Повість про незламного воїна Миколу В’юка та його Перемогу. Ексклюзив «Громади» в День захисників і захисниць України з Орландо (США)

«Громада» вже розповідала, як герой українсько-російської війни Микола В’юк  на псевдо «В’юн», втративши обидві ноги поблизу Куп’янська, майже рік боровся за мрію ходити. Одинадцять місяців він не знав, як це бути у вертикальному стані, будучи спочатку прикутим до ліжка, а потім у візочку.

Йому відмовляли від протезування, аргументуючи тим, що його випадок  безнадійний. Стверджували, що він ніколи не зможе ходити…

Але незламний  воїн Микола В’юк не здавався. Він багато разів дивився в очі смерті і щоразу виходив з цієї сутички переможцем. Тож прагнув перемогти і цього разу. Прагнув будь-що встати на ноги.

І мрія ця нарешті здійснилася!

Попри складний випадок високої ампутації і відмову всіх клінік, куди він звертався, попри песимістичні прогнози лікарів, які лише безнадійно хитали головою, Микола встав на біонічні протези і успішно  вчиться на них ходити.

Він вкотре доводить, що сильна духом людина може  перемагати  навіть найважчі життєві обставини.

Зараз Микола  перебуває в центрі протезування в Орландо у США. Його протезують найкращі протезисти Сполучених Штатів. Це стало можливим завдяки благодійному Фонду Revived Soldiers Ukraine, волонтерам та численним жертводавцям у США.

Про те, як триває курс подвійного біонічного  протезування та реабілітація у США, що здивувало його в Сполучених Штатах найбільше, а також про те, як він на аукціонах збирає кошти на протези іншим важкопораненим  українським військовим - у розмові з Миколою В’юком  телефоном з Орландо.

Перший мій дзвінок застав Миколу у штаті Колорадо. В аеропорту. І здивував мене. Адже він має бути в Орландо, у Флориді. Чому  він зараз в Колорадо?

-  У нас зараз розпочнеться посадка! – крізь інтершум аеропорту почула я. – Переліт   триватиме чотири години. Сьогодні навряд чи у нас вийде розмова. Потім ще доки в Орландо дістанемося з аеропорту до міста. В Україні вже буде пізня ніч. Давайте  найближчими днями?

Але я не втерпіла. Чому не в Орландо? З бліцрозмови дізналася, що Микола разом з важкопораненими військовими з ампутаціями пройшов тижневу реабілітацію у комплексі Adaptive Sports Center для ветеранів у горах Колорадо!

У горах? З ампутаціями, на протезах та візочках? Насправді? Це як? Але ж мені це не почулося! Чому  саме в горах? Питань було безліч…

Микола В’юк, 41-річний командир відділення  25-ої окремої повітрянодесантної  Січеславської бригади був важко поранений на гарячому Куп’янському напрямку 29 липня 2023 року.

Того дня разом з п’ятьма побратимами він взяв у полон 10 окупантів. Це 10 українських військових, які можуть повернутися додому. Про це «Громада» розповідала у червні цього року. Бійці вибили рашистів з лісосмуги, яку вони зайняли перед тим. Разом з двома побратимами Микола відбив ще три скажені контратаки ворога.

В тому бою він був тричі поранений…  В обидві ноги. І праву руку.

Евакуація з поля бою  тривала протягом п’яти годин через те, що ворожий дрон прицільно скидав міни на пораненого Миколу та його побратимів, які  виносили його до евакомобіля. "Турнікетний синдром" призвів до надвисокої ампутації обох ніг.

Коли Миколу нарешті доставили до шпиталю, лікар оглянув  його ноги і сказав: «Друже, ноги вже не твої…»

Надто довго були турнікети…

Аби врятувати життя відважного десантника довелося високо ампутувати обидві ноги.

За надскладне протезування за такої ампутації  не взялася жодна клініка в Україні, жодна клініка в Європі, куди зверталися волонтери. Відмовили 96 клінік у США.

Погодився відомий у США протезний центр в Орландо, де протезують нижні кінцівки.  Микола розцінив це як Різдвяне диво. Бо звістка, що його попри складний випадок таки беруть на протезування, надійшла у Святий вечір перед Різдвом…

На свої перші короткі протези Микола встав  через три тижні після прибуття до протезного центру в Орландо.

- У мене  дуже складний випадок, навіть професійний наш протезист Роджер, який багато чого бачив у своїй практиці, ніколи раніше не стикався з такою високою подвійною  ампутацією, як у мене,- розповідає Микола. -  Це був експеримент і для нього також. І цей експеримент став успішним. Перші протези були заввишки  десь 35 см. На другий день Роджер  вже вчепив біонічні  протези з електронними «колінами».

Складність протезування полягала в тому, що ампутована  була не лише кінцівка, але й частина тазової кістки. Тобто не було культі, яка б тримає протез. Власне через це клініки  і відмовляли у протезуванні.

-  У протезному центрі в Орландо мені виготовили спеціальну накладку  з пластика, яка ніби продовжує тулуб, до якої  вже кріпляться самі  протези, - пояснює Микола. -  Адже в мене висока ампутація. Цю накладку з пластика зробили, аби перевірили, чи буде вона тримати протез.

Протез тримався!

- Я відчув, що стою, я зрозумів, що мені треба ще більше  докладати зусиль, щоби навчитися ходити, - згадує він. - Я вже на ногах! Хай там як, але я стою! Мені  весь час казали, що я ніколи  не зможу зробити жодного кроку. І в Україні, і в Європі, і це були і досвідчені фахівці. Я довів їм, що це неправда!

Емоції Миколи буквально зашкалювали. Його мрія встати на «ноги» попри пекло, яке він пройшов, нарешті збулася!

-  Коли я зробив перші кроки, поруч зі мною був хлопець, афроамериканець, у нього також подвійна ампутація, але не така висока, і я сказав йому: «Я щасливий!»

- В Україні мені казали, якщо таке диво навіть станеться, то в протезі я зможу бути від 15 хвилин до максимум двох годин на день, - розповідає Микола. – Наразі у мене рекорд  на протезах чотири години! Але я не весь  цей час ходжу. Пройду якусь відстань, сяду на крісло трішки відпочити. І далі йду.

- Ще мені казали, що я вдіватиму протези цілу годину, а  я вдіваю їх разом з шортами п’ять хвилин, - сміється Микола.

Протягом чотирьох місяців протезисти  центру налаштовують Миколі протези, аби  він міг на них ходити.

- Я проходив на протезах майже місяць, але мене  весь час тягнуло на один бік. Адже  висота ампутацій різна. Я сказав про це  Роджеру, він подивився, і десь на пів сантиметра підняв один бік протезу. Ходити стало легше. В цьому протезному центрі лікують не лише військових, але й багато цивільних американців – хтось постраждав від щелеп алігатора, хтось від  нападу акули, внаслідок ДТП чи онкологія. Багато протезується  тут дітей.

Українські військові  після важких поранень і ампутацій протезуються в протезному центрі в Орландо, завдяки благодійному Фонду Revived Soldiers Ukraine, який 2015 року заснувала пані Ірина Ващук, українка, яка багато років живе у США.

Фонд орендує і оплачує житло для важко поранених українських військових, які прилетіли в Орландо для протезування нижніх кінцівок. Фонд винаймає ще житло для українських військових у Філадельфії, де протезують руки,  та у Чигаго, де борються з інфекціями, які не можуть  після поранень вилікувати в Україні, та відновлюють зір.

Микола щодня наполегливо тренується у  в Орландо, опановуючи свої "нові" ноги.

-  Ми живемо у двоповерховому будиночку, - розповідає Микола. - В ньому одночасно може жити п’ять важкопоранених хлопців. І ще Василь, який нам в усьому допомагає, доглядає за нами, возить на заняття у протезний центр, де ми робимо різні вправи, розминки, розтягування, займаємося на тренажерах, і лише  в кінці починаємо вчитися ходити. Потім він нас забирає звідтам, якщо якісь терміни або щось не зрозуміло, він нам перекладає. Це волонтер з діаспори. Він українець, але 20 років  жив в Італії, тепер - у США.

А ще Василь готує для військових їжу на кухні, що є в будиночку.

-  Ми тут з хлопцями шуткуємо, що то наш тато, - сміється Микола. - Так як він 20 років прожив в Італії, то основна страва у нас паста. Різна, але здебільшого з тунцем. Смачно!

-  Коли я їхав сюди, у США, я взяв з собою п’ять книжок. Мій друг Андрій Чобіт (автор книжки «Сержант В’юн»  про Миколу В’юка - авт.)  сказав мені, візьми з собою кілька книжок.

І він взяв. Фонд виставив ці книжки на аукціон, учасниками якого зазвичай є велика українська діаспора, що живе у США.

-  Всі протези, що хлопці тут отримують, це за рахунок цих зборів на аукціонах, - пояснює Микола. -  Один протез коштує  мінімум 25 тисяч доларів. Тут проводяться різні івенти, концерти, фестивалі у різних містах і штатах Америки, після яких і відбуваються аукціони.

Ми з хлопцями їздимо на такі події, розповідаємо про війну в Україні. На одному з  таких концертів у Портленді, на якому співала Оксана Муха, продалися перші книжки. Потім були концерти українських виконавців у Сіетлі. За рахунок цих книжок я назбирав  одному хлопцю  майже на протез – 23 тисячі доларів.

 

Такі івенти, в яких беруть участь військові з ампутаціями, задля донатів на протезування для інших поранених, дозволяють їм мандрувати містами і штатами США,  та дають можливість побачити світ.

- Це було в Маямі, - ділиться спогадами Микола. -  Зазвичай ми приїжджаємо за день до концерту або на другий день у нас є трохи вільного часу. І капітан катеру, побачивши нас,  запропонував нам морську прогулянку по акваторії Атлантичного океану.

- Я вийшов у відкритий океан на цьому катері, - не приховує він емоцій. - Це унікальна можливість, аби з Орландо опинитися в Маямі, а тут потрапити на катер, і сісти за його кермо. Це можливість, якої у мене  ніколи не було, і навіть не могло бути.

Що найбільше вразило в Америці?

-  Вразило, що наші українці тут гуртуються  навколо церкви, тут багато греко-католицьких церков, і українці їх регулярно  відвідують. Здивувало, що саме на території церкви зроблений великий дитячий майданчик і  спортивний, біля церкви проводить фестивалі. Це такий осередок української громади.

Цікаво, що після дискотеки молоді хлопці змагаються у підтягуванні на турніку. В Україні це було б дивно, а тут американці, в тому числі етнічні українці, приділяють велику увагу спорту.

А ще вразило те, як американці поважають військових.

-  І не тільки своїх. Можна йти вулицею, чи бути десь в магазині, і якийсь простий американець  може підійти і подякувати тобі за виконаний військовий обов’язок.

 

Він мене звичайно не знає, але ми  всі вбрані у футболки нашого фонду Revived Soldiers Ukraine з емблемою, на якій два прапори – український та США. Це, певно, найбільше, що мене вразило в США. В Україні люди переважно відводять погляд…

І нарешті! Дочекалася! Дуже цікаво, чим займалися військові з ампутаціями у горах Колорадо? Дуже цікаво!

-  Ми пройшли тижневу реабілітацію у комплексі Adaptive Sports Center для ветеранів у  Колорадо. В перший день у нас був скеледром. Потім мені дали візочок, і я по підвісному містку мав проїхати по ньому і не впасти.

А ще був мотузковий парк, була мотузкова драбина, висотою 15 метрів, на неї треба було вилізти, був натягнутий канат, по якому треба було на руках перейти з одного місця в друге.

Потім їздили на озеро, яке знаходиться на висоті 3.150  метрів над рівнем моря. Ми сплавлялися на байдарках, плавали на каяках, опановували курування каное та катамараном.

Але найцікавіше було в остання два дні – спуск з висоти на спеціальних гірських велосипедах. Нас підіймали на вершину гори, і ми з’їжджали донизу на тих велосипедах. Маршрути були різні, спочатку легші, потім давали складніші. Наприкінці ми їздили по таких трасах, по яких їздять люди з руками та ногами.

Наостанок запитую про гриби. Він дуже любить їх збирати. Після такої адаптації це тепер не складе жодних  труднощів.

-  А я вже ходив по гриби, коли був у горах, - дивує Микола. - На візочку. Пару маслюків  там знайшов. Одразу повіяло домівкою , Україною дихнуло …

Детальну історію Миколи В'юка читайте тут:

«Відданість Україні  та любов до тих, хто чекає вдома, сильніші за смерть». Історія про те, як Герой на псевдо «В’юн», втративши обидві ноги неподалік від Куп’янська, зараз бореться за мрію ходити (Частина 1)

«Коханий, ти найкращий Тато! Ми тебе любимо і чекаємо!». Історія про те, як Герой на псевдо «В’юн», втративши обидві ноги, зараз бореться за мрію ходити. (Частина 2)

У протезуванні відмовили клініки в Європі, Ізраїлі та 96 клінік у США. І тільки одна погодилася... Історія про те, як Герой на псевдо «В’юн», втративши обидві ноги неподалік від Куп’янська, зараз бореться за мрію ходити (Частина 3)