Навіть компенсувати невикористану відпустку для догляду за дитиною допомогла зустріч під Уманню ( відео)

Що мені залишив липень-2026, окрім  втоми від повторів «ракетна загроза», «поїзд прямує з дотриманням безпекових протоколів», окрім  «продовжуємо застосовувати наші далекобійні санкції проти  російських об’єктів, які працюють на війну та фінансують агресію»?

Електронний квиток на автобус до Умані з Харкова  світився у моєму телефоні. Тиждень закінчувався не просто черговою статистикою  про кількість  дронів, керованих бомб і ракет проти нас, антибалістики і перехоплювачів проти них, а й новими сотнями евакуйованих, яких приймав транзитний евакопункт у Лозовій на Харківщині. Всього від початку роботи цього пункту через нього проїхали зі сльозами й  залишками втрачених надій  майже 50 тисяч людей. Це якби всі мешканці покинули історичний центр Венеції  або став безлюдним курорт Карлові Вари.

«Незламна кава»  –  напис на паперовому стаканчику десь на нічній заправці. Так для мене починався  тренінг-ретрит «Незламні голоси в часи війни». Колективне усамітнення, відсторонення від інформаційного шуму, відступ у зелену траву з асфальту, засипаного вибитим вибухом віконним склом.

Англійське слово retreat означає «відступати», але не в сенсі «здавати позиції».  

 

Наші організатори були тими ж, що і  влітку 2025 року.

Гендер Зед (Запоріжжя) 

та Прес-клуб реформ (Кропивницький)

Торік теж представниці медіа після конкурсного відбору намагалися зібрати пазли своїх душ  у сенсово прийнятні картинки.

Вікторія Талашкевич (пресклуб реформ, Кропивницький) і Ростислав Мілевський (Гендер Зед, Запоріжжя)  сформували програму так, щоб навчання і відпочинок поєднувалися у небагатолюдному заміському комплексі «Аквадар» на Черкащині.

Сесії «Дезінформаційний сторітелінг» від кандидатки філологічних наук, медіаекспертки  Наталі Фенько та «Як не згоріти: техніки профілактики і самопідтримки» від кандидатки психологічних наук, авторки тренінгів з емоційного вигорання та роботи з ЛГБТК+спільнотою Марини Діденко   для мене  принесли чимало фактажу, який допомагатиме у творчості й повсякденному житті на прифронтовій Харківщині.

З інтересом слухала обох лекторок і в році 2025-у, і нинішнього липня.

Нова для тренінгів-ретритів форма – факультативи від  самих учасниць. Про штучний інтелект розповідала Світлана Салій (Кропивницький). Одна з її цитат:

Використовую ШІ не для того, щоб він думав за мене

Світлана Коваленко (Чернігів)  запропонувала «Медіаграмотність у формі гри».

Її теза:

Ми травмуємося і лікуємося об людей

 Колишня харків’янка, згодом мешканка Слов’янська, а нині – Кропивницького Наталія Бондаренко підготувала факультатив

«Різноманітність без страху: як говорити з людьми поважного віку».

З її роздумів:

 

Мені дуже хочеться, щоб тема активного довголіття перестала бути вузькою соціальною темою. Насправді це питання економіки, стійкості громад, демократії та майбутнього країни.

Я вірю, що голос людей поважного віку має бути не просто почутим. Він має стати частиною рішень, які ми ухвалюємо сьогодні.

Нотувала різне.

Ганна Горобцова, кураторка пресклубівських проєктів, за першим фахом – вчителька фізики і математики: «Навіть одна людина може змінити медіапростір своєї громади».

Усі учасниці народилися у ХХ столітті, застали Чорнобильську катастрофу, цукор по талонах,  зарплатню чоловікові – мішком рису, дитячі іграшки за купони і страх втратити роботу, доки підростає твій первісток. Ми ділилися власними історіями.

Для кількох учасниць це був перший ретритний досвід. Одна журналістка сказала, що тренінг-ретрит став її першою  короткою відпусткою, присвяченою тільки собі, а не дитині чи всій родині. Уже на 5-й день після складних  пологів (кесарів розтин) вона ще до карантинних чи воєнних обмежень  почала онлайн-роботу з листами до редакції. Коли син став підлітком,  зважилася на перший у своєму житті ретрит як своєрідну компенсацію за невикористану відпустку для догляду за дитиною.

