У кожному з нас війна залишила свій шрам: шість розслідувань Харківського пресклубу з циклу «SCARS\СЛІДИ» на Берлінале-2025

Каталог (Catalog of Ukrainian Films and Services) створено Українською Кіноасоціацією за підтримки Держкіно та у співпраці з компанією MRM.

Він вирушив на European Film Market (Berlinale) – один із найважливіших світових кіноринків, що об’єднує професіоналів кіно- та медіаіндустріїю.

Каталог містить 200+ анімаційних, документальних і художніх фільмів, серед яких і шість фільмів- розслідувань, знятих у 2023-2024 роках журналістами Харківського пресклубу у 60-серійному проєкті «Сліди» з циклу «Харківщина: зруйнована, але незламна».

…З чого саме почалась повномасштабна війна для Харкова? Які плани ворог мав саме на Харків? Як розвивалися події та які сліди і шрами вони залишили в долях людей?

Що об’єднувало людей та давало надію у найскрутніші часи? І що нам про це ще не розповідали?

«Я п’ятьох поховав у братській могилі - сім'ю, тітку і жінку окремо», ­– розповідає Михайло Яцентюк. Люди, які загинули в будинку, пролежали під завалами місяць. Тільки після цього окупанти допустили рятувальників. 

Михайло розповідає, як «різні фрагменти рук і ніг складали в одну труну для поховання»…

За кількістю злодіянь, скоєних росіянами щодо цивільних, місто Ізюм не поступається Бучі.  

І про те, що трапилося в Ізюмі, Харківський пресклуб докладно розповів одним із перших.

Журналісти пресклубу також допомогли колегам зі Studio 9 Films (Велика Британія) зняти хвилюючий фільм про могили невинно убієнних українців в Ізюмському лісі.

Перед нами постає історія пошуку правди про те, що відбувалося в окупованому російськими військами Ізюмі та відповідальності за жахливі військові злочини окупантів.

За посильний внесок у створення фільму Харківський пресклуб отримав з Лондона лист подяки на ім’я його директора Олександра Швеця.

Фільм «Нульовий поверх» розповідає про інший злочин: 9 березня 2022 року російська армія завдала  авіаудару по житловому будинку по вул. Першотравнева.

Забудьте усі давні фільми про війну: те, що відбувається сьогодні в Україні, набагато жорсткіше, а реальні сценарії ще заплутаніші. Це найтрагічніший сюжет проекту, де єдиний літній свідок, що залишився живим та втратив усіх найдорожчих йому людей, розповідає як це було...

Як розповів менеджер проекту Геннадій Хомик, для запису відеоісторій, які фіксують жахливі наслідки російського вторгнення, знімальна група Харківського пресклубу звернулася до жителів Харкова та області з проханням поділитися своїми спогадами про пережиті події.

… У сім’ї Олени Гапоненко із селища Козача Лопань Дергачівської громади росіяни забрали в катівню всю родину – її, сина з невісткою та дочку…

Що пережила ця сім'я і разом з нею тисячі жителів окупованих сіл Харківщини?

В Україні на деокупованих територіях поліція виявила 101 буцигарню, де російські загарбники незаконно утримували та катували людей.

Найбільше в Харківській області – 31 катівню. Точну кількість замордованих людей досі встановити неможливо.

В Харківській області відкрито сотни кримінальних проваджень щодо зникнення сотень цивільних осіб, дітей, жінок і чоловіків.

Про це -  у документальному фільмі-розслідуванні Харківського пресклубу «Катівня для однієї родини».

- Важливо: під час зйомок журналісти Харківського пресклубу просили людей називати поіменно зниклих безвісти, - каже Геннадій Хомік, - сподіваючись, що це допоможе близьким знайти їх або хтось повідомить відомості про їхню долю...

Уявіть собі, що ви не можете додзвонитися до близької людини годинами, днями...

Під час обстрілу Харкова влітку загинув молодий чоловік. Він пролежав один у кімнаті понад 10 днів. Його дружина Лідія Деренько протягом 10 днів не могла до нього додзвонитися з іншої країни.

Коли поліція приїхала до нього додому і зламала двері, тіло Романа вже почало розкладатися.

Дружина залишилась одна з трьома маленькими дітьми. Найменша дитина хворіє, але Лідія не може залишити інших малолітніх дітей, щоб лягти з хворою на лікування…

Журналістам Харківського пресклубу в гранично короткі документальні сюжети вдалося вмістити максимум інформації та емоційного напруження.

…Сім’я Ольги Путятіної: у вогні разом з нею живцем згоріли її чоловік Григорій та троє синів, найменшому з них було 10 місяців. 

Тіло чоловіка знайшли в коридорі будинку, мама з дітьми намагалася врятуватися у ванній, але марно. Температура горіння під час пожежі була такою, що навіть кістки загиблого немовляти перетворилися на попіл…

Цю історію Харківський пресклуб також детально розповів одним із перших...

У рідному селі Капитолівці, біля Ізюма, війна для Володимира Вакуленка розпочалась із масованих бомбардувань. Будинок, де жив Володимир із сином та батьком, увесь потрощений від ударів касетними боєприпасами.

Улітку 2022 ворожий танк в'їхав у двір Вакуленків. 23 березня 2022 року до них додому прийшли російські військові, вилучили книжки, забрали Володимира з сином. У той день його сильно побили та після трьох годин допиту відпустили додому. А наступного дня, 24 березня, ті ж військові забрали письменника знову. Живим Володимира рідні більше не бачили.

Пізніше тіло виявили у масовому похованні тіл поблизу Ізюма. Більше тижня тривала ексгумація понад 400 тіл чоловіків, жінок і дітей. Саме тут під номером 319 був похований дитячий письменник Володимир Вакуленко. Це підтвердили результати експертизи ДНК. Експерти виявили у тілі дві кулі…

Харківський пресклуб – це вражаючі сюжети та блискуча операторська робота.

Учениця Харківського ліцею №131 Маргарита Почепецька звертається до світової громадськості із закликом по допомогу: «…Я живу в Харкові, в Україні. Мені п'ятнадцять років…».

Вулиці, школи, будинки зруйновані. Люди вмирають. Я ще дитина. Але таке дитинство зіпсувало мені все майбутнє життя. Усе моє життя тепер буде темрявою після фільму жахів. Тепер я буду панічно боятися гучних звуків та яскравих спалахів.

Звернення записане в лютому 2022 року в бомбосховищі, де вона ховалася від ракет і снарядів, якими російські агресори в ті дні знищували Харків. Знищували разом із мешканцями  – дітьми та дорослими.

- Кожна подія воєнного часу залишає слід у нашому житті. Відбиваючись не лише на нашій долі, на ставленні до життя, на нашому світогляді, а й спонукаючи до дії, 

- каже куратор проєкту Геннадій Хомик.

Коли охоплює розпач, коли смертельна небезпека, жорстокий ворог на твоєму порозі, а з рупорів пропаганди країни-агресорки лунають злість, ненависть і брехня, що може зробити журналіст, озброєний лише кінокамерою, фотоапаратом і ноутбуком?

- Коли мені запропонували взяти участь у проєкті Харківського пресклубу, присвяченому тому, що накоїли російські окупанти на території Харківщини, мені захотілося відійти від банального візуального образу, - розповідає художній керівник проєкту Максим Головачов.

Ми вирішили, що в кожному сюжеті має бути деталь, яка візуалізує образ шраму/сліду на людях, яким довелося пережити окупацію.

Двома мовами - українською та англійською фільми-розслідування Харківського пресклубу оповідають про життя громад в умовах війни та про злочини російських окупантів. Назва англомовної версії проєкту — SCARS, тобто «Шрами», тоді як української — «Сліди».

Взагалі офіційна назва проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна».

Однак коли ми почали обговорювати художню частину, то вирішили, що, по-перше, це має бути одне слово, спроможне якомога емоційніше вплинути на глядача.

Зрештою вирішити англійською мовою назвати проєкт «Шрами», а українською — «Сліди». На думку наших творчих груп, саме ці дві назви якнайкраще відповідають на запити української й англомовної аудиторій.

Ідея назви в тому, що українській аудиторії не потрібно пояснювати, які сліди лишає війна. Тому не варто емоційно перевантажувати назву, треба зробити її спокійнішою, нейтральнішою. 

Натомість для іноземних глядачів варіант «Шрами» відразу занурить їх у контекст, щоб вони сильніше на психоемоційному плані відчули, що саме переживають зараз українці.

…Багато фільмів проекту дивитися дуже важко, може, не всі цей сюжет зможуть психологічно витримати. Але автор цих рядків слідом за талановитим радянським кінорежисером Елемом Климовим може повторити: "Йди та дивись!".

Нагадаємо, що свого часу радянський кінорежисер Елем Клімов зняв військову драму «Иди и смотри» (1985) — двосерійний художній фільм, поставлений за сценарієм, написаним ним спільно з Алесем Адамовичем.

Фільм-потрясіння було відзначено нагородами на кількох великих кінофестивалях.

Режисер розумів, що це буде дуже жорстокий фільм, і вважав, що навряд чи хтось зможе його дивитися. Сказавши це Адамовичу, Климов у відповідь почув:

«Ми маємо це залишити після себе. Як свідчення війни, як благання про мир».

Шістдесят серій трагічних, страшних, болючих і, незважаючи ні на що, життєствердних сюжетів. Тому що вони розповідають про те, як можна залишатися людьми в... нелюдських умовах.

У кожному кадрі цих фільмів - наші спалені міста і села, що зазнали варварського вторгнення, наші люди, люди похилого віку, жінки, діти, які пережили окупацію і відновлюють своє життя на згарищах своєї батьківщини, яку вони не покинули.

Це наша сьогоднішня історія, знята в реальному часі.

- Це велика честь для нас, що Українська кіноасоціація визнала можливим відібрати для міжнародного каталогу відразу шість наших документальних фільмів, 

- підкреслює директор Харківського пресклубу Олександр Швець.

Міжнародний кінофестиваль у Берліні завжди вирізнявся особливою увагою до найгостріших проблем сучасності.

Цього року Україна стала членом виконавчого комітету Eurimages, що відкриває нові можливості для просування національних інтересів та інтеграції в європейський культурний простір.

ДОВІДКА «Громади»

Eurimages - фонд підтримки культури Ради Європи. Діє з 1989 року, до нього входять 38 із 46 держав-членів Організації, що базується у Страсбурзі, а також Канада.

Як повідомляється, у рамках Берлінського міжнародного кінофестивалю Голова «Української кіноасоціації» Вікторія Ярмощук, продюсерка Олександра Костіна та Заступник Голови Державного агентства України з питань кіно Максим Александров провели перемовини з Roberto Cicutto President of Eurimages, Susan Newman-Baudais Executive Director of the Eurimages Fund, Enrico Vannucci Deputy Executive Director of the Eurimages Fund, на яких обговорили питання підтримки України іншими членами Eurimages, заходів для забезпечення безперервності кіновиробництва в Україні, культурної дипломатії та необхідності донесення європейських цінностей до світової аудиторії.

Міжнародний кінофестиваль у Берліні завершився, і каталог з українськими фільмами поїхав країнами та континентами, пропонуючи увазі продюсерів і телекомпаній різноманітний, талановитий та актуальний світ українського кінематографу, зокрема й роботи команди журналістів Харківського пресклубу, зняті на прифронтовій території та, часто, під вогнем і бомбами.

Думається, ця героїчна праця не марна. Наші харківські історії побачать і почують люди в усьому світі, а, можливо, навіть звернуть увагу прокурори і судді Міжнародного кримінального суду.

Читайте також:

«Бабло» перемагає Зло? Війна і життя в епоху змін. Чи зможе Європа замінити США в Україні?

Якщо вам цікавий цей вміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас.