Нове видання Айні в Харкові. Фото : Ірина Мироненко
Податок для в’язнів за знос кайданів, або чому підозра позбавляє віри, а страх породжує те, чого немає
Таджиків називають духовними нащадки Хаяма і Айні, але їх переконують ідеологи з рф, що Центральна Азія – наступна в зоні дестабілізації після України. Воюють не книжки із шкільної програми, навіть не культурні символи в умовному тилу, а солдати на фронті. Вони не скрізь і не завжди читали хоч Лесю Українку, хоч Пушкіна, хоч Хаяма, який писав понад 900 років тому:
Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.
З людьми на відстані привчайся розмовляти.
До найвірнішого пригляньсь розумним оком –
І ворога у нім зумієш розпізнати.
Хаяма, Рудакі перекладав харківець Василь Мисик, який на межі 1920-1930-х років навчався в харківському технікумі сходознавства. Студентську практику до Таджикистану йому допоміг влаштувати теж іще молодий Павло Тичина. Він запросив друга Василя в поїздку, щоб не так кидалося в очі й не обростало плітками те, що він їде до екзотичних Вірменії й Таджикистану разом із нареченою Лідою Папарук. Утрьох – це більше схоже на експедиційне вивчення живих мов. На календарі був 1929 рік. 1933-го він закінчив таджицьке відділення технікуму сходознавства. Наступного року Василя Мисика заарештували і вислали на Соловки. Далі була війна, фронт, оточення в Криму і гітлерівський концтабір. Знову до Таджикистану Мисик потрапив уже в 1950-х роках.
Спробуємо розібратися, чи класична таджицька література ХХ-го століття, знову видана в Харкові у столітті ХХІ-му, спроможна допомогти у розумінні сучасних представників Центральної Азії.
Якщо нас змістять і ми втратимо право залазити до гаманця бухарських підданих, як же нам підтримати кипіння в сімейному казані, дім – як повну чашу? Та й взагалі який сенс бути аксакалом без достатку?
Думаєте, це про часи перед розпадом Союзу РСР, коли клановість і корупція охоплювала вертикалі влади, щоб бути безсмертною й переходити у спадок незалежним державам? Ні, так писав
Садріддін Айні (1878 – 1954).
Його «Бухарські кати» датовані 1920 роком.
Через рік після проголошення незалежності Таджикистану, 1992 року, в республіці почалася громадянська війна, яка фактично зробила Таджикистан залежним від росії. Виграли проросійські політики. Методику «гібридних війн», яку застосували в Україні, росіяни відпрацювали саме в Таджикистані. Підкидалася ідея альянсу чи навіть приєднання Таджикистану до рф.
У новому столітті почався пошук інших, окрім російських, джерел інвестування – в арабських країнах, Китаї та Євросоюзі. багатовекторної зовнішньої політики, яка передбачала, що основним партнером буде Росія. Але від неї республіка все-одно віддалялась на фоні стосунків з іншими країнами.
При всій таджикізації адміністративних структур країна залишається у полі потужної російської пропаганди. 2014 року, коли на Донбасі почалися бойові дії, Таджикистан та інші держави Центральної Азії стали місцем семінарів і лекцій від так званого «Інституту Євразії». Просувалося російське бачення подій на сході України. Варіювалася думка, що Америка збирається використати народи Азії з пострадянського простору для розв’язання війни проти росії, вдарити їхніми руками їй у тил.
Таджикам невигідно псувати взаємини ані зі своїм сусідом-монстром, ані з колективним Заходом. Але іноді східна неоднозначність поступається різкому висновку президента Таджикистану: восени 2022 року на саміті «Центральна Азія — Росія» він сказав, що не потрібно ставитися до країн Центральної Азії як за часів колишнього Радянського Союзу.
Я зайшов до школи. Батько мій ніс за мною загорнуту в хустку страву з родзинками та маленькими смачними катламами (коржиками з начинкою із зелені. - І.М.). Вчитель взяв хустку і розламав одну катламу, з’їв шматочок і запропонував батькові. Той також з’їв шматочок. Вчитель взяв ще одну катламу, накришив її дрібно, ніби збирався годувати курей, і покидав крихти прямо на хлопців. Вони підняли страшенний гамір. Від криків і лементу здавалося, дах піднімається у повітря.
У школі при кишлачній мечеті не було простору, світла і тиші, до яких я звик вдома у кімнаті з чотирма вікнами. Треба було наздоганяти своїх ровесників, які з чотирьох років навчалися у цій школі.
Так описував стару школу Садріддін Айні. Вперше твори таджицького класика вийшли 1931 року також у Харкові. 2024 року благодійний фонд Дениса Парамонова і видавець Андрій Парамонов – знаний дослідник минулого Харківщини, втілили сучасне перевидання перекладів прози Айні. За умовами проєкту книжка розповсюджується безкоштовно, переважно у бібліотеках.
Для мене промовистими є факти із повісті для дітей «Стара школа». Що ж відбулося з 4-річним хлопчиком після щоденних шкільних фізичних покарань?
Шаріат дозволяє хлопчикам бути з дівчатками до 12-річного віку. Мати відвела мене до школи для дівчаток.
Як дарунок, на тацю, поверх родзинок і катлам, було покладено хустку й тюбетейку для вчительки. Вона була дружиною головного імама нашого селища.
У своєму житті я двічі отримував звільнення. Один раз у 1917 році, коли мене випустили з емірської катівні, інший раз – у шість років, коли я звільнився від занять у школі. І обидва рази свобода була рівносильна щастю.
«Коротка ділова розмова прикрашає світ»
(Айні «Ахмад – підкорювач дивів», 1928 р.)
До сучасних таджицьких подій.
8 листопада 2024 року відзначили 30-річчя прийняття Конституції Республіки Таджикистан, а 16 листопада – День Президента цієї країни. Саме 16 листопада 1994 року відбулася церемонія вступу на посаду очільника країни Емомалі Рахмона, який і нині, у віці 72 років, керує державою. Як пише сайт Міністерства закордонних справ Таджикистану, «народ з вірою у видатні здібності й майстерність Лідера (саме з великої літери – Лідера. – І.М.), глибокошанованого Емомалі Рахмона на всенародному демократичному референдумі ухвалив одностайно Конституцію».
На початку листопада 2024 року в місті Ель-Кувейт в межах конференції високого рівня, що мала назву «Зміцнення міжнародного співробітництва в боротьбі з тероризмом і створення гнучких механізмів безпеки кордонів – Кувейтський етап Душанбинського процесу», відбулася зустріч міністра закордонних справ Республіки Таджикистан із спеціальною представницею Євросоюзу в Центральній Азії.
На іншій листопадовій зустрічі, вже в Сеулі, таджицький дипломат зустрівся з віце-президентом з питань іноземної робочої сили і глобальної зайнятості Служби розвитку людських ресурсів Кореї.
Які химерні визначення: «гнучкі механізми безпеки кордонів» і «Служба розвитку людських ресурсів». Отож чиновникам високого рангу було про що порадитися.
На тлі глобальної зайнятості й потенційного втягування країн Азії у затяжну спецоперацією рф проти України, що вже набуває обрисів світової війни, варто дізнатися більше про класика таджицької літератури Айні та описані ним таджицькі особливості світського життя, що кардинально не змінилися з розвитком технологій і методик масових убивств.
За класичною традицією твір Айні «Ахмад – підкорювач дивів» закінчується повчанням:
Не залякуйте дітей, не вселяйте в їхні серця страх…Залякуючи їх, ви зіпсуєте їм життя і приведете до загибелі чи постійних хвилювань.
Тож і ця публікація далека від залякувань «загрозою Азії». Але дізнаватися більше про неоднозначних потенційних партнерів навіть через художню літературу теж важливо. У творі «Смерть лихваря» читаю:
Восени 1917 року лихвар Корі Ішкамба почув, що до влади прийшов хтось на ім’я Більшовик. І цей Більшовик став тепер правителем російської держави. Гірше чи краще цей Більшовик революції, що вже кілька місяців бешкетує? Чи зглянеться цей Більшовик над тими, хто не їв і не пив і не вдягався як слід і всіма правдами і неправдами сяк-так зібрав п’ять-шість тенг?
Додам, що тенга була валютою Бухари до 1920 року. Її замінив російський рубль за курсом 1 рубль=5 тенг. Отож прибіднявся лихвар, що розжився всього один рубль. «О, мої грошики!» – шепотів він в останні хвилини свого життя.
До речі, у Бухарі майбутній автор «Смерті лихваря» навчався в одному з найкращих медресе. Його підтримував старший брат, бо Айні рано залишився без батьків.
Видавець цитованої книги Андрій Парамонов підкреслює у передмові:
Майже всі художні твори Айні писав, спираючись на власні спогади і життєвий досвід…За радянських часів він так і не став комуністом. Потяг до знань, бажання вчити дітей, щоб зробити їх кращими, передовими людьми свого часу, зближують Айні з постаттю українського філософа Григорія Сковороди…
Настануть часи, коли наші народи будуть друзями без озирання на радянське минуле та свавілля «старшого брата». Саме тоді ми по-іншому сприйматимемо не тільки твори Садріддіна Айні, але й привабливу східну культуру загалом.
Читайте також:
«Як приїхали українці, то відразу в громаду вписувалися»
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз