Скільки життів до Андріївки? Що буде через 10 днів; «Валька-склянка» виходить з «тіні»; харківський художник закликає Україну…

Країною, яка найкраще може сформувати постамериканську епоху, є Китай, який має абсолютно протилежне бачення того, як має працювати світ. Те, що з'явиться після порядку, яким керувала відносно просвітлена наддержава, майже напевно не буде таким же добрим для світу – чи Америки – як система, яку ми знаємо з 1945 року.

Про це попереджає Гел Брендс — колумніст Bloomberg Opinion та заслужений професор імені Генрі Кіссінджера в Школі передових міжнародних досліджень Університету Джонса Гопкінса в авторській статті «Три способи, якими може зазнати краху світовий порядок Америки».

На його думку, військова катастрофа, зростаючий федеральний борг та непередбачуваність Трампа можуть дати Китаю та Росії те, чого вони прагнуть…

Є мало ознак того, що ультиматум Трампа змінить ставлення Путіна до війни, сумнівається The New York Times. Російський лідер приступив до того, що вважає історичною місією з повернення України під контроль Кремля.

Путін вважає, що має перевагу на полі бою, де резерви Києва тануть, а Москва досягає успіхів.

Російські технократи також витратили понад три роки на побудову економіки, здатної витримати західні санкції, а один із провідних московських університетів навіть пропонує нову магістерську програму з обходу санкцій.

Однак Росія, як і раніше, залежить від нафти і газу, які становлять близько третини доходів держави. Загроза Трампа запровадить вторинні мита на країни, що купують російську нафту, торкнеться Китаю, Індії та Туреччини і може призвести до ескалації його глобальної торгової війни.

Проблема, як зазначають деякі коментатори, полягає в тому, що такий крок може призвести до різкого зростання світових нафтових цін.

Експерти із зовнішньої політики кажуть, що Трамп має інші економічні та військові варіанти, щоб змусити Росію припинити війну.

Трамп, за їхніми словами, все ще може націлитись на банківську систему, обмежити ціни на нафту та використати свій вплив на зовнішню політику та торговельні угоди з європейськими союзниками.

Радники Трампа вважають, що санкції, швидше за все, матимуть форму вторинних мит, які вдарять по країнах, які купують російські експортні товари, наприклад, нафту. Щоправда, нові європейські санкції поки що не вплинули на російську нафту.

Такий висновок робить Bloomberg.

Можливо, ще зарано оцінювати вплив 18-го пакету санкцій ЄС проти Москви. Нове обмеження цін має набути чинності 3 вересня, тоді як заборона на купівлю нафтопродуктів, виготовлених з російської сирої нафти, набуде чинності лише наприкінці січня наступного року .

До 2000 санкцій заподіяли різні незручності та збитки деяким бізнесменам, компаніям та галузям у РФ. Але якщо говорити про глобальний вплив санкцій на російську економіку і, зокрема, на здатність Путіна продовжувати війну, лише деякі з них мали серйозний ефект.

Французька Le Monde називає заморожування до 300 млрд євро резервів Центробанку Росії, що було дуже ефективним. Для порівняння: загальні військові видатки російського бюджету на 2022-2024 роки становлять близько 300 млрд євро.

Таким чином, лише вилучення позбавило Росію суми, що дорівнює трьом рокам війни. Крім того, обмеження на фінансову систему коштують російській економіці 10-30 млрд доларів на рік.

Відмова ЄС від імпорту російських вуглеводнів також має вагу. Експорт російського газу скоротився приблизно вдвічі.

Близько 35-40% російської нафти тепер поставляється до Індії замість ЄС. Це призводить до додаткових юридичних та транспортних витрат у розмірі 5–7 доларів за барель. Оскільки щорічно таким чином експортується близько 1 млрд. барелів, чисті логістичні втрати становлять 5–7 млрд. доларів на рік.

Слід зазначити, що значна частина російської нафти, яка раніше постачалася до ЄС у вигляді дизельного палива та інших нафтопродуктів, тепер відправляється з Росії до Індії у вигляді сирої нафти, а потім повертається до ЄС у вигляді дизельного палива, яке коштує дорожче, ніж те, що раніше постачалося безпосередньо з Росії.

Таким чином, економічні втрати ЄС від імпорту дорожчої нафти приблизно дорівнюють логістичним втратам Росії від транспортування до Індії.

І Le Monde робить цікавий висновок:

було б набагато розумніше продовжувати імпортувати російську нафту, але запровадити податок у розмірі 3-4 долари за барель. А ці доходи використати для фінансування допомоги Україні.

Під таким заголовком The Times відгукується на виступ голови Ради Федерації РФ Валентини Матвієнко на 15-му Саміті жінок-спікерів парламентів, організованому Міжпарламентським союзом у співпраці з парламентом Швейцарії.

У західній пресі образ 75-річної Валентини Матвієнко чомусь формується як впливовий, але закритої постаті, що тісно пов'язана з Кремлем і особисто з Володимиром Путіним. Її зазвичай представляють як архетип "сірого кардинала". Насправді вона звичайна, як у нас кажуть, «пришмандовка».

Народжена у Шептівці комсомольська висуванка, аби отримати кар'єрне зростання, пила нарівні з чоловіками – гранованими склянками. Так до політикині причепилося прізвисько "Валька-склянка» (рос. «Валька-стакан").

У камарильї Кремля створює відчуття ґендерної рівності. Українці ніколи не вибачать їй, що навесні 2014 року Рада федерації на чолі з нею дала "дозвіл" Путіну на вторгнення в Україну. У лютому 2022 року загарбниця також підтримала повномасштабну війну.

Фігура під санкціями: у західних ЗМІ часто згадується, що вона перебуває під санкціями ЄС, США та інших країн, що посилює її образ як представника "токсичної еліти".

Місце Матвієнко – на лаві підсудних, а не на міжнародних конференціях, 

– заявив речник Міністерства закордонних справ Георгій Тихий.

Почитаємо, що пишуть про це у Швейцарії. Наприклад, найвпливовіша німецькомовна газета NZZ.

Щоб особи, на яких поширюються санкції, все ще могли в'їжджати до Швейцарії, Федеральне міністерство закордонних справ (FDFA) та Державний секретаріат з питань міграції (SEM) повинні видати винятки. Шестеро з тринадцяти зареєстрованих росіян перебувають у санкційному списку; решта осіб не є членами парламенту, а працівниками.

Незрозуміло, чи Швейцарія дійсно видала дозволи всім шістьом особам зі списку санкцій. Речник FDFA заявив, що вона не коментує «окремі випадки». Згідно з угодою про штаб-квартиру з Міжпарламентським союзом, Швейцарія зобов'язана сприяти в'їзду офіційно делегованих осіб. FDFA також посилається на постанову про санкції проти України, яка прямо передбачає винятки для участі в міжнародних конференціях.

Російські опозиційні діячі у вигнанні різко розкритикували це.

Ще більш пікантним це питання робить те, що рік тому представники Федеральної ради мали різні думки щодо того, чи слід запрошувати Росію на конференцію в Бюргенштоку з українського конфлікту. Міністр оборони Віола Амгерд, яка нині пішла у відставку, тоді виступила проти цього, але Міністерство закордонних справ Ігнаціо Кассіса було більш відкритим щодо цього питання.

В соцмережах демонструють відео про демарш під час виступу Матвієнко на Всесвітній конференції Спікерів парламентів у Женеві.

На своїй роботі в Оборонному коледжі НАТО в Римі футуролог НАТО Флоренс Гауб думає про немислиме, а в інтерв'ю NZZ каже, що пряме протистояння між НАТО та Заходом вже давно почалося.

У Оборонному коледжі НАТО в Римі її дослідження включають вплив основних тенденцій на політику безпеки та їхні наслідки для альянсу. У своїх публічних виступах Гауб веде своїх слухачів у подорож у часом не надто приємне майбутнє, але завжди таким чином, щоб залишати місце для позитивного повороту в кінці.

Те, чого багато хто боїться — класичного вторгнення до країни НАТО — я вважаю малоймовірним. Я набагато ймовірніше очікую гібридних, важкодоступних подій. Припустимо, що норвезьку дослідницьку експедицію протаранив підводний безпілотник. Усі ознаки вказують на дії Росії, але це неможливо довести. Що тоді?

Росія економічно хворіє, але водночас розширюється у військовому плані, навіть у Середземномор'ї. Чому? Тому що йдеться про символічну силу, а не про матеріальну ефективність.

Чому українці воюють, навіть якщо ціна така висока? Тому що вони знають, що поставлено на карту: ідентичність, свобода та історія. У політиці безпеки ми повинні знову серйозно ставитися до таких цінностей. Не лише риторично, а й у плануванні наших соціальних та військових можливостей. Інакше нас знову і знову будуть дивувати – і ми заплатимо за це високу ціну.

Німеччина обігнала Велику Британію за найбільшим оборонним бюджетом у Європі/

У своєму зворушливому продовженні фільму «20 днів у Маріуполі» фотожурналіст Мстислав Чернов потрапляє до складу 3-ї штурмової бригади під час виснажливого контрнаступу.

Два роки тому «Громада» писала як український фотожурналіст і кінорежисер, харків’янин Мстислав Чернов з командою Associated Press у складі якої також були Василиса Степаненко та Євген Малолєтка, вразив нас своїм документальним фільмом про очевидців подій «20 днів у Маріуполі».

Його новий фільм, мабуть, ще більш зворушливий, з нічними кошмарами наяву, знятими у надзвичайно чіткому цифровому форматі 4K, презентує The Guardian.

Це щомиті розповідь про його досвід служби в 3-й штурмовій бригаді України у 2023 році (один з них, схоже, британець) під час виснажливої подорожі двокілометровим коридором «лісу».

Чернов озброєний лише камерою, а фільм був створений шляхом монтажу його відеоматеріалів разом із відеоматеріалами з камер на шоломах солдатів та матеріалами з дронів.

Це ультрасучасний, навіть постмодерністський аспект цього фільму, але він співіснує з моторошною схожістю зі східним фронтом Першої світової війни. Чернов, в одному зі своїх тихих закадрових голосів, бурмочечи: «Запах смерті, вибухівки та свіжозрубаних дерев».

Зруйнований ландшафт справді схожий на 1916 рік, і Чернов не соромиться показувати нам справжні мертві тіла (але позбавляє нас найжахливішого вигляду облич трупів). Коли титри показують похмурий прогрес – залишилося 1000 метрів, ще 300 метрів – це схоже на табло в крикетному стилі для битви на Соммі у фільмі Річарда Аттенборо «О, яка прекрасна війна»: «Здобуто територій: нуль».

Найбільш душероздираючі моменти настають, коли Чернов бере інтерв'ю у солдатів у тиху хвилину, і похмурим голосом за кадром розповідає нам, як їх убили чотири чи п'ять місяців по тому.

Це витончений жест, який можна вважати проявом поганого смаку, але Чернов справляється з ним з непохитною переконаністю. Після подій цього фільму Росія завдала контрнаступу та повернула Андріївку.

А у фільмі український солдат оглядає руїни Андріївки та каже: «Все відросте».

Фільм «2000 метрів до Андріївки» виходить у кінотеатрах Великої Британії та Ірландії з 1 серпня.

Живучи в Харкові, де щоночі падають російські бомби, Павло Маков каже, що його країні потрібна не лише військова міць, але й мистецька майстерність.

Харків — це місто, де культурна діяльність відбувається на перших поверхах або, ще краще, під землею , у підвальних барах, театрах та книгарнях.

Маков та його дружина – серед тих, хто ризикує. Найближча станція метро, яка забезпечить захист, знаходиться за 500 метрів, «і більшість атак на Харків відбуваються настільки швидко, що щойно ви чуєте звук тривоги, бомби вже падають».

На мольберті The Guardian побачила — великий, сміливий новий малюнок у яскравих відтінках смарагдового та помаранчевого — відхід від ідей Макова, який роками працював переважно надскладними монохромними відбитками графітовим олівцем.

Це малюнок дещо пошарпаного міського бур'яну, що росте в тріщинах тротуару.

Саме так я почуваюся зараз: трохи зруйнований, але все ще живий,

– сказав Маков.

«Мова війни така сильна, така могутня. Вона така величезна, що ніхто з нас не може зрівнятися з її силою», – сказав він.

 

Але водночас мистецтво існує. Воно завжди існувало. Його використовували в печерах, щоб пояснити світ, знайти зв’язок зі світом. Ви ніколи не врятуєте світ за допомогою нього, але воно допоможе вам пережити ваше життя.

«В Україні ми не маємо жодного бачення того, як представляти Україну як культурне суспільство. У нас є письменники, у нас є поети, у нас є всі ці речі, які ми можемо експортувати, але ніхто цього не робить. Весь наш культурний експорт базується на волонтерських рухах».

Навіть попри це, сказав він: «У всіх нас є одна загальна ідея: нам потрібен кінець війни. Краще перемога, але хоча б якийсь стабільний мир».

Але, як і багатьом іншим в Україні, йому важко уявити, як цього можна досягти за нинішніх обставин. «Зазвичай стабільний мир настає, коли твій ворог знищений. І я не можу уявити, що ми можемо якимось чином знищити Росію. У Росії багато жиру під шкірою».

Ця драма триває вже понад три роки. Скоро вона триватиме стільки ж, скільки й Друга світова війна. І я не думаю, що люди розуміють, що росіяни ніколи не зупиняться, якщо їх не зупинити. Якщо їх не зупинити, вони ніколи не зупиняться.

Читайте також:

Топ-ІПСО тижня (21.07 – 27.07.2025): не треба дурити себе, адже це найлегше…

Якщо Ви хочете бути в курсі, про що пише світова преса, читайте наші щотижневі огляди щосереди.