Не перепитувала, чи мої нові знайомі  читали роман Сари Пірс «Ретрит». Психологічний детектив мене свого часу занурював у події на ізольованому від світу курорті, де відпочинок перетворюється на розслідування вбивства. Недовірлива і далекоглядна детективка Елін розплутувала класичний острівний клубок версій у кращих традиціях Агати Крісті. Кожен підозрюваний мав мотив.

Отак і журналістки вміють не довіряти судженням і чуткам, підозрюють іноді навіть самих себе у напівправді.

Світанок повернення додому я  провела у Дніпрі. Не у хвилях ріки, а в місті, до якого автобус їхав із більшістю пасажирів у військовій формі. Моя валіза  у багажному схроні виглядала серед камуфляжних наплічників, як казав один поет, «старомодно, ніби ботфорт на палубі ракетоносця».  Ці мовчазні супутники пересідали на різні автобуси. Хтось поспішав, допомагаючи собі милицею і припадаючи на ногу.

«А куди нам сідати на Ізюм?»   – запитала молода мама з дівчатком-дошколятком.  Дитина трималася за мамину руку, а в іншій  ледь помітно погойдувала сумочку у вигляді жука-сонечка.

«…нам на Ізюм»,  – продовжило звучати в голові, коли вдома читала через кілька днів підсумки останнього липневого тижня від   Харківської ОВА:

«Значні пошкодження в Ізюмському районі: багатоквартирний    і 26 приватних будинків, електромережі, адмінбудівля, медичний і навчальний заклади, два заклади культури, магазини, цивільне підприємство, три складських приміщення, АЗС, гаражі, 13 авто і автобус».  

Того ж тижня офіційний портал Уманської РДА Черкаської області  повідомляв:

«Захисники українського неба з ночі відбивали масовані ворожі атаки.

У межах Черкащини силами та засобами ППО знешкоджено 9 російських ракет і 16 БпЛА. На Уманщині уламки ракети впали в районі житлової забудови. Травмованих немає».

Більшість у нашій групі оті нічні польоти чули. Моя сусідка в кімнаті з відчиненим вікном – теж.  Я на тихий дощ однієї з попередніх ночей прокинулася, а ракети моя голова відмовилася розрізняти.

Як ми підбивали підсумки свого тренінгу-ретриту?  Зняла ось це відео на згадку.

У день від’їзду  ще прогулялася в Умані дендропарком «Софіївка». Дійшла і до фентезі-парку «Нова Софіївка» з багаторівневим водоспадом і кількома скульптурами.  Працівники  сучасної зони активного фотографування називають  колишній пустир єдиним у східній Європі      дендропарком у стилі фентезі.                                                                                 

Крилатий вепр  має опис на табличці: народився із золотим мечем, брат Пегаса. Серед джерел інформації найправдивіше звучить «плід  фантазії співробітників парку».

До крилатого кабана асоціація  –  він може стати символом сучукрмедійників. Мовляв, нарию вам фактів, суджень і пліток в парі із ШІ, а ви, медійне товариство,  далі «впарюйте».

Найбільше у того кабана відшліфований п’ятачок. Які ж то відпочивальники без натирання чогось на скульптурі заради втілення задуманих бажань?! Великий палець на босій нозі  пораненого гайдамаки з пам’ятника Шевченку і черевики Леся Курбаса в Харкові.    Вуха численних львівських левів.

 І я того кабана з крилами погладила-поплескала. Мовляв, стій собі, нафантазований і втілений в Умані, а мені хай буде безпечно повертатися додому  – окриленою ретритом.

Надихнув написати цей матеріал проєкт «Незламні голоси в часи війни».  Його  втілюють організації Deutsche Gesellschaft (Берлін), Гендер Зед (Запоріжжя) та Прес-клуб реформ (Кропивницький) за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та фундації #WeAreAllUkrainians у межах  Програми Східного Партнерства  #civilsocietycooperation.  

Про попередній  тренінг-ретрит, який називався «Розширення  можливостей журналісток в Україні»,  читайте на сайті Громада. Груп

 такі публікації:

Різні рівні. Частина 1. Лісова журналістська школа «гасила вигорання» і формувала спільноту підтримки

Різні рівні. Частина 2. Не обминайте Мистецький вагон, хоча в ньому хочеться плакати

Різні рівні. Частина 3. Долати невидимість з театром Серцевір. Подкаст «Градусник»

Різні рівні. Частина 4. Режисерки в історії та війні, або Навіщо ветеранам грати комедію?