, тому що у Києві відбувся Майдан і вони перемогли. Йшлося про те, що  своєю перемогою ми допомогли, так би мовити, підняти російсько-фашистську диктатуру, - резюмує наслідки пропаганди і викривлення української історії Оксана Забужко.

 

А це норвезька обкладинка "Найдовшої подорожі". ФБ-сторінка Оксани Забужко.

І досі є країни та “експерти”, які вважають що Україна і росія “братські народи”, що ми однакові, і українську державу ще до сих пір розглядають як “молодшого брата”.

- Україну розглядають ще як частину колишнього радянського союзу - до 24 лютого 2022 року ми ще були цією колишньою радянською соціалістичною республікою, - переймається Оксана Забужко. - І досі є країни на заході, які до цього часу використовували цей термін.

Коли я перебувала у Німеччині, і мене це дістало, я запитала: ”А ви от завжди кажете, що Німеччина - це колишній Третій рейх? Це ж таке саме, це частина вашої політичної історії.

Соціалістична республіка - це лише невелика частина історії України, була й інша історія моєї країни, незалежно від того, що говорить вам путін”. Інші історичні епізоди сформували нашу політичну культуру більше, ніж 70 років, коли ми були радянською республікою.

 Голоси  українських письменників в світі мають звучати потужніше

- Країну знають не тому, що вона з’являється у новинах, - впевнена спікерка. - Єдиний спосіб, як країна  може зробити так, щоби її почули, щоби вона стала суб’єктом власної історії - це зробити так, щоби цю країну впізнавали за її культурою. 

Але до сих пір не відбулося зацікавлення українською історією і культурою. Єдина українська письменниця, що вийшла на міжнародну арену після Помаранчевої революції, була, не вгадаєте, хто - це  Марина Левицька, британська письменниця українського походження, яка опублікувала роман «Коротка історія тракторів по-українськи».

Ця книга впродовж року була єдиною книгою про Україну, яка була написана англійською мовою, яку можна було купити або замовити у книжкових магазинах Європи, щоби дізнатись про країну, де відбулася помаранчева революція.

 

Шведи випустили нове видання "Польових досліджень з українського сексу", поляки - "Музею покинутих секретів". ФБ-сторінка Оксани Забужко.

- Ситуація поступово змінювалася до 2014 року, коли відбувся другий акт  цієї великої драми, і Україна вдруге у цьому столітті стала  видимою. Нас знову почали бачити, -  наголошує Оксана Забужко. -  У 2014 році Україна вже могла похвалитися декількома міжнародно визнаними сучасними українськими письменниками, які є у кожній незалежній країні.

Були Курков, Жадан, Андрухович і, перепрошую, Забужко, які стали знані у Східній Європі. Принаймні, коли був потрібний коментар когось з українців, знали кому дзвонити. Ці письменники, можливо не топ-автори бестселерів на європейському ринку, але вже звучать їхні голоси.

Проте в цілому культурний аспект України залишається невидимим для закордонної громадськості або, якщо видимим, то це неправильно трактується.

 Країна без історії, культури, традицій, без минулого не має голосу…

Оксана Забужко навела прикрий випадок, коли вона прочитала комплементарний  огляд американського критика на її книгу “Музей секретів”. У відгуку письменницю вразила цитата критика, у якій він ділиться своїми враженнями, маючи на увазі її творчість, що “це  з’явилося нізвідки”.

- В України на міжнародному рівні з’явилися свої спікери в літературі, культурі, музиці, але ми вийшли нізвідки. Нас не сприймають  як представників тисячолітньої культури, тисячолітньої традиції, тобто, наші попередні покоління залишалися невидимими. І ми з’явилися нізвідки?  - дивується спікерка.

 

Світлина: ФБ-сторінка Оксани Забужко.

- Чому нізвідки? Тому що в уяві американського критика, у думках американського критика вважається абсолютно нормальним і зрозумілим: якщо він, погугливши  в інтернеті, не знайшовши якихось українських романів,  або класиків, або українського модернізму, перекладених англійською мовою, це не тому, що не перекладено, а тому що цього просто немає, - пояснює спікерка. - Саме так вони вважають. 

А країна без історії, культури, традицій, без минулого не має голосу. Вона може мати прагнення до майбутнього, може мати молоде, активне, сміливе громадянське суспільство. Але це країна, яка ще лише намагається вчитися говорити про себе. І відповідно, її не можна сприймати всерйоз.

Голос путіна завжди звучатиме голосніше. І якщо він виходить на міжнародну арену і виголошує  свої “історичні есе” про минуле України, це сприймається як належне, бо він має “право” це робити, тому що його історія відома.

За словами спікерки, всі ці кафедри славістики, які існували до  минулого року, фактично були кафедрами  російської мови та літератури.

- Тільки зараз все змінилося, тільки зараз все це деколонізувалося, - зазначає Оксана Забужко. - Як мені сказали в Оксфорді - це найпопулярніше слово на усіх кафедрах вивчення слов’янських мов.  Всі ці кафедри славістики, а насправді російські кафедри і відділи, продавали майбутнім політикам,  відповідальним за  прийняття рішень, ті історії, які путін представляв світу. І так відбувалося покоління за поколінням. Саме тому 2014 року відбувся Майдан, який ще раз довів, що громадянське суспільство може стати проти диктатури.

 “Кассандра” Лесі Українки на сцені театру у Лондоні

 Що  змінилося після повномасштабного вторгнення? Над чим ми маємо працювати?

- Нарешті, вперше, ми бачимо серйозний перегляд російсько-українських відносин в історичному контексті, - відзначає Оксана Забужко. - Мені вперше італійське видавництво замовило книгу. Вперше писала на замовлення. Був запит: поясніть нам, будь ласка, що ми пропустили в історично-культурному контексті цієї війни? Я сказала: перепрошую, маю почати з 17 століття.

- Вперше за останній час Україна переживає період, коли українські автори перекладені європейськими мовами, - наголошує спікерка. - Мені десять  років доводилося переконувати директорів європейських театрів поставити на сцені “Кассандру” Лесі Українки.

Це найактуальніша драма наших часів. Це драма, яка фактично уся пронизана аспектами сучасної війни. Але лише зараз, завдяки перемогам української армії, п’єса Лесі Українки таки попала на сцени європейських театрів. Зокрема, буде поставлена у Лондонському театрі.

 Сцена з "Кассандри". Фото Гаррі Елітсон. Джерело: УП.

- І це спосіб зрозуміти Україну. Тому що культура працює  на особистому рівні, оскільки, якщо ви ототожнює себе з героєм певної книги, чи фільму, якщо ця музика відгукується до вашого особистого досвіду, лише тоді ви справді можете розуміти країну, - переконана Оксана Забужко. - Йдеться про справжній діалог, справжній обмін думками, меседжами, ідеями. Це демократія, це світ, в якому ми всі прагнемо жити.

Читайте також:

Щоби ніхто не зміг сказати. що "цього не було!"

Ніколи знову: як виграти війну, не програвши мир